На самісіньке дно.

Розмір шрифту: - +

РОЗДІЛ 16

   Йому зараз важко було б згадати обличчя тих людей, з якими він колись котився в прірву. Їхніх імен він не знав і тоді. Та незважаючи на наркотичний дурман чоловік чітко пам’ятав день весілля Карини з її новим обранцем, адже вдерся туди і намагався зупинити дівчину від нерозсудливого кроку. Він був упевнений, що вона робить величезну помилку одружуючись із цим пройдисвітом, але поговорити їм не вдалося. Охорона викинула хлопця геть.

   Саме цей день, як тепер вважав Влад, і став для нього переломним моментом. Він досяг вершини шкали болю. Так, він пам’ятав, що його дуже боліло, незважаючи на всю ту гидоту, що він щедро у себе напихав. А потім прийшла абсолютна байдужість до усього навколо і він стрімголов покотився донизу: наркотики, випивка, секс з усіма без розбору,- а тоді враз усе змінилося…

 

   Влад відчинив дверцята вазика і прутком заскочив до середини. Машина була старенька, іржава, але їздила, що було головним і єдиним її достоїнством. Він не часто нею користувався, лише у тих випадках, коли мусив їхати до райцентру за чимось вкрай необхідним.

   Зачувши звук мотору, Катя неабияк здивувалась і відкинувши вбік Моема, в якого закохалася із перших сторінок, стрімголов кинулась на вулицю. Може, це Іван Гнатович нарешті вирішив порадувати їх своїм візитом? Та ні. За кермом чогось металевого і іржавого сидів Влад і схоже кудись від’їздив.

- Владе, ви куди?- дівчина збігла сходами і учепилася до дверцяти машини.

- У район, справи. Я швидко.

- Візьміть мене з собою, будь ласка! Хоч людей побачу, а то скоро тут дикаркою стану.

- Ти ба! А я, що по вашому не людина? Дивіться скільки вам влізе.

- Та я не про те, Владе! Мені теж до крамниці потрібно, дещо купити…

- Ну заскакуй,- неохоче погодився хлопець. – Тільки швидко.

   Катя, у чому була, у тому й поїхала, бо підозрювала, що, коли піде передягтися, то не застане цей пережиток комуністичної епохи на подвір’ї, як повернеться.

- Правда, в мене немає грошей,- зізналась дівчина після того, як вони від’їхали достатньо від ферми, щоб її не висадили.

- Не проблема,- посміхнувся чоловік і в його погляді проковзнула ніжність, зовсім йому не притаманна.

   Вперше за місяць вона матиме змогу вибратися звідси. Всередині все затремтіло. Невже вона боїться? Але чого? Катя намагалася зосередитись на пейзажах, що пропливали за вікном. Весна була у самому розквіті. Все навколо буяло та наливалося зеленними соками. Людей, ось кого вона боїться. А що, коли вони почнуть тикати у неї пальцями і обзивати наркоманкою, пропащою душею? Хіба рідко Катя чула ці слова, які їй у слід кидали перехожі? Та ні, - заспокоювала себе дівчина,- сьогодні все буде не так. Все змінилося. Вона змінилася.

   Районний центр нічим не вирізнявся з поміж сотень інших. Міська рада, занедбаний будинок культури - спадки радянської епохи, а ще пам’ятники Тарасу, що замінили Ілліча. Кілька магазинів і нікуди не поспішаючі рідкі перехожі. А куди їм уже поспішати? Прогресивна молодь давно повтікала хто до великих міст, а хто за кодон. Залишилися лише бюджетники, допрацьовувати до пенсії, пенсіонери, що доживали віка і постійно скаржились на владу, згадуючи «прекрасне» життя в СРСР та дрібні бізнесмени, а ще ті, кого цікавила лише випивка.

   Припаркувавши машину, Влад запропонував дівчині розділитися, щоб було швидче, але та на відріз відмовилась і сказала, що чекатиме його біля авто, а коли він повернеться, вони разом сходять до магазину. Чоловік не став наполягати і швидко пішов по своїх справах. Він добре розумів страхи іншого наркомана, адже відчував все це на собі.

   До магазину вони потрапили десь через годину, за яку Катя не раз встигла перелякано роззирнутись навколо, щоб переконатись чи бува не біжить хтось до неї з дозою порошку в руках.

- А зараз ми можемо розділитись? – усміхаючись запитав він. Дівчина кивнула і пішла у відділ хімії шукати потрібні засоби гігієни.

   Продавчиня лише на мить затримала на них байдужий погляд і знову втупила очі в екран телевізора. Влад швидко закидав до кошика необхідні продукти, а Катя тим часом повільно ходила рядами, почуваючи себе якось ніяково. Раптом вона заклякла на місці. Щойно щось сталося, бо її шлунок зрадницьки стисся, а по спині пробіг холодок. Тіло вмить відреагувало, коли свідомість ще не допетрала у чому річ. Його прізвище. Звідкись пролунало його ім’я і прізвище. Телевізор. Дівчина повільно повернула голову до телевізора, де на екрані з’явилося знайоме обличчя. Їй ніяк не вдавалось почути хоча б слово, адже шалено стукало серце. Нарешті її мозок почав декодувати слова диктора:

- Карина Величко після оприлюднення скандального відео, де її чоловік розважається одразу з кількома жінками, подала на розлучення. Жінка заявила, що відсудить у чоловіка не лише дітей і спільне майно, а й бізнес. Нагадаю, що Єгор Величко є не лише популярним тренером особистісного росту, а й володіє кількома школами саморозвитку, що приносять йому не поганий прибуток. Жінка переконана, що Єгор нічого би не досяг без капіталовкладень її родини і повідомила пресу, що має ще безліч доказів зрад свого чоловіка, цитую: « з усякими повіями і проститутками».

- Це він? – почула Катя з-за спини.

- Так,- вона повільно відірвала погляд від екрану і поглянула на Влада та замість співчуття прочитала у його очах знайому біль. – Ви знаєте його?

- Пересікались. Він чудово змінює долі людей. Я б сказав радикально. Колись мене б порадувала ця новина, а зараз я скажу лише, що кожен отримує те, на що заслуговує. Ходімо,- чоловік узяв Катю за руку і попрямував до каси.

 



Ліля Лужинська

Відредаговано: 24.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись