На самісіньке дно.

Размер шрифта: - +

РОЗДІЛ 1

   Похмурі роздуми перервали голоси. Бурмотіння, яке не можливо було розібрати. Воно наближалось і надія, що розмовляючі пройдуть повз зникла, коли ручка дверей повернулась. Неприємний звук, що свідчив про закінчення її усамітнення. Хтось, швидко крокував до ліжка і за мить простирадло,що слугувало прикриттям було відсунуте у бік.

  • Що ж, бачу наша хвора прийшла до тями? – запитав один із порушників спокою.

   Запитання очевидно адресувалось не їй, а швидше низенькій дівчині у білому халаті, що стояла поруч. Вона іронічно посміхнулась і з байдужістю поглянула на пацієнтку, ніби та була лише одноклітинним організмом. Очевидно, з її зухвалої пози і того, що вона не витягала рук із кишень халату, стосунки між нею і лікарем, а це судячи з усього був лікар, були по меншій мірі дружніми.

  • І що ж нам з нею тепер робити?- продовжив тираду чоловік, присівши поряд на ліжко. Однією рукою він узяв її за кисть, а на іншій почав розглядати свого годинника. Вона збагнула, що лікар вимірює їй пульс. – Так, добре!- зазначив він беручись за стетоскоп. – Ти хоч ім’я своє пам’ятаєш?- запитав чоловік, після того, як закінчив.

   Вона деякий час пильно роздивлялась його лисину і повне тіло у халаті. Він здався їй кумедним. Згодом вона збагнула, що цей кумедний чолов’яга звертався до неї. Він щось запитав. Але що? Ім’я! Справді, він запитав як її звати. Вона вже давно не чула звуку свого імені. Цей звук був для неї огидним і відбивався болючими спогадами щоразу, як хтось його вимовляв. На щастя, останнім часом вона його практично не чула, адже мешкала у середовищі безіменних і обездолених. Там імен не було, лише відображення людських трагедій. Там ходили тіні тих, хто стомився боротися проти жорстокого світу і здався…

  • То є в тебе ім’я, дівчино? – перебив думки низький голос.

   Вона нарешті згадала і змусивши себе розтулити пересохлі губи, промовила:

  • Катя! Мене звуть Катя.
  • Що ж Катрусенько…
  • Ні! – безцеремонно перебила дівчина, ніби те, що він сказав завдало їй фізичного болю. – Просто Катя, будьте ласкаві.
  • Гаразд, просто Катя,- здивовано погодився лікар. – Ти знаєш, як потрапила сюди?- вона повільно поворушила головою з боку в бік і він продовжив. – Тебе знайшли ледь живою у провулку випадкові перехожі, що вирішили, на твоє щастя, прогулятися нічним містом. Пара не побоялась підійти до тебе, а ти сама розумієш яка це у сьогоденні рідкість. Зазвичай просто проходять повз. Парубок виявився студентом медінституту і одразу ж поставив діагноз – передозування наркотиками. – Чоловік замовк, наче чекав, що його монолог неабияк має її вразити, але ніякої реакції не відбулось, тому розповідь відновилась. – За збігом обставин, цей хлопчина проходить у мене практику і набравши мій номер, з’ясував, що я знаходжуся на чергуванні…
  • Для чого ви мені все це розповідаєте?- з байдужістю перебила його пацієнтка.
  • А для того, Катю, щоб ти зрозуміла скільки мало відбутися співпадінь, щоб ти вижила і зараз лежала у цьому теплому ліжечку, а не у міському морзі до з’ясування імені твоєї особи. Отже, тебе привезли сюди і нам вдалося витягти твою душу із того світу. – У палаті на деякий час запанувала тиша. – Не знаю дівчино чи ти у щось віриш, але те, що відбулось з тобою, можна назвати справжнім чудом. А зараз скажи мені, як давно ти вживаєш наркотики?
  • Я…я не пам’ятаю. Десь близько року.
  • Кололася?
  • Ні, жодного разу. – Вона згадала, якою великою спокусою для неї було відмовлятися від шприцу з високоякісним наркотиком, та на це їй якимось чудом сили вистачило.
  • Це добре, дуже добре. Результати аналізів показали, що серйозних захворювань ти підчепити не встигла. Через пів року всі аналізи слід здати повторно. Снаги до життя я у тобі не помічаю, тому із завтрашнього дня з тобою працюватиме психолог, а поки що відсипайся і готуйся до нестерпної ломки.

   І перш, ніж вона встигла запитати навіщо це йому, чоловік піднявся і швидко вийшов з палати. Медсестра ще була тут, згортала крапельницю і Катя кинула на неї запитливий погляд.

  • Ви здивовані, чому лікар так піклується про вас?- запитала вона.
  • Чесно кажучи, дуже здивована. Я ж не vip- пацієнтка, а лише безпритульна.
  • Не дивуйтесь, він так ставиться до всіх без винятку. Вам дійсно поталанило, що ви потрапили у його руки. Він лікар від Бога.

   Після цих слів і вона пішла, залишивши пацієнтку сам на сам зі своїми спогадами…

 



Ліля Лужинська

Отредактировано: 30.10.2018

Добавить в библиотеку


Пожаловаться