На самісіньке дно.

Розмір шрифту: - +

РОЗДІЛ 10

   Темрява. Скрізь суцільна темрява. І гнітюча тиша, що аж лякає. У перші секунди після пробудження Каті здалося, що вона знаходиться у склепі, але свідомість повернулась. Вона на фермі, десь у богом забутому місці, а навколо, ні звука, ні промінчика світла. Що ж, до такого ще слід звикнути. Вона уявлення не мала скільки часу проспала і чому господар її не розбудив. Аж ось ледь чутний стук у двері. Вже п’ята ранку, здогадалась дівчина. Вона проспала не менше сімнадцяти годин. Хіба таке можливо?

   Спустившись сходами, Катя попрямувала до кухні. Господар порався біля електричної плити, як завжди у джинсах і товстівці. Волосся зібране на затилку у хвіст. Аромат свіжозвареної кави приємно наповнював ніздрі. У цьому було щось затишне, щось до болю приємне. Спогади про нормальне життя, сімейний затишок. Дівчина міцно заплющила очі, щоб прогнати з думок уявніі картинки, а коли віталась, то на її устах навіть промайнуло щось схоже на посмішку:

- Доброго ранку! Ви не пробудили мене вчора.

- Доброго ранку!- Привітався Влад, насипаючи у тарілки вівсянку, яку щойно доварив. – Я вирішив дати вам час, як слід виспатися. Схоже це неабияк вам було потрібно.

- Так, дякую! Не розумію, як я могла так довго спати без перериву.

- Ваше тіло виснажене довготривалим вживанням наркотику. Зараз намагається відновитись, тому не дивуйтесь, що воно вирішило вимкнутись майже на добу.

   Каті стало ніяково. Авжеж, вона наркоманка, як можна про таке забути? І звісно ж Іван Гнатович все детально розповів цьому хлопцеві про неї. Як підібрали її немов сміття, як відкачували.

- Вам соромно переді мною?- почувся глибокий голос. – Немає чого, я теж колись вживав наркотики.

   Дівчину вразили його слова. Вона повільно опустилася на стілець, бо господар вже поклав на стіл миски з кашею від яких підіймався пар і поглядом своїх карих очей показав, щоб вона сідала.

- Це було давно, але мені добре відомо все те, через що проходить наркозалежна людина, коли зав’язує. Повірте, є випадки набагато важчі, ніж у вас. Наприклад, мій.

- Я не знала, що і ви теж…

- Теж був наркоманом? Не бійтесь, не соромтесь цього визнавати. Чим швидше ви приймите цей факт, чим швидше змиритесь із цією частиною себе, тим скоріше позбудитесь залежності і страху, що знову підсядите на наркоту.

- А що, коли хворий не бажає виліковуватись, не бачить у своєму житті ніякого сенсу?

   Влад печально усміхнувся і сказав:

   Тоді хворому слід відшукати цей сенс. Він є, завжди є. Просто слід зрозуміти у чому він полягає. Для кожного із нас він різний. Комусь було призначено скинути бомбу на Хіросіму, а комусь винайти пеніцилін. Немає сенсу у тому, щоб бажати собі смерті, адже вона сама прийде, коли настане твій час.

- Чому ви цим займаєтесь? Няньчитесь з такими як я.

- Хороше запитання,- задумливо відповів Влад. – А може це є моїм сенсом? Та про це іншим разом. Ви не забули, що на вас із нетерпінням чекають дівчата?

- Які ще дівчата?

- Ну як які? Джоан, Маргарита і Роксолана. Три чарівні красуні.

- Ах, звісно. Не будемо змушувати їх чекати.

   Цього разу дівчина впоралася швидше і господар запропонував поїхати з ним до села, щоб здати молоко та привезти старого коваля підкувати коней про існування яких Катя почула вперше, але спіймала себе на думці, що сильно бажає їх побачити…

… Їхні зустрічі стали регулярними. Майже щодня, після роботи він вже очікував на неї або ж призначав побачення у найнесподіваніших місцях. Одного разу чоловік прислав за нею таксі, яке повезло її у невідомому напрямку десь за місто. Та Катя звикла до таких несподіваних маневрів і вже не дивувалась, ба більше їй навіть подобався цей стан легкого хвилювання перед неочікуваним. З кожним днем її все більше і більше затягувало у вир пристрастей. Не врятував навіть той факт, що читаючи зібрані її колегою Іриною матеріали, жінка знала – Єгор одружений і має двійко дітей. Та сам він ніколи не розповідав про свою сім’ю і вона не торкалася цієї теми, адже і сама була заміжня. З кожним наступним днем все змінювалось. Все більше і більше віддаляючись від Михайла, вона занурювалась у Єгора і тепер бажала знати, які у нього стосунки із сім’єю, але боячись його розгнівати, не наважувалась запитати.

   Таксі привезло її за місто, де за високим парканом знаходилась приватна садиба на якій розводили коней. Це було приємним сюрпризом, адже з кіньми вона ще не пересікалась. Єгор як завжди впевнений і веселий, пристрастно її поцілувавши, узяв за руку і підвів до гурту людей, щоб познайомити. Це все були творчі дивакуваті натури, письменники і художники ще ніким не визнані, але упевнені у своїй недалекій славі. Більшість з них займалося тим, що навчали інших, як стати письменниками і художниками.

   Катя одразу ж виявила бажання поглянути на коней, тож господарі садиби, чоловік і дружина не менш дивакуваті за своїх гостей, ззовні схожі на хіпі, повели її до стайні. Коні були красиві та доглянуті, біля них порались наймані працівники. Господарі пояснили, що кожна з тварин є чиєюсь власністю та живуть на їхній фермі за рахунок своїх власників. Не встигла дівчина погладити і кількох красунчиків, як господиня обійняла її за плечі, наче стару подругу і зі словами: « А тепер час розважатись!» - потягла на вулицю.

   З іншого боку будинку розкинувся невеличкий садочок, не дуже доглянутий, але й не безнадійно занедбаний. З яблунь звисали соковиті, налиті сонцем плоди. Прямо під ними на високій не скошеній пожовклій траві, влаштували пікнік. Всюди були розкидані одіяла і подушки. На них у невимушених позах, хто сидячи, хто лежачи, розмістились гості. Дівчина помітила Єгора, який лежав на боку і щось нашіптував симпатичній блондинці, яка шалено сміялась після кожного його слова. Катю наче вдарило струмом. Це були ревнощі. Вперше.



Ліля Лужинська

Відредаговано: 24.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись