На Лосах

Размер шрифта: - +

1. Без спец-ефектів

Осінній парк купається у мряці. Тут свої плавила свої закони і традиції. Ворона вкотре кривлялася, дивлячись у велику калюжу. На болотяному тлі можна було б до фантазувати динозавра, і він не буде лишнім.. так-так -  це парк моєї уяви, тому тут можливе все.

Широколобі створіння у сіро-чорній одежині, темних, наче смоляних кирзяках та шляпах, які мало кому пасують, мотають круги по власній орбіті. Кожен живе в своїй сонячній системі, під своїм сонцем, так би мовити у своєму світі. Ці злидні спішать, біжать, летять, самі не знаючи куди. Одне тут напевне ясне, що рано чи пізно має наступити та межа, яка перекреслює всі надії та сподівання, межа із болючою назвою «Кінець».

На розлогому, сумному вітті клена майорів чорний вогонь, який з кожною хвилиною пожирав все більше і більше деревини. Вогонь непростий, він переноситься вітром, і несе тільки головний біль людям, які мешкають неподалік, тобто мені. Цей райський воронячий голосок не раз змушував мене прокинутись від мрійливого сну і вийти на ганок, щоб запросити непроханих гостей в хату. Таке роблю часто. Буває, як назлітається того вороння ціла хата, тоді уже свято не свято, і дім не дім, а вулик в якихось дрімучих хащах. Тільки тоді мені робиться по настояному боязко і некомфортно. А ще, як бувало затягнеться шарманка «Гоп гоп гоп чи не гоп...» тоді я дійсно готова рятуватись і втікати у невідомість від усіх, усіх. Переважно спокій супутник мого життя. Завдяки цьому я змогла переглянути 100500 цікавих фільмів-снів. Ось для прикладу один із них:

« Біжу я по зимовій, осяяній місяцем стежині. Тихо. Ні душі. Сніг почав гратися зі мною, грати на рип-пілі. Душевний спокій і сердечну рівновагу порушив пронизливий стогін, який доносився з глибу лісу. Вперше увага вдарила мені в голову, доносячи думку про ліс. Я дуже боюсь ці гектари дров особливо в ночі, та мені не до того. Пронизливі зойки все ближче і ближче ставили до мене, неспокій полонив мене. І вперше я відчула на собі той погляд, пронизливий погляд, здавалося весь світ трісне переді мною. Мурашки вже встигли 100500 раз пробігтися по моїй вії, це досить неприємне почуття, адже я почала подумувати, що війка від такого навантаження просто відірветься і сталося непоправне... вона все ж таки відлетіла. На церемонію поховання часу не було. Я стояла посеред лісу і не змогла второпати кілька речей: по-перше, що я тут роблю; по-друге де поділися крики; а по-третє...і тут мій захоплюючий монолог перервав шлунок, який нахалькувато почав заявляти що хоче поживи. А я.. А що я.. Звичайно мушу виконувати забаганки свого організму. Для початку мені треба було дібратися додому. Стоп. А Де я живу? І тут мороз почав морозити моє тіло. Спочатку він дібрався до однієї моєї волосини, потім до іншої.. згодом і до мозку. Ну і звичайно думки перестали бути тверезими. Отож бо, я живу.. а хто я? Якщо я пташка, то маю крила і живу під дахом, або гнізді. Спробую літати - безрезультатно, крила ж то задубіли від хорошого життя. Які крила? Ну добре, нехай будуть крила. «Треба мабуть летіти вже в реальне життя» подумала душа і почала настирно стукати в браму реальності»

Я проснулася. Ну нарешті, світ сумує по мені, чекає, тому що я його творю.

Щоб швидше роздуплитись інші гризуть яблука, хоча частіше за все просто п'ють каву. Ці особини не знають, що з самого початку треба глянути в дзеркало. Фокус простенький, але сон злякається і побіжить далеко до лісу, набридати вовкам. Отож бо я, ледве роздерши очі побігла до люстерка. Вау, я Богіня! Великі очі, підфарбовані ще вчора, зостались майже ідентичними, чорні брови, нагадують просмолену шнурівку, волосся як після битви з нацистами, але це не важливо. Червона пов'язка.. А ця борідка аж заворо... Що?!?! Борідка??? Що ще за борідка?? Я мабуть вчора перепив, тьху ти, перепила. Стоп, я вчора взагалі не пила! Що зі мною? Що я батькам скажу? Тай взагалі, чи взнають мене? Спробувала говорити, голос ніби мій, але відголоски Джигурди присутні. Все вказує на те, що я хвора. Так, горло болить, очі сльозяться, голова-не болить. Хух, хоч на голову не хвора. Тут заходить її величність сестра, яка аж ніяк не могла зрозуміти, що я роблю в її кімнаті, та ще й в обійнявши плакат з Джоні Депом у фільмі «Пірати Карибського моря»

Згадався чомусь один випадок з часів, коли ще під стіл ходила пішки. Якось, після перегляду одного із фільмів про піратів, вирішила стати однією з них. Це було захоплююче видовище. (Лунає пісня про піратів...ну ви ж розумієте, для кращого ефекту) Татова величезна шляпа, куряча пір'їна, яка тільки переважувала капелюх в той бік, куди дув вітер, дощовичок, чобітки, водяний пістолет, кілька реп'яхів у волосся, ну все, я справжнісінький пірат. Що ж, піратам потрібні скарби і пригоди а ще море. Хм. Глобальна проблема: де взяти море? Недовго думаючи відправилась на пошуки. Удача відразу посміхнулася мені своєю єхидною усмішкою. Прямо переді мною розклалися простори дощової калюжі( пісенька про піратів все ще лунає).

Море. Блакитне небо, ніби полотняна завіса милувало око. Дуже шкода, що воно відбивало свою справжню душу у прозорій, дзеркальній калюжі.

Перший маленький човник спустився на воду. Закони фізики були тут безсильні. За раховані секунди почався всесвітній потоп. Програма самознищення не втратила контроль над собою і..(коротка інтрижка).. потоп дійсно дивував навіть мене своїми масштабами. За першим човником торкнувся дна і другий, а потім ці шалені рухи захоплюючого танцю підтримало майже все тіло, окрім однієї нервової клітини, яка не витримала лихої долі, ну тобто такого великого навантаження і наклала на себе руки. Смерть безпощадна. На реінкарнацію в мене не вистачило буквально кілька листочків замріяної вишні і.. назавжди моя клітиночка попрощалася з денним світлом.

Катастрофа. Глобальна катастрофа. Друге знищення Титаніка. Паніка накрила весь екіпаж, тепер уже підводних човнів. Морозна свіжість полонила кожен капіляр. Перелякані створіння кривлялись одне перед одним, змагаючись за найкращу гримасу. Перемогу отримав самий найменший.. пальчик-мізинчик.



Марія Еліс

Отредактировано: 30.11.2016

Добавить в библиотеку


Пожаловаться