Мнс для розбитих сердець

Розмір шрифту: - +

Розділ 2

- Ч-чому не бережу? - вона сильніше притиснула до себе кошеня, злякано стала озиратися. - Якої небезпеки?

- А ви вважаєте, що сидіти в темному парку безпечно для дівчини? - в котре ці неймовірні темно-бурштинові очі вибили всі думки з голови.

- Ні, я так не вважаю, - журба в її голосі не сховалися від мене.

- Так що ж ви тут сидите? Вже час йти додому, можу вас проводити, якщо бажаєте, - побачивши сумнів в її очах продовжив. - Але, якщо ви шукачка пригод, то гадаю, он та група молодих людей вам допоможе їх знайти.

Вона подивилася куди їй показав, через одну лавку компанія хлопців голосно сміялася, і поглядала на цю... цю... нерозумну, цокаючись пляшками з пивом.

- Дякую, я згодна, - дівчина піднялася перехопила однією рукою кошеня, а інший викотила валізу з-за лавки. - Проведіть мене, будь ласка, до зупинки.

- Ви з валізою гуляєте? - сторопів на кілька секунд, переводячи здивований погляд з дівчини на валізу. - Я гадав, ви з кошеням гуляєте.

- Ні, я не гуляла, вірніше не зовсім... - нервово поправила лямки рюкзака, закусивши губу та насупилася. - Просто вирішила трохи посидіти й не помітила, як стемніло.

Різко розвернулася і пішла в бік виходу. Хм, тобто говорити правду не хоче. Гаразд. Господи, та хіба мені є діло до цієї плюгавки, і хто мене за язик тягнув?

Лаючись про себе на все і всіх поспішив наздогнати уперту. Якщо день не задався з ранку, то чи варто чекати радощів від вечора...

- А ви приїхали або їдете? - перехопив ручку валізи вирішив дізнатися, що ж у неї знову сталося.

- Ні те, ні інше, - її щоки почервоніли, і вона опустила голову.

Дідько, та, що ж за дівчисько така? Що з нею не так? Чому мене бісить її небажання ділитися проблемами, і раптом так стало важливо докопатися до суті?

- Вичерпна відповідь, - хмикнув, в розумі прикидаючи як все дізнатися. - І все ж, куди ви зібралися проти ночі з котом і валізою? Що у вас трапилось?

Дівчина різко зупинилася, чому я за інерцією пройшов кілька кроків, і тільки після розвернувся до неї.

- У мене все відмінно, - строгий голос і гнів в очах, збентежили. - Вам не варто про мене турбуватися.

Видихнув, від такої відповіді. Скуйовдив волосся, кілька разів стиснув шию ззаду. Так, головне спокій, вона лише маленька дівчинка.

- Ви не схожі на людину, у якої все в гаразд. Чи не хочете не розповідайте, - дідько, роздратування повільно піднімалося, намагаючись заглушити почуття провини через штраф.

Захотілося її струсити, як ляльку, може тоді вона прийде до тями. Кидаючи на дівчину швидкі погляди подивився на руки, але там цей божевільний кошеня і згини не видно. Гаразд, ніби все чисто було. Алкоголем від неї не пахне, та й зовні ніяких порізів немає, тоді що з її ходою?

- Дякую, що проводили, - простягнувши руку забрала свій чемодан. - Далі я сама.

Треба ж не помітив, як дійшли до зупинки. Та й на вулиці доволі стемніло.

- Будь ласка, радий був допомогти.

Ще що-небудь сказати не встиг, тому що вона легко забігла в трамвай, сівши біля вікна помахала мені рукою, вперше подарувавши посмішку.

Як останній ідіот посміхнувся їй у відповідь і лаючись на себе, на темряву і хто знає, на що ще, перебіг дорогу.

 

 

Таїсія

 

Фух, тепер можна видихнути й розслабитися. Добре, що цей... в загальному цей з тяжких роздумів вирвав і до зупинки проводив. А то й справді знайшла б собі пригоди, які мені не потрібні.

Але куди я їду? І навіть на номер трамвая не глянула, так поспішала від того типу позбутися. А то причепився, як не знаю хто зі своїми розпитуваннями. Невже він і справді гадає, що після штрафу я йому щось розповідати буду? Він, звичайно, симпатичний, але це ще не привід.

І ця безглузда посмішка. Ось навіщо треба було йому посміхатися і махати ручкою. Дурна. Всі чоловіки однакові. І цей, напевно, такий самий.

Повз пробігало нічне місто, затишно виблискуючи вогнями вітрин, вікон будинків і кафе. Всі знали, де ночуватимуть. Неспішно прогулювалися парочки, а хтось поспішав додому. І лише я не знала де проведу сьогоднішню ніч, та й завтрашню теж. Післязавтра в мене зміна, так що на ніч десь вистачить, а там і тиждень перебитися можна буде.

Ми повернули, і привокзальна площа відчинила перед нами свої яскраві обійми. А ось і відповідь, де я проведу залишок ночі.

Все ж таки добре завжди є, його треба просто побачити. Підбадьорившись поспішила в зал очікування, сподіваюся, що мене не виженуть з кошеням без переноски.

Зал очікування зустрів гомоном. Подивилась, ніби нікого підозрілого немає. Хоча, про що це я? Мені нема де жити, а я ще перебираю. Труснувши головою рішуче попрямувала до ряду, що стоїть спиною до залу, гадаю, що так буду непомітніше і кошеня в руках не викличе непотрібних питань.

Влаштувавшись наскільки це можливо на жорсткому сидінні, задумливо гладила кошеня, який так і норовив то в рюкзак залізти, то з колін зістрибнути. Та що ж тобі не сидиться-то?

- Тимочка, ну ти чого, малюк?

У відповідь кошеня підняв свою трикутну мордочку і жваво піднявшись на груди став тертися об підборіддя голосно мурчім і заглядаючи в очі.

- Авжеж, пробач, - легко розсміявшись від таких ніжностей, згадала про головне. - Я зовсім забула за своїми хвилюваннями про їжу.

Діставши з рюкзака банку з кашею висипала трохи на долоню.

- Їж, малюк, - подивившись здивовано на долоню з кашею, а потім на мене все ж вирішив їсти так, з руки. - Пробач, миску діставати не буду, вона десь в низу.

Кошеня так спішно їв, що тремтів його тоненький білий хвостик, чим викликав мою посмішку. Повинна віддати йому належне мене ні разу не прикусив, лише шорсткий язик лоскотав долоню.

- Ти мій хороший, зголоднів, - легенько, щоб сильно не відволікати, одним пальцем гладила його по маленькій голівці.



Элен Чар

Відредаговано: 20.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись