Моя доленосна практика

Розмір шрифту: - +

5

Наступні дні для мене пройшли просто прекрасно. Поки що куратор мене не чіпала, дозволивши відновити резерв, витрачений на зцілення "того самого типа". Після не дуже довгих роздумів я вирішила не називати його Смарагдом, адже це лише одне з багатьох його прізвиськ, та й краще взагалі про нього забути, занадто він небезпечний чоловік. Та і я якось аж занадто багато про нього думаю! Хоча, можливо, це через те, що мені довелося його рятувати, та й колоритний він типчик все-таки. Запам'ятовується.

Три дні я то співала в таверні, чим непогано підзаробила, то гуляла містом, загалом, насолоджувалася життям. Облазила всі туристичні точки і вже перейшла на більш бідні райони, які були навіть цікавішими.

Ось і зараз я гуляю якимсь віддаленим від центру райончиком, де фарба на будинках вже давно облущилась, двері замкнені на сім замків, деякі вікна вибиті, вулицями бігають бездомні собаки, а з дахів на мене моторошно зиркають своїми яскравими очима вуличні коти, що відверто мене лякали своїми поглядами. Не люблю котів. Та й собаки теж не викликають у мене захвату.

Так, щось аж надто темно стало. Он, і зірки видно, загулялася я, треба вертатися, а то меґера знову якусь капость мені зробить за те, що забарилася. Таке вже сталося вчора і довелося мені тоді, за люб'язно запропонованим варіантом покарання від тітоньки Лонш, задурно посуд ввечері мити, бо я до таверни повернулася з чергової своєї прогулянки аж під ранок. Більше я намагалася не будити в меґері її внутрішнього демона, тим паче з урахуванням того, до якої раси вона належить. Іноді та демониця навіть мене лякає, хоча варто б вже звикнути до її закидонів. Що ж, не будемо про сумне. Мабуть, зараз прийду до таверни поїм від пуза і заспіваю щось веселеньке, чим зароблю собі на новенький накопичувач...

В припіднятому настрої, повна планів на майбутнє та з веселою пісенькою на вустах, повернула назад, до головної вулиці. Сили мої повністю відновилися, тож я не боялася раптового нападу, зможу гідно дати відсіч, я ж магічка, як не як! Але обережність таки не завадить.

- Ні, будь ласка, не треба! - почула я віддалений жіночий вигук. - Я заплачу, скільки треба, тільки облиште мене з сестрою в спокої!

Зітхнувши, пішла в бік звуку. Ну от, таки доведеться затриматися трохи. Але в мене є важлива причина, тож нехай меґера лише спробує мені щось сказати!

- Ні! - вереснула, схоже, та сама дівчина, а тоді почувся удар. - Навіщо ви так з моєю сестрою?!

Визирнула з-за будинку. Дійові особи: дві дівчини та чоловік. Одна стоїть з притиснутими до грудей руками та жахом на обличчі, друга безуспішно намагається піднятися з землі. А якийсь великий та бородатий чоловік стоїть собі над тією, що на бруківці розпласталася, і крикнув у відповідь на вигук, вже заносячи для удару ногу:

- Сиди там і не пищи! - грубо рявкнув він. - А то ще й тобі дістанеться.

Тут я не витримала цього всього і вийшла з сутіні.

- Та невже? - погрозливо запитала я в унісон з підозріло знайомим іронічним голосом, що долинав десь з лівого боку.

"Тільки не це! Лише не цей тип! Хай це буде не він!" - молилася я усім відомим та невідомим мені богам.

- Що ж, ми знову зустрілися, моя ластівко, - саркастично сказав він мені, не зводячи погляду з того бридкого чоловіка, який має погану звичку бити беззахисних дівчат.

Цей тип говорить так іронічно, що й не розбереш так одразу, каже він серйозно, чи просто знущається наді мною. Дратує.

- На жаль, - холодно зронила у відповідь.

Він насмішливо й весело гмикнув.

- А за минулої нашої зустрічі ти була більш дружелюбною, - підмітив він так само несерйозно. За інтонацією було ясно, що він шкіриться.

- Тоді я не знала певних деталей вашої біографії, - так само холодно просвітила його.

А що, він думав, мені буде приємно мати в знайомих такого небезпечного типа? Пф! Мені проблеми не потрібні.

- А якби раніше знала, що я, за словами твого куратора, "вбивця", то не стала б мені допомагати? - в його голосі почулися мені якісь занадто вкрадливі нотки. Не подобається мені це, тому вирішила побути категоричним та бездушним стервом в очах цього чоловіка. Може, дайте боги, відчепиться?

- Ні в якому разі не стала б!

І тиша… Моторошна така тиша. Той чоловік, який тероризував двох дівчат, очевидно, сестер, кудись почав відступати, від гріха подалі, а то ще прилетить. І дівчатка теж по стіночці зараз відходили подалі від нас.

Якийсь там Граф, так і не перепитала який, а сама згадати не можу, різко виставив в бік утікача руку і паралізував його, щоб не вийшов сухим з води через одну конкретну напівельфійку, якій теж захотілося стати трішки героєм і яка через власну дурість поперлася на допомогу беззахисним. Горбатого, як то кажуть, могила виправить.

Мені теж неймовірно хотілося опинитися десь подалі від цього місця, а найкраще - біля куратора, вона миттєві портали робити вміє, з нею спокійніше. Треба й собі навчитися. Все, сьогодні ж в неї попрошу мене навчити. Якщо доживу, звісно, що, судячи з усього, малоймовірно. Ви спитаєте, чому? А тому що від цього нехорошого і непристойно сильного типа наразі розходились хвилі небезпеки та такої міці, що мені з ним і не рівнятися. Ба, я навіть не впевнена, що меґера могла б посперечатися з ним у силі, а вона одна з найсильніших викладачів нашої академії!

І тут сталося щось неприродне і неправильне. Цей смолоскип тамованої лютої сили… похитнувся. Так, він похитнувся, а потім ще й впав на коліна. І мені б зараз накивати п'ятами, поки ще не пізно, але, що б я там не казала, не можу я людину залишити в такому стані без допомоги. Нервово потопталася на місці, а тоді запитала:

- Ви як?.. Ем… Як вас там?.. Граф якийсь... Не можу згадати... То з вами все гаразд?

- Мені твій варіант мого імені більше подобається, - прохрипів він.

- Чого ви так страшно хрипите?!  Не лякайте мене так! - вигукнула я. Це була остання крапля, тепер привіт, Паніка! Так, я запанікувала, а тому кинулась до чоловіка і потрусила його за плечі. - Що сталося?



Настя Лайт

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись