Місто щасливих людей - 2

Розмір шрифту: - +

Повний твір

Місто щасливих людей
 


Номер 1

 

Я обожнюю це життя ー дякую, Місто

Я крокую у небуття ー дякую, Місто

Ти ідеш за мною вслід ー дякую, Місто

Новому життю скажи «Привіт» ー дякую, Місто.


«Ну скільки можна співати цей клятий гімн?! Щоб у них голосові зв'язки порозривались…» ー молода жінка з бездоганною осанкою впевнено крокує вулицею.

ー О, тітко Любо, чудові гортензіі! Якось неодмінно візьму у вас декілька паростків!

ー То зачекай-но хвильку, я тобі зараз в кульочок все ото спакую… Так рясно зацвіте на літо...

ー Безмежно вам вдячна, та зараз ніколи. Завтра неодмінно до вас зайду.

«Ага. Ну звісно зайду. Та з моїм доглядом вони здохнуть за 3 дні», ー жінка перебігає дорогу і ховається в будинку. Грюкає дверима, падає на килим. Ні, Маша не ридає. Вона всхлипує, кричить, але не ридає.

 

Нарешті вона вдома.

Номер 2


Вирізка з газети «Морський вісник» від 13 вересня 2011

 

Шановні, в нашому маленькому містечку відбуваються великі події.

 

Близько року назад серце пана Жовтинського раптово перестало працювати і він зі щирим подивом на обличчі покинув цей світ. Перше, що зробила вдова Жовтинська ー оновила гардероб. Тепер у її шафі можна було знайти геть усі відтінки чорного: від графітового до антрациту. Потім жінка знайшла свого глядача. Якщо бути геть точним ー слухача. Вона плакала про своє горе родичам, сусідам, малознайомим продавцям продуктових кіосків. Перші 3 місяці жителі Морського співчутливо кивали головами. Через півроку ー почали обходити її стороною.

Пані Жовтинська просто випромінювала горе. Все її обличчя, постава, навіть жести транслювали в оточуюче середовище тугу та суїцидну пропаганду.

А потім пані Жовтинська зникла. Сусіди вирішили, що вона об‘їдається морозивом та нескінченно переглядає старі сімейні фото. Та виламавши через 7 днів двері, знайшли лиш ідеальний порядок та недоторканий пломбір у холодильнику.

Місцевий слідчий прововтузився зі справою декілька місяців, і врешті-решт закрив з поміткою «Зникла безвісти».


Номер 3

 

Марія працювала в рекламі. Вона щиро не розуміла, як це могло трапитись, адже з 7-ми років дівчинка відвідувала театральну студію, мала ніжний фальцет та непогане почуття гумору ー досить рідкісне явище для жінки в наші дні.

Але наразі у неї було до 5-ти переговорів в день і чітке переконання, що всі замовники несповна розуму. «Зробіть, будь ласка, зелений не таким зеленим», «А ми можемо знайти для реклами афроамериканку-альбіноса», «Заберіть слово «надія» з гасла. Це ім’я носила моя колишня... Сука...» Маша видихала і посміхалась ще ширше. У крайньому випадку ー підносила грудну чакру ближче до камери. На якийсь час це втихомирювало замовників. Жаль тільки, що з жінками не працювало.

Так трапилось, що вона була заміжня. Фраза «так трапилось» максимально точно характеризує відношення Маші до шлюбу з Костею. Просто в якийсь момент вона залишилась у друга на ніч. Наступної ночі залишилась зубна щітка. А вже через тиждень ー набір трусів і футболок. Так вони і почали жити разом, душа в душу. Майже.

ー Машенька, чому ти лежиш на підлозі?
ー Не твоє собаче діло!
ー Простудиш нирки, потім пісятимеш кров’ю. Піди краще поридай на ліжку.
ー Костя, відвали! Де хочу ー там і ридаю. Принаймні вдома... Чорт, я не розумію, чому ми просто не можемо звалити звідси?
ー Ти ж знаєш... КПП по всьому периметру. Допоки не вирішиться ситуація.
ー Я чула, що Мілевські перебрались через ліс.
ー Ні, мила. Ти чула, що вони добрались до лісу. А от чи вийшли вони?
ー Плювати. Будь-що краще, ніж цей приторний лицемірний сироп!
ー Ну годі... Йди до мене. Не хочеш? ー Костя обережно лягає поруч. І довго-довго гладить русяве волосся, розсипане по килиму.

 

Номер 4

 

Вирізка з газети «Морський вісник» від 13 листопада 2011


Він очевидно був молодим даруванням. Не побоюсь цього слова ー генієм. Та чомусь літературні агенти вперто відмовлялись це визнавати. Три рукописи вже лежали в корзині робочого столу, четвертий ー слугував підставкою для нескінченних келішок кави.

Єгор був в депресії. М’яко кажучи. Він і словом не обмовився про свої душевні переживання, але, як сказали би на сусідньому діалекті, у нього було «дохера постное ебало», котре наводило на провулки Морського чорний смуток.

Опівночі Єгор вийшов з бару «Чоп-Чоп». О пів на першу пересік центральну вулицю, пнув бездомного пса. Без 15-ти першу ー зник.

Місто видихнуло з полегшенням. А потім задумалось. Друге зникнення за одну осінь ー чи не занадто для містечка у 100 тисяч? Пішли чутки про такого собі оптимістичного маньяка-супергероя, котрий рятує Морське від усіх депресивних осіб. Молодь хіхікала, дорослі повертались додому до 7-ої вечора.

 

Номер 5

 

Марія заздрила Кості. Він був актором комедійного шоу. Вдень вони збирались з друзями на репетиції і придумували жарти. Просто веселились і записували все, що могла би пропустити цензура. Ввечері ー так само веселились, але вже при глядачах. Так... з такою професією легко відповідати нормам міста. Він, мабуть, і не помітив, коли все змінилось.



Hanna Sloz

Відредаговано: 01.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись