Моя доленосна практика

Розмір шрифту: - +

4

Коли минули браму, відповівши на декілька запитань вартових (обладунки та мечі я споглядала квадратними очима, ну, а де ще таку небачену древність зустрінеш?), то ми опинилися ніби в якомусь давньому місті. Воно неначе зійшло зі сторінки підручника історії, адже зараз мало де таке можна зустріти, прогрес співдружності світів наразі досяг значних висот, і рідко коли побачиш ось таке місто стародавнього зразка. Найчастіше нас оточують звичні та досить нудні багатоповерхівки, різноманітні машини, що полегшують життя істотам різних рас, але ось такі світи, що зберегли свою автентичність та особливість, дійсно вражають. Таке відчуття, ніби до казки втрапила! Саме тому я на всі боки крутила головою, намагаючись побачити якнайбільше цікавого. Але куратор, мабуть, вже була тут раніше, бо швидко й впевнено обирала потрібний шлях і вела мене вглиб міста.

А подивитися тут справді було на що! Схоже, що ми крокували головною вулицею з безліччю різноманітних крамничок, книгарень, ресторанів, кафе, кав'ярень та кондитерських. Від останніх долинав такий дивовижний запах, що важко було втриматися від спокуси зайти до однієї з них і набрати всього й побільше.

Вулиця була навдивовижу чистою, що мене приємно здивувало. На викладеній жовтою бруківкаю дорозі я не помітила жодного папірчика, окурка чи чогось подібного. Мабуть, самі міщани дбали про красу свого дому і не викидали сміття на дорогу, натомість вони вчиняли подвиг, доносячи його до смітника. Ця чистота надавала місту додаткового шарму та вишуканості. Та що там казати, самі будинки тут були витворами архітектурного мистецтва. Різнокольорові та не вищі трьох поверхів, вони не тиснули на нас своєю багатометровою висотою, як це часто буває у бетонних джунглях більшості світів, а були розташовані на достатній відстані один від одного та ніби давали перехожим вільно дихати. Будинки радували око яскравістю та майстерним поєднанням кольорової гамми вздовж усієї вулиці, тож відтінки ніжно перетікали один у інший, а не викликали відрази буйством непоєднуваних фарб, ще один плюсик до решти переваг міста.

Було ще дещо, що мене вразило. Тут досі їздили в каретах! Ні, без коней, звісно, але сам факт! Карети, судячи з відсутності диму, працювали на енергії магічних кристалів. Різко закортіло покататися на одній з них. Тоді б я спокійно собі доїхала, куди треба, в закритій кареті, і на мене перестали б дивитися, як на божевільну, що втекла з жовтого будинку. Я ж ще й досі в халаті та рушнику.

- Нам сюди, - вказала фурія на з вигляду досить пристойну таверну під назвою "Відпочинок у тітоньки Лонш" (так повідомляла табличка біля входу до закладу). Ще б це місце було не симпатичного вигляду, на головній вулиці ж знаходиться! От лишень шкода, що ми так швидко прийшли, хоча, гадаю, в мене ще буде шанс спокійно погуляти містом. І в нормальному вигляді, а не так, як зараз. - Місце зручне, чисте та, що головне, не дуже дороге. Крім того, у мене тут непогана знижка, - навела вона вирішальний аргумент.

- А чому? Ви тут комусь допомогли?

- Так, років п'ять тому… чи, може, більше?.. зцілила сина хазяйки. Він би помер, якби не моя допомога... Здивована?

Так, мене дійсно здивували слова куратора. Чомусь я очікувала почути, що вона допомогла спіймати якогось небезпечного злочинця чи, може, вигнала з будинку яку нечисть, зомбі упокоїла, монстра прикінчила, в решті-решт, але не те, що ця меґера врятувала життя помираючому. Може, моя думка про неї занадто суб'єктивна та зациклена на відносинах професор-студент? Може, вона не лише тиран і деспот та зарозуміла бабця, а в неї є і добрий бік? Чи варто поспостерігати, як до неї ставляться інші?

Втім Тетрані й не потрібна була моя відповідь. Вона рішуче штовхнула двері і увійшла до таверни, я ж попленталась слідом.

Коли ми підійшли до стійки, перед нами одразу з'явився повнотілий шинкар з пишними вусами і запитав, чи може він нам чимось допомогти.

- Мені потрібна хазяйка, - відрізала меґера.

- Одну хвилинку, зараз покличу.

Не встиг шинкар відповісти, як з-за якихось дверей вибігла низенька та повненька кучерява жіночка з кумедним очіпком на голові. Вона була гномкою.

- Реверсе, скільки разів тобі казати, щоб ти замикав холодильник на ключ?! Ці дітлахи так і пасуться там! – голосно відчитувала вона вусатого шинкаря, а потім її погляд впав на пані Рілф, і вона радісно защебетала: - Кого я бачу? Тет! Невже це ти?

- Багато років пройшло з нашої останньої зустрічі Пенні. Рада тебе бачити!

Вперше спостерігаю у завжди зарозумілої та часом деспотичної професорки Тетрани Рілф такий теплий та щасливий вираз обличчя. Мабуть, вони дуже близькі та хороші подруги, от як ми з Ліною. Ех, як вона там, цікаво?

- Яким вітром тебе до нас занесло, Тет? - тим часом випитувала жіночка.

- Та ось, у студентки практика, а я куратор, - знизала фурія плечима.

- Невже і в наш суперзакритий світ тепер студентів на практику відправляють? - у гномки погляд загорівся неприхованою цікавістю.

- Так, ваш непоступливий король таки надав нам дозвіл. Хоча, гадаю, тут без допомоги його дружини не обійшлося.

- Угу, - підтакнула жіночка в очіпку. - Хоча, мені здається, тут вже скоріше наш міністр зовнішньої політики постарався.

- Ой, - скривилась пані Рілф, - не нагадуй мені про нього! Мутний тип. Стільки темних справ провернув і стількох людей прибрав зі свого шляху! Знала б ти, Пенні, скільки про нього моторошних пліток та чуток ходить. Та й це його прізвисько… Звичайний убивця…

- І з яких це пір ти почала вірити всяким там чуткам? - насмішливо запитала Пенні. - Народ любить побазікати і багато про що пліткує, але не всьому з того, що кажуть, можна вірити, і ти про це чудово знаєш.

- Знаю, але він таки справді наганяє острах, - спохмурніла професорка ще більше. - О, до речі, знайомся, це студентка Вікторіка Вайсет. Вікторіко, це моя хороша подруга, Пенелопа Лонш, хазяйка цього закладу.

Я до цих слів стояла тихо-тихо, як мишка, і старанно робила вигляд, що не дослухаюся до вельми цікавої розмови жінок, зосереджено розглядаючи витіюваті завитки на рогах золотого оленя, що висіли на стіні за стійкою, вельми покручена та тонка красива річ, варто сказати, та й досить рідкісна це штука.



Настя Лайт

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись