Мрії збуваються

Розмір шрифту: - +

Між коханням та ненавистю

Протягом наступного тижня Наталя намагалася не думати про Олега і не чекати його дзвінка. Вона завантажила себе додатковими годинами в університеті, взяла участь в організації змагань клубу "тхеквондо", в якому займалася Настя, планувала сюжет нової п'єси. Розчарування у стосунках з чоловіком було таким сильним, що хотілося відгородитися від усього світу і не дозволяти жодним почуттям вриватися туди. Так легше, так простіше... Більше ніколи не любити, щоб не відчувати болю. Точно відчуваючи стан дружини, Вадим дзвонив їй щодня. Вона брала трубку і слухала про те, як йдуть справи в його мінському філіалі. Коротенько відповідала, що у них з Настею все нормально і припиняла розмову, посилаючись на зайнятість. Вадим говорив, що скучив, і що йому набридло проводити вечори на самоті в готелі, та Наталя не вірила чоловікові. Вона була переконана в наявності у нього коханки й всі ці слова списувала на любов до Насті. Він просто не хотів травмувати доньку, але Наталя розуміла, що довго так тривати не може. Рано чи пізно всі карти відкриються, і вона внутрішньо вже готувалася до серйозного розмови з Вадимом.

В кінці тижня під час обідньої перерви у неї задзвонив мобільний.

— Наталя! — почувши її голос, вигукнув Олег. — Доброго дня!

— Привіт ... — тихо відповіла вона.

На щастя, вона сиділа в деканаті сама, і ніхто зі співробітників не міг бачити її розгубленого вигляду.

— Як ви? Як справи? — поцікавився він.

— Все нормально, на роботі ...

Стандартні запитання, стандартні відповіді ... І все-таки вона була щаслива, як дівчисько, що він їй зателефонував.

— Наталю, ви до котрої години працюєте? Я хочу запросити вас на здачу нової вистави сьогодні о шістнадцятій годині.

— Я працюю до п'ятої, тож нічого не вийде, — з жалем відповіла вона. Подивитися його нову виставу — що може бути цікавіше?

У трубці настала коротка пауза.

— Добре, о пів на шосту я буду чекати вас в сквері біля театру. Зустріньмося і поговоримо.

Наталя почула в його голосі й хвилювання, і наполегливість одночасно. Ну, як вона могла відмовитися?

— Я постараюся прийти, — коротко відповіла вона.

— Дякую. Я чекатиму.

Відклавши телефон, вона заметушилася по кабінету. Немов зграя птахів, в голові крутилося безліч запитань: ну, навіщо їй все це? Що він хоче їй сказати? І до чого може привести ця зустріч?

Що ж, ще є шанс розчаруватися і забути все це, як страшний сон. Є ще надія, що після спілкування з ним сьогодні, їй щось не сподобається, і стане зрозуміло, що Олег — зовсім не її типаж. Тоді Наталя розпрощається з ним і назавжди й перестане мучитися з цього приводу.

___________________________________

Вони зустрілися в сквері біля театру рівно о пів на шосту. Коли Наталя прийшла, Олег вже чекав її біля пам'ятника Івану Франку. Сніг м'яко потріскував під його ногами. Вже майже стемніло, але вечір був тихим і світлим. На деревах мерехтіли різнокольорові гірлянди, посилюючи відчуття свята Нового року. Ще здалеку Наталя помітила, що Олег тримає в руках квіти.

— Доброго вечора! Ви чудово виглядаєте! — посміхаючись, мовив він, із захопленням дивлячись на жінку.

Вона і відчувала себе саме так! Волосся були розпущені й темно—каштановою копицею спадали на плечі, коротенький білий кожушок ідеально підкреслював її струнку фігурку, обтягнуту в чорні джинси. Картину завершували високі шкіряні чоботи-ботфорти на товстій платформі. Сурові ділові костюми, належні викладачеві університету, Наталі набридали. Іноді вона дозволяла собі порушити дрес - код і одягнутися так, щоб відчути себе модницею - красунею. Сьогодні, коли Олег, подзвонив їй, у неї був саме такий настрій.

— Вибачте, я затрималася... — відповіла Наталія, дивлячись, як він посміхається їй своєю неймовірно чарівною посмішкою.

Вона відразу відчула, що починає танути, як сніг на сонці, а всі так ретельно зведені дві години тому перепони просто розбиваються вщент.

— Можливо, перейдемо на «ти»? — запропонував Олег.

— Добре ..., — вона знизала плечима.

— Сьогодні моя черга дарувати квіти...

Наталя взяла в руки букет і задихнулася від захвату! Звідки він дізнався, що вона любить жовті троянди ?! І як шкода, що їх, швидше за все, доведеться занести Лері. Адже вона не може принести їх додому. Що скаже Настя? Її батько у відрядженні, а мама приходить додому з квітами?

— Дякую, я обожнюю жовті троянди ... Хоча дехто вважає, що це колір розлуки.

Так вважав Вадим і ніколи не дарував їй квіти таких відтінків, та зараз Наталі не хотілося думати про це.

— А я думаю — це повна нісенітниця, — посміхнувся Олег. — Жовтий — колір сонця, світла, тепла. Цей букет мені відразу сподобався, як тільки я його побачив. Прогуляємось тут або зайдемо в кафе? Що скажеш?

— Погуляймо по скверу. Погода тиха, спокійна, а я цілий день провела в аудиторії.

— Як називається ваш університет? — поцікавився Олег, коли вони повільно пішли по алеї в бік закритих на зиму фонтанів.

— Я працюю в Київському політехнічному інституті, — відповіла Наталя. — У мене по чотири пари в день, маса студентів і паперової роботи.

— Ти давно там викладаєш?

— Майже десять років. Я вчилася на фізико-математичному факультеті цього університету. Потім залишилася там працювати лаборантом і паралельно закінчувала магістратуру. Далі — аспірантура, захист дисертації і ось я доцент на кафедрі факультету прикладної математики, — коротко розповіла вона.

— Нічого собі звання для такої тендітної жінки! — здивовано вигукнув Олег, із захопленням дивлячись на Наталю.

— Адже справа не в званнях, важливо займатися улюбленою справою. Чи не так? — зніяковіло посміхнулася вона.

— Так, бажано ... — посміхнувся Олег, — але не завжди виходить. Я, наприклад, дуже люблю свою роботу, але також займаюся рекламною агенцією, яка дісталася мені після смерті дружини.

— Це точно, що не завжди виходить... — задумливо промовила Наталя.

— У тебе теж є інші види діяльності? — з цікавістю запитав він.

Ну, треба ж, який проникливий! З якого це дива вона буде говорити йому, малознайомій людині, про свої прагнення у творчій діяльності, до того ж поки що нікому непотрібних? Одного разу він уже відмовився зустрітися з нею і навіть не пам'ятає про це. Наталя швидко змінила тему:

— Звичайно, як у будь-якої людини. Олеже, а діти у тебе є?

Їй було незручно питати про його життя з дружиною, хоча Наталя була по-справжньому приголомшена. Напевно, це жахливо — втратити кохану людину.

— Ні, — Наталя помітила, як Олег спохмурнів. — але дуже хотів би. Розкажи мені про свою доньку. Скільки їй років?

— Насті скоро чотирнадцять. Зовсім доросла. Вона — справжня спортсменка, смілива і наполеглива. Ми з нею не тільки мама і донька, але й подруги ...

— Я це помітив — посміхаючись, відповів Олег, — як в тому фільмі: «Відмінниця, спортсменка, комсомолка і просто красуня!». Не у всіх матусь складаються по життю дружні стосунки с дітьми! Ви молодці.

— Так, Настя багато в чому мене підтримує. Вона дуже розумна дівчинка, — задумливо відповіла Наталія.

— Ну, це не дивно! Думаю, природно, що у такої гарної, цікавої жінки — розумна і талановита донька!

— Тільки не перебільшуйте... — посміхнулася Наталя.

— Навіть і не думаю, — урочисто мовив Олег і поклав руку на серце.

Наталія розсміялася. Поглянувши в його очі, що сяяли щирою ніжністю, вона відвела погляд. Так, їх безсумнівно тягне один до одного і нерозумно заперечувати цей факт. Це очевидно! І буде мати певні серйозні наслідки! Саме з цієї причини вона не може, просто не має права піддаватися його чарівності, ходити з ним на побачення, розмовляти, приймати знаки уваги й слухати компліменти.

— Олеже, я... Ви ж знаєте...

— Я знаю, — його обличчя миттєво стало серйозним, — що ти заміжня. Юра сказав мені про це, але я хочу, щоб ти знала: відтоді, як я побачив тебе в ресторані, я не можу думати ні про кого іншого. Крім того, я ніяк не можу згадати, де я бачив тебе раніше. У мене таке відчуття, що ми давно знайомі ... Моє ставлення до тебе більше, ніж серйозне, і чомусь мені здається, що і я тобі не байдужий.

— Ти дивовижний, добрий, милий, але є речі, з якими не можна поспішати ... Невідомо ще, що з наших стосунків може вийти ... — розгублено сказала вона.

— А я можу розраховувати на стосунки? — лукаво примружившись, запитав він.

Наталя зупинилася і повернулася до Олега. Їх погляди зустрілися. На щастя, в цей момент у неї в сумці заграв мобільний. Мов дзвіночок, у трубці пролунав радісний голос Лєри.

— Привіт! Можеш говорити?

— Чесно кажучи, не дуже, — відповіла Наталя.

— Тоді я коротко. Які в тебе плани на Новий Рік? — поцікавилася подруга.

— Ніяких. Вадим буде у відрядженні, а Настя йде в гості до подружки. Так що я буду вдома.

— А, може, поїдеш з нами на гірськолижний курорт в Буковель? Я саме збираюся бронювати номер, — запропонувала подруга.

— Думаю, ні. Давай, я тобі пізніше передзвоню.

Наталя вимкнула мобільний і глянула на Олега. Він, безумовно, чув усю розмову і все зрозумів.

— Мені треба йти,— сказала Наталя, намагаючись не дивитись на Олега.

— Може, я підвезу тебе? — відразу запропонував він.

— Дякую, не треба. Я візьму таксі.

— Якщо ти не проти, я зателефоную завтра. Адже ми не договорили, — тихо сказав Олег, цілуючи її в щоку.

В цю мить Наталі знову здалося, що їй від нього немов якийсь енергетичний заряд передався. Цей чоловік притягував її до себе, мов магніт! Талановитий, ввічливий, іноді кумедний... Безперечно Вишнецький умів подобатись жінкам. Та втрачати голову вона не збирається!

Щосили намагаючись нічим не видати своїх почуттів, вона лише посміхнулась у відповідь та швидко пішла по алеї до виходу зі скверу. Наталя все ще не могла повірити, що це він, зовсім недавно такий далекий — сьогодні був поруч з нею, тримав за руку і майже зізнавався в коханні! Мрії збуваються і думки матеріальні! Це точно! До чого лукавити, адже вона хотіла познайомитися з цією людиною. Тільки ось що тепер з усім цим робити?


Розчаруватися, як вона хотіла, поки що не вдалося. Але іншого виходу позбутися почуттів до цього чоловіка у неї немає. Отже, треба почекати. Час все розставить на свої місця. Наталя намагалася переконати себе, що не потрібно занадто багато думати про це і, тим більше, не чекати його дзвінка.

____________________________________

Наступного дня Олег зателефонував в обід і запропонував зустрітися. На цей раз вони сиділи в невеликому кафе на Печерській набережній і говорили про театр. Наталі було цікаво все, що пов'язано з закулісним життям. Олег розповідав їй про містичні події під час постановок за Гоголем і Булгаковим, без яких ніколи не обходилося, коли мова йшла про цих великих майстрів «страшилок», про комічні ситуації під час репетицій, про талісмани та прикмети акторів. Наталя не могла згадати, коли востаннє їй було так легко і приємно спілкуватися з будь—ким, а увага вподобаного чоловіка цілком належала їй одній. Це була абсолютно дружня вечеря, і вона була вдячна Олегу за його делікатність та невимушеність у спілкуванні.

Тиждень до Нового Року пролетів непомітно. На роботі у Наталі завантаження було повним, йшла сесія. В один з вихідних у Насті відбулися змагання з "тхеквондо". Дівчинка посіла перше місце у своїй ваговій категорії, вигравши три важливих поєдинка. Наталя раділа разом з донькою і шалено нею пишалася. На емоціях вона сама зателефонувала чоловікові й повідомила цю радісну новину. Вадим сказав, що неодмінно привезе Насті з Мінську новий мобільний телефон, про який дівчинка давно мріє. Настя була на вершині щастя. Увечері тридцять першого грудня вона пішла зустрічати Новий Рік до подружки.

Наталя стояла біля ялинки у вітальні, спостерігаючи у вікно, як компанія молоді встановлює на засніженій дорозі феєрверк. Вони сміялися і жартували, палили бенгальські вогники. Завдяки їм Наталя відчувала зараз наближення свята. Годинник пробив одинадцять тридцять, коли у неї заграв мобільний.

Вона взяла трубку. Дзвонив Вадим.

— Привіт, кохана! — його голос був радісним, — вітаю вас з прийдешнім Новим Роком!

— Привіт! — похмуро відповіла Наталія. Вона не поділяла його гарного настрою. — І тебе з Новим Роком!

— Ти, здається, чимось засмучена? Щось трапилось? — в його голосі почулися тривожні нотки.

— Ні, все добре. Просто не хочеться святкувати на самоті, — відповіла Наталя.

— Чому на самоті? — здивувався Вадим. — А Настя де?

— Настя пішла до подружки в сусідній будинок. Вони готувалися за місяць, писали собі програму і все таке, — Наталя намагалася говорити спокійно.

— Зовсім негарно вийшло, — суворо сказав Вадим. — Неправильно, що вона залишила тебе саму!

— Вона не зобов'язана сидіти весь час біля мене і веселити! — різко відповіла Наталія. — Настя дорослішає, невже ти не розумієш?

— Я все розумію, — відповів Вадим. — Просто мені не подобається, що ти залишилась сама у новорічну ніч! Обіцяю, це в останній раз мене так довго немає. Я дуже вас люблю.

Наталя приголомшено мовчала. Вона давно не чула в голосі чоловіка стільки ніжності і жалю. Можливо, він дійсно її любить? Та вже наступної миті Наталя остовпіла. У трубці почувся веселий жіночий сміх, наче хтось злорадно сміявся над її наївними думками.

— Я чую, як ти нас любиш! — крізь зуби процідила вона, закипаючи від гніву.

— Що ти чуєш? — з подивом запитав Вадим.

Наталя розлютилася ще більше. Він ще робить з неї ідіотку!

— Жіночий сміх на тлі нашої розмови!

— Наталочко, тобі здалося. У мене в номері телевізор працює ...— Вадим намагався говорити спокійно.

— Невже? Зрозуміло ... Ну що ж, святкуйте Новий Рік! Гарного вечора! — Наталя припинила розмову і відкинула мобільний на стіл.

Тремтячими руками вона налила собі шампанського в келих і залпом випила його. Її всю трясло від гніву. Мобільний задзвонив знову. Вона схопила його і закричала в трубку:

— Не дзвони мені більше, чуєш?!

— І чим же я так завинив під кінець року? — раптово почула вона насмішкуватий голос Олега.

Від несподіванки вона розгубилася, не знаючи, що відповісти. Не розповідати ж йому про свою чергову сварку з чоловіком!

— Олег? — пробурмотіла вона. — Вибач, що не подивилася на номер на екрані ...

— Щось трапилось? — з тривогою запитав він.

— Ні...— Наталя намагалася не розплакатися, але голос її тремтів. — Неважливо...

— Ти плачеш? Ти сама зараз? — обережно запитав Олег.

— І не тільки зараз...— тихо відповіла вона.

— Я зараз під'їду до твого дому. Виходь, поїдемо зустрічати Новий Рік на майдан Незалежності до головної ялинки міста. Я буду в тебе через десять хвилин.



Діана Ясна

Відредаговано: 11.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись