Місця Сили

Розмір шрифту: - +

Місця Сили

Місця Сили

         Наші пращури не спитали нас, де і як вибрати місце оселення. Вони прислухалися до поради волхвів, ті ж «кудесники – любимцы Богов» дбали про майбутнє роду і вибирали місця Сили.

         Живучи на цих землях, пізнавали люди досвідом якості Сили: «Де забрано життя невідомо чому, як, з якої причини – там біда і «Гибла сила»; де відклик на поміч приходив – там «Сила Божа». Колись знали, де джерела мертвої і живої води, та в наш час кажуть, що вода сховалась». Але багато «помічних місць» ще є: Монастир, Католицький санктуаріум, міст, центр Браїлівського горба, Червона церква. Є місця Безодня, Прірва, їх обминають, бо слава не та. Про кожне з названих місць є велика кількість оповідей про чуда. Так, католицький санктуаріум має біля двохсот записаних і підтверджених урядовими установами випадків зцілення.

Міст

Міст через річку Рів, який з’єднав місто Браїлів і село Козачівку.

         Історія його ємка. До побудови  млина і електростанції він короткий, зроблений любовно з дерева, розташовувався ближче до монастиря. До нього спуск з горба був достатньо крутим для навантаженого транспорту, та міст дуже любили. Молодь і діти збиралися в зимові дні на санкові перегони. Вони веселощами заповнили округу, і за ними не важливі були «чортихання» їздових і перехожих, яким заважали ковзанки піднятися в центр, за те «опуститись» допомагали кожухи і «п’ята» точка аж до мосту.

         З побудовою млина Рів ставав повноводнішим і ширшим, а міст гарнішав і довшав.

         Н.Ф. фон Мекк запросила євреїв на постійне проживання в центрі браїлівського горба. При вході в парк садиби замку щотижня видавали продуктову поміч євреям.

На мосту стало людно і там зародилося повір’я: «Варто на мосту стати обличчям до течії річки і попросити бажане – все збувалося! А якщо горе в сім'ї  чи на душі - треба стати до течії спиною і виказати воді, щоб збігала – біду знімала, горе пропадало!» (До цього часу у нас говорять про людей, які спинялись на мосту - «Біду топлять»).

         Жартували над цим повір’ям. А щоб покласти край сумнівам, запросили відому  в той час провидицю Сабіну і попросили стати на мосту, обличчям до течії і дізнатися майбутнє єврейської общини. Так і зробили. Сабіна постояла, закрила очі і втратила свідомість... Коли її привели до тями, стали допитуватись, що вона бачила. Сабіна мовчала. Не говорила вона і далі, лише плакала. А потім десь її просто не стало…

         Чому не сказала? (Ми, теперішні, вже знаємо, що могла вона побачити…).  Щось тривожне заповнило душі, гадання припинили, …

         А далі міст справно з’єднував, аж поки йому не змінили завдання на протилежне.

Міст підірвала відступаюча Червона Армія…

Німці вирізали чудесну колекцію дубів парку і побудували міцний дерев’яний дубовий міст, та ходити по ньому вільно заборонили. Зробили міцну, теплу сторожку на вході в місто. Поставили вартового з автоматом.

         З боку Козачівки румуни поставили  вартового, побудували будку від дощу, дали гвинтівку.

         Щоб перейти, треба румунові дати самогонку, а німцю – «яйко, млєко». Цим теж користувалися діти – зв’язківці партизан, і, зрідка, торговки.

         Відступаючи,  німці міст зірвали.

         Жителі з допомогою солдат  наскоро збудували новий. Знову дерев’яний, хиткий, з низькими перилами, з великими щілинами  між брусами перекриття… Щовесни чоловіки виловлювали крижини, щоб вони не підрізали опори моста.

         На чудесних землях Демидівки, де були сади, вирішено побудувати хімбазу союзного значення. Жителі протестували, (але, видно, не дуже)! Заспокоїли їх, побудували міст залізобетонний! Він стоїть міцно, посунули так, щоб не на пагорб виводив, а в обхід… 

Міст міцний, пропускає важко нагружені автомашини з хімікатами і поїхали… по вулицям, густо населеним. Потягнувся шлейф запаху хімікатів.

         Міст міцний. Але поряд була хімбаза така, що трапилася б якась аварія, був би ще один Чорнобиль!

         Та аварія прийшла інша – розвалився СРСР!

         Дуже розгублено, обдуреними почували себе люди. На роботах не було заробітної плати. Платили вчителям цукром, лікарям – отрутою з хімбази (Повірте, правда).



Леонгіна

#954 в Сучасна проза
#788 в Різне

У тексті є: міст, місця сили

Відредаговано: 24.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись