На самісіньке дно.

РОЗдІЛ 3

   Наступного дня, коли ліки припинили свою дію, вона отримала можливість у повній мірі «насолодитись» наслідками вживання наркотиків. Піднялась температура, усе тіло ламало, ще й почало нестерпно нудити. Лікар, який зайшов зранку її провідати, пояснив, що почався абстинентний синдром, через припинення вживання наркотиків. Важко було зосередитись на його словах, адже мозок відмовлявся їй підкорятись. Думки швидко змінювались, обриваючись десь по середині. Лише одне вона розуміла напевне, їй конче необхідні наркотики. Здавалось, що настав судний день в якому слід відповідати за свої вчинки. І ось цією біллю, дівчина розраховується за все.

   Виникла думка утекти, та кинувши погляд у вікно(завісу вже забрали), де несамовито завивав холодний пронизливий вітер, жбурляючи льодяними краплями, передумала. Стало цікаво, навіщо Бог урятував її, адже якби вона не померла від передозування, то швидче за все замерзла.

   По обіді зайшла медсестра і щось їй уколола, після чого біль трішки зменшилась , а свідомість прояснилась. Катя спробувала підвестися з ліжка. Повільно сіла, що знову викликало нудоту, і спустила ноги на підлогу. В палаті було прохолодно, як завжди економлять на опаленні. Захотілось повернутись під ковдру. На ній була лише старомодна комбінація, біла у синій горошок. Цікаво, з якої покійниці вони її зняли? Та хіба дарованому коню зазирають у зуби?

   Дівчина повільно встала, тримаючись руками за край ліжка, та в голові все одно паморочилось. На ногах вона все ж таки встояла, тому повільно попрямувала до вікна.

   Голі дерева, бетонні будинки і де не де залишки брудного снігу. Зима закінчувалась. А може вже березень? Про це залишалось тільки здогадуватись, бо за календарем, вона вже давно не слідкувала. Люди мов мурахи снували вулицями. Це почало її дратувати, адже вони мали якісь справи, поспішали до своїх сімей, дітей, навіть котів. У неї ж був лише один клопіт – ломка.

   Вона вперлася ліктями об підвіконня, а лобом притислась до скла і знову замайоріли у голові картинки – спогади. Це було ніби вчора…

   Катя забігла у редакцію, на ходу знімаючи пальто. Будучи завжди пунктуальною, вона фактично ніколи не спізнювалась . Але сьогодні день почався якось невдало. Спочатку не продзвенів будильник, адже нову батарейку так і не придбали, ще й тролейбус поламався, через, що довелося чекати наступний довгих десять хвилин. Спізнення було незначним, лише якихось п’ять хвилин та їй здавалось, що це всі помітили і неодмінно осуджуватимуть.

   Дівчина підбігла до свого столу, недбало кинувши пальто на стілець. Не встигла вона і присісти, як до неї підійшла колега. Леся була секретарем Петра Григоровича, редактора, і по сумісництву астрологом у їхній газеті. Поміж інших вона вирізнялась ексцентричністю і екстравагантним стилем одягатись, а ще буйною уявою, що й спонукало віддати їй колонку астрологічних прогнозів. Каті подобалось з нею спілкуватись, адже сама вона була сором’язливою, на відмінну від співробітниці, і розгледіла у ній ті риси, які не насмілювалась виявляти у собі. Ось і зараз на Лесі були помаранчеві лосини, кросівки на платформі і салатова товстівка з написом: « Live in highs!»(Живи в кайф!). Рожеве волосся, очевидно нашвидкуруч, було зібране угору у дульку. Резинку замінено звичайним олівцем. Дівчина нахилилась до її вуха і якомога тихіше прошепотіла:

• Шеф вже двічі запитував чи ти прийшла.
• Щось сталося? – Катя почала прокручувати у голові всі можливі варіанти для чого вона би знадобилася Петру Григоровичу.
• Не знаю. Здогадуюсь, що це пов’язано з тим, що Ірка сьогодні не змогла вийти на роботу, підчепила якийсь вірус. Після її дзвінка він почав запитувати про тебе.
• Отакої.
• Швидко до нього, а то ти вже як пів години сидиш у туалеті.
• Де сиджу?
• У туалеті. ПМС у тебе.
• Отакої,- повторилась Катя, витягаючи із сумочки блокнот і ручку.
• Мерщій до нього!
• Та іду,- дівчина неохоче піднялася і кинула бентежний погляд на зачинені двері кабінету шефа.

   Кілька неголосних стуків і після сердитого «так!», вона опиняється перед директором.

• Нарешті! – замість привітань починає він. – Як почуваєтесь?
• А… нормально…
• От і добре. В мене є для вас завдання. Присядьте!

   Катя неохоче підійшла до столу і опустилась на стілець навпроти чоловіка.

• Іра сьогодні мала узяти важливе інтерв’ю, але через хворобу змушена була залишитись вдома. Нажаль всі кореспонденти зайняті тож надіюся я лише на вас.
• Але я вже давно цього не робила і потрібен час на підготовку. Знайти інформацію про людину, підготувати питання…
• Ось,- він штовхнув через стіл до неї папку. – Тут ти знайдеш усю потрібну інформацію. Інтерв’ю через дві години.
• Що? Але за такий короткий час неможливо підготуватись належним чином.
• Не соромте мене! Ви досвідчений журналіст, Катерино, тож ідіть готуйтесь. Усе. – він узяв до рук газету, що пахла ще свіжою фарбою і дівчині нічого не залишалося як піднятися та, захопивши товсту папку, покинути кабінет.

   Маючи у своєму розпорядженні півтори години, вона зайняла своє робоче місце і занурилась у читання.