Моє перше кохання

Розмір шрифту: - +

Дорога...

 

Ось ми вже третю годину їдемо,я вже вспіла поспати,почитати декілька сторінок книги. І тут раптом нам класний керівник говорить:

-Зараз в нас буде перша зупинка! Так,що хто можливо хоче сходити в туалет чи купити щось поїсти,візьміть з собою все необхідне.

Після цього всі почали метушитися і збиратися. Назар спав тому я його розбудила.

-А..щось трапилось?!- збентежено запитав не відійшовши від сну.

-Вибач,але потрібно збиратися! Зараз будем зупинятися.

Всі вже були готові,і ми під'їхали до заправки,всі почали виходити на повітря. 

-Давай я спочатку в туалет,а ти іди щось купи,а потім поміняємось!?- сказала я.

-Добре!

Розійшовшись по різним сторонам,сходила в туалет і пішла в супермаркет,там ми з Назаром перетнулися і він дав мені невеликий кусочок піци і маленьку бутилку фанти. І це ще не все у нього в руках ще був невеликий,але пакет чогось.

-Навіщо так багато?-запитала я.

-Чому ж! Це не є багато! Пішли я покладу цей пакет в автобус і підемо зі мною в туалет.

-Що самому страшно?-посміхаючись запитала я.

-Так не затримуйтесь,нас ще чекає довга дорога!-промовила наш класний керівник.

Ми з Назаром пішли в туалет  і повертаючись назад, Назар мені дещо розповів.

-Я давно хотів тобі розказати,знаєш чому я вагався чи йти чи не йти на день народження Каті.?

-Чому..?- здивовано відповіла я. І не розуміла чому він про це почав говорити.

-Тому, що колись ми з нею в дитинстві добре товаришували,і мені здається,що це вона фотографії підкинула, адже це вона була подружкою Ані. У восьмому класі я її застав як вона хотіла спробувати наркотики,але вспів,тому зупинив. Через тиждень хтось розповів це всі школі, і Катя звісно ж подумала, що це я, мені здається, що вона ще досі на мене ображається,але це дійсно був не я, хоча вона все не вірить.

-Нічого собі! - я просто була шокована тим,що Назар мені тільки,що розповів.

-Так,але про це ніхто не має дізнатися!Про це вже давним-давно забули,але я вирішив тобі розповісти, щоб ти була в курсі. Можливо щось станеться в майбутньому.-здається яким знаком сказав Назар.

-Авжеж! Я-могила!

Ми вже зайшли в автобус сіли і знову рушили в дорогу. До мене телефонує телефон,це була тітка. Вона спиталася чи в мене все в порядку,чи не закачує,чи я себе добре почуваю..Було чути по її голосу, що вона трішки переживає. Ось я вже поклала слухавку і вирішила поговорити з Назаром просто так на різні теми адже було дуже скучно. Ось почав падати сніг, я сиділа біля вікна і спостерігала за цим,це було настільки красиво. Доречі Назар почав перший розмову я тільки подумала а він вже зробив.

-Твоя що улюблена пора року це-зима,бо я бачу ти не йдеш захоплюєшся?

-Одна з улюблених..ще дуже люблю весну,коли все розквітає,пахне,починає цвісти, а ще просто обожнюю осінь золотаві кольори, листя падає, шумить…

І просто ненавиджу літо.

-Літо..? Чому? Це ж канікули?!

-Літо мені принесло- страждання, невдачу,біль..

-Вибач я забув..-погладив ши моє плече якось ніяково відчував себе Назар.

Я дивилася у вікно, а очі налилися слізьми, себе стримувала,щоб не показати і не розревітися, але все ж таки вони вийшли,я швидко витерла, щоб Назар не помітив,але він помітив.

-Будь ласка вибач!- взяв мою руку Назар.

-Ти ні в чому не винен! - подивилась я у його очі. Він подивився у мої і обійняв. Наші руки були схрещені всю дорогу. Не помічаючи як я заснула..

Проснулась від поцілунків Назара.

-Не міг стриматись,ти коли,спиш виглядаєш ще прекраснішою! 

-Яка година?- сором'язливим голосом запитала,протираючи очі,хоча за вікном було вже темно.

-Зараз пів десятої.- я посунулась обійми до Назара. Він мене притиснув до себе.

-Через двадцять хвилин ми вже прибудемо до наших орендованих будинків. Тому починайте помаленько збирати свої речі.- промовила невелике оголошення Ольга Степанівна.В автобусі чути було,як всі збираються, ми одягнутися і чекали нашої зупинки. Ой вже було видно через вікно,наші будинки вони були такі гарні. Ми  вже стали,вийшли з автобусів і нас почалася перекличка. Також оголосили хто з ким буде жити вийшло що в 13 кімнаті живемо: я, Марина, Ліна,Ліля, Карина і Віка.

Вийшло доволі непогано, але я хотіла жити з Назаром. Він до мене підійшов щоб спитатися де і з ким я живу.

-Ось!- показали йому ключі на яких було написано номер 13.

-З ким ти живеш?- запитався Назар.

-З Лілією Ліною Кариною і Вікою. А ти і в якій кімнаті.

-Я живу з своїми друзями з  своєї компанії а в якій кімнаті,я ще сам не знаю.-тут до нього підходить  Ігор-це його друг, і дає йому ключі 12 номеру. Я була дуже щаслива А ти знала що тепер він мій сусід. Від радощів запригнула йому на руки і сильно обняла.

-Ти ж розумієш, що тепер,хоча б  будемо сусідами..

-А так вот ти чого! - поцілував мене Назар у щічку.

 Після цього Назар мені допоміг занести мою валізу у  кімнату. Я пішла в його кімнату,щоб подивитися де він буде жити,показала йому свою і і ми розійшлися,щоб переодягнувся та відпочити,адже на годиннику вже була дванадцята година ночі. Я ще поговорила з тіткою розповіла,що ми гарно доїхали і все. І тут Карина дала ідею, щоб пограти в бутилочку. На що ми всі погодилися. Ми вибрали хто перший крутитеме бутилочку і випала Ліна. Вона добряче її крутнула і вона попала на Віку.

-Правда чи дія?- запитала Ліна.

-Правда!- відповіла Віка 

-Добре.. Чи хотіла б ти зараз з кимось зустрічатися! Тільки правду!

-Так..

Ми всі були здивовані,адже Віка-це та людина,яка не по хлопцям. Вона завжди в навчанні. Не дарма і відмінниця п'ять років підряд. Далі по черзі мала крутити Віка.. випала на мене.

-Правда чи дія?

-Правда.

-Чи думала ти про самогубство?-запитала Віка.

-Я..-ніхто окрім Назара не знав про те,що хотіла собі вкоротити вік,але ж правда так правда.- Так думала.

-Оо чому? Ти що взагалі з глузду з'їхала?- зразу наїхали на мене всі.



Ліна Мемсет

Відредаговано: 02.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись