На глибині озера

Розмір шрифту: - +

Я не знаю, що мені робити

   Я прокинулась ввечері. Мені знову наснився цей жахливий сон. Він не відпускає мене вже тривалий час, із самого того дня, коли це сталося. Кожен раз, засинаючи, я згадую, що її більше немає поряд, що я більше не почую її голос і не подивлюсь у її щирі очі. Я ненавиджу себе за те, що ніколи не говорила їй , наскільки сильно люблю, що так рідко обіймала, коли вона плакала. Я ненавиджу себе. Ця ненависть і відчуття провини кожного дня душать мене. Я впала у холодну воду, туди, де немає дна. Я тону у глибокому озері, там, де темно і дуже тихо. Моє тіло не рухається, очі заплющені, я не можу дихати. Довкола немає нікого, нікого, хто простягнув би мені руку і не дозволив би лишитися там. Я одна, і навіть якщо зможу ворушити пальцями, зможу кричати, мене все одно ніхто не почує. Я назавжди лишусь у цій темній холодній воді, де боюсь і ненавиджу себе.

   Сьогодні такий самий день, як і усі попередні. З того дня світ не змінився, лише однієї людини в ньому не стало. Усі інші продовжують дихати, сміятися, радіти. Продовжують жити. І я продовжую кожного дня ходити до школи, посміхатись подругам, робити усе те саме, що і завжди. Я теж продовжую жити, але я не живу, я просто існую, існую тут, у холодній воді, що стала моїм домом. Я намагаюсь забути, намагаюсь відпустити, але знову і знову кожну ніч прокидаюсь, згадуючи цю рідну до болю посмішку. Я не можу звільнитись. Я не знаю, що мені робити.

   Раптом, побачивши, котра година, я згадала, що запізнююсь на заняття до музичної школи. Швидко, але неохоче зібравшись, я востаннє провела поглядом по непривітній квартирі і зачинила за собою двері.

 



Smeraldo

Відредаговано: 12.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись