Найвищі

Розмір шрифту: - +

Глава друга частина 1 Вечірка

​​​​​

Глава друга

Вечірка

 

Навіть якщо ти впевнений, що твоє рішення правильне, подумай ще раз, може це помилка?...

 

Наступного дня

 

  • Дівчата, одягайтесь і спускайтесь до низу,– пролунав по коридору голос Мірати.

Сьогодні субота, в кав’ярні інша зміна, і зараз не треба на роботу, та домашні клопоти ніхто не відміняв. І хоча Віта не хотіла виповзати з під ковдри, їй довелось, бо задзвонив телефон.

  • Ладо, якого дідька, я ще сплю,– пробурчала дівчина, накриваючись з головою ковдрою.
  • Віто, не скигли, в мене до тебе є прохання,– одразу ж перейшла до діла Лада,– треба щоб ти забрала дещо з пекарні сьогодні, то для вечірки.
  • Ти знущаєшся?– запротестувала брюнетка, миттю сівши на ліжку,– я й недуже то збиралась туди їхати, а тепер ти просиш мене забрати щось і привезти туди, де мені не можна бути?
  • І ти тільки зараз збиралась мені сказати, що не приїдеш?– розгнівалась у слухавку подруга.

Віті було не дуже приємно брехати своїй подрузі, але по правді їй не можна тинятися невідомо де і невідомо скільки. І хоча вона і буде під наглядом,  їй не дуже хотілось псувати такий вечір своєю присутністю, адже тоді свято Тараса перетвориться на роботу…

  • Ладо, зрозумій, я не можу,– почала виправдовуватися Віта, та подруга її не слухала.
  • Так, мені все одно, що ти там собі придумала, тому слухай. Сімейна пекарня, що недалеко від кав’ярні де ми працюємо, зачиняється о шостій. Торт треба забрати до третьої, я все оплатила, зрозуміло?
  • Та зрозуміло,– зітхнула Віта, змирившись з неминучим.
  • І щоб сукню одягнула, ясно?– невпинно продовжувала подруга.
  • Звісно, і волосся розпустила, і лінзи не вдягла,– пробурчала Віта, накручуючи локон на свій палець.
  • А й справді, я ж тебе без лінз вже й не пам’ятаю,– задумливо промовила Лада,– так, добре, що і як ти розберешся, проте головна умова – це сукня. Дарій заїде по тебе о восьмій, бувай,– скоромовкою випалила лада, і збила дзвінок.
  • Дідько!– пошепки пробурчала Віта. Єдина вільна субота за останній місяць, і та тепер зайнята. І не важливо що були свої плани, тепер треба встигнути забрати солодке, а потім ще привезти туди – куди їхати неможна. І як зробити все і не образити нікого? Якби Лада знала скільки років Тарасові насправді, то мабуть накивала б п’ятами.

З одного боку це гарна ідея – відзначити день народження Тараса, а з іншого… Як відреагує парубок на таке самоуправство? Хоча, яке діло Віті до поведінки Тараса? Він же не її таврований…

Зібравшись, дівчина спустилася до зали, де її чекала атмосфера гніву і безвиході. Дівчата вже встали, і за сніданком мовчки колупалися у тарілках. Віта посміхнулась про себе, адже нарешті вони на рівних вимолюють собі прощення. Ніхто нікого не підставляє, ніхто ні кому не заважає…

  • Доброго ранку, Теравіто, ти пропустила три заняття поспіль, маєш виправдання?

От Дідько, Мора, улюблениця матері. Найгидкіше створіння яке тільки можна зустріти. Проте Найвідданіша з усіх таврованих. Її віра настільки сильна – що вона готова буквально на все заради своєї господині.

  • Хтось пищіть, чи мені почулось?– запитала Віта оглядаючи кімнату.

Лімара пирснула посміхнувшись, Агнеса не відреагувала, проте реакція Мори була красномовною. Вона лиш їдко посміхнулась у відповідь. От і добре, хай знає своє місце. І хоча Віті не зовсім подобалась така модель поведінки, проте Мора занадто самовпевнена, нехай пам’ятає, де її місце насправді.

  • Мірато, я сьогодні трохи зайнята, є якісь побажання до роботи?– промовила дівчина, обійшовши Мору, котра стояла у проході, і прямуючи на кухню.
  • Треба листя у дворі зібрати, і бажано б спалити,– відповіла тітонька, займаючись миттям брудного посуду.
  • Листя, так листя,– промовила Віта, намазуючи при цьому варення зі смородини на шматок свіжого батону.
  • В мене немає часу гребтися на подвір’ї, треба готуватись до безглуздої контрольної з історії,– роздратовано промовила Агнеса, поглянувши на тітоньку Мірату.
  • А ні хто не змушує,–відповіла Віта, сідаючи за стіл,– посидь із нами надворі, ми з Лімарою самі впораємось.
  • Ти вирішила, якщо я тепер живу серед смертних, то і робити буду те саме що й вони?– продовжила протестувати Агнеса.
  • Та замовкни вже,– розсердилась Лімара, і вставши з-за столу додала,– ходімо Віто, розслабимося на вулиці.

Віта лиш посміхнулась, і закинувши до рота останній шматок хліба з солодким варенням, попрямувала на вулицю. Зараз дівчині не дуже хотілося сваритись із сестрами. За посмішкою, і простими фразами ховалася тривога, адже якщо їм нічого не кажуть, то треба хоча б одне з одним домовитись про свою безпеку.

 Але тепер, коли Мора тут, все потроху почало ставати на свої місця. От не вірилось Віті, що вона прибула лиш для того, аби провести тренування на своїй шкурі. Віта дуже добре пам’ятала, як реагувала Мора на те – що із нею наказала зробити Натюрі. Отже, матір відправила її сторожити дівчат, аби ті не накоїли дурниць. Проте треба хоча б знати, від чого берегтися. Але Віта могла лиш здогадуватись, та правда в тому, що допомагати їй ніхто не буде. Лиш закриють десь у глушині з парочкою таврованих, і тоді чекай тільки неприємностей.

На задньому дворі усе було усипане листям. Їх надуло вітром зі старого саду кучугурами по коліно. Лімара вже узяла граблі зі старого сарайчику, і зняв свою куртку, почала вигрібати все до середини. Віта повторила дії сестри із роздяганням, і теж узялася за роботу. Коли працюєш, думки або приходять до ладу, або покидають голову у невідомому напрямку, тож і дівчата почали відчувати себе краще.



Сьюзен Муз

Відредаговано: 14.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись