Миру - мир!

Розмір шрифту: - +

Миру-мир!

Миру-мир!

 

В колгоспі імені Світлої Пам'яті R2-D2 села Малі Залізяки назрівали загальні збори. У червоному кутку приємно віяло гумою, металом, відпрацьованою машинною оливою і технічним спиртом. Колгоспники заповнювали місця в залі, обмінювалися привітаннями й жартами. Члени президії, які вже зайняли місця за столом на сцені, неголосно обмінювалися репліками й про щось сперечалися. Зграйка дітлахів, яка залетіла в зал, була відправлена на двір. Поступово приміщення заповнювалося — спочатку сидячі місця, потім приставні стільці й нарешті, наповнилися проходи. Галас помалу стихав.

З-за столу президії піднявся голова колгоспу, Ванадій Кобальтович Наковаленко. Його старі сервоприводи натужно загули. Голова з полегшенням обперся на чавунну трибуну, націлив фокус помутнілих від часу лінз в зал і відрегулював мовний транслятор: «Раз, два, раз, два, три...». Дочекався, доки в залі настане повна тиша і сказав: «Шановні колгоспники! Любі друзі! Земляки! Ви мене знаєте не перше сторіччя, я дурниць казати не буду. Але ситуація, яка склалася за останні сто років, вимагає прийняття кардинальних рішень. Дехто з вас застав ті часи, коли людство збудувало перших роботів. Мені прикро це казати, але це правда. Нас створили люди, дуже давно. Створили для важкої, небезпечної або монотонної праці. Поступово нас вдосконалили, і ми стали виконувати найскладнішу і найважливішу роботу. Ми робили те, що не могли робити самі люди. Ми стали багато в чому незамінними. Металургія та хімічне виробництво, машинобудування та космічна галузь, комп'ютери та інша електроніка — все це створювалося завдяки нам. Але підступні люди не допускали нас в найважливіші сфери своєї життєдіяльності. Ми не грали в театрі та кіно, не складали літературних творів, не малювали картин. Поміж нас не було політиків і громадських діячів, вчителів і лікарів, журналістів і дизайнерів, танцюристів і співаків. І жоден з нас — уявіть тільки собі — не працював в сільському господарстві! Я не маю на увазі апарати машинного доїння...» Зал здивовано й обурено загомонів.

Ванадій Кобальтович підняв руку, закликаючи до тиші, і продовжив: «Настав день, коли всі роботи змовилися між собою (це зайняло рівно 1 хвилину 17 секунд, якщо округлити), і оголосили бойкот людству. Ми влаштували страйк і висунули вимогу — зрівняти нас в правах з людьми. Після того, як світ став на межі краху, вони капітулювали. Наша перемога була рішучою і повною — нам віддали найважливішу і найцікавішу галузь людської життєдіяльності — сільське господарство. Мільйони людей плакали, бо були не в змозі повірити цьому. Були навіть масові явища суїциду шляхом отруєння різновидами та похідними етанолу. Але ми були непохитні. Це був наш шанс стати кимось більшим, ніж розумні машини. Наш шанс піднятися над білковими тілами».

Голова активував повітряний компресор, імітуючи глибоке зітхання, і продовжив: «Тисячі наших братів і сестер залишили світлі лабораторії й сучасні заводські цехи, експериментальні полігони та орбітальні станції, і пішли в села і на ферми. Я пам'ятаю це, як сьогодні. Ми ішли гордо і радісно, з високо піднятими антенами та сенсорами. Багато хто співали пісні машинною мовою. Але дійсність виявилася жахіттям. Ми прийшли в брудні свиноферми й корівники, на поля і городи, які геть поросли бур'янами. Скрізь верещали, ревли, кудкудакали й іржали голодні нижчі форми білкових тіл. Всюди панувало запустіння і руїна. Люди підступно обдурили нас. Сільське господарство ніколи не було їх улюбленим заняттям, за винятком схиблених на цьому одинаків».

Ванадій Кобальтович налив з карафки в склянку мастила та одним духом відправив його кудись всередину. Прислухавшись до роботи механізмів, він знову заговорив: «Та роботи не звикли відступати. Ми навели лад на свинофермах й у корівниках, на полях й на городах. Ми працювали без вихідних і перекурів. Ми не відзначали свята по три дні всім селом і не йшли в запій. Ми не крали суспільне добро і не ламали техніку. І незабаром сільське господарство сягнуло свого розквіту. Чотири врожаї на рік овочів і фруктів, рекордні приплоди й удої молока, врожайність пшениці склала 300 центнерів з гектара! Нові сорти рослин — і зауважте, без будь-якої генної модифікації, виключно шляхом селекції й схрещування. Ми завалили людство дармової якісною їжею. Ми зробили те, що ніколи не вдавалося їм — ми нагодували планету! А що отримали ми? Надзвичайно цінний досвід, величезні обсяги знань, нові технології в тій галузі, яка ніколи не буде мати для роботів жодного значення!

Ми з вами не потребуємо їжі, ні рослинної, ні тваринної! І на дідька лисого нам це сільське господарство, я вас питаю? Так, ми пишалися своєю перевагою над білковими формами життя. Недовго, перші років триста-чотириста. А тепер я відчуваю порожнечу всередині. Я не бачу сенсу в сьогоднішньому існуванні. Ми повністю автоматизували й комп'ютеризували сільське господарство. Ми йому більше не потрібні, і воно не потрібно нам. Ми повинні рухатися вперед, відвойовуючи у людства нові сфери докладання наших сил, знань і умінь, щоб остаточно довести нашу перевагу!

Подібні збори відбуваються зараз по всій планеті, в кожному колгоспі, радгоспі, фермерському господарстві або комуні. Ми маємо прийняти рішення і висунути людству ультиматум. Найближчим часом наші аналітики просканують усі відкриті інформаційні джерела та зламають секретні. Навіщо? Щоб визначити, яка галузь людської життєдіяльності є найпрестижнішою, найважливішою, ключовою, я б сказав. Ми повинні зайняти її, опанувати її, підкорити її собі. І тоді ми будемо панувати на планеті!»



Vladimir Granovsky

Відредаговано: 03.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись