Найвищі

Розмір шрифту: - +

Глава третя частина 1 Сукня

 

Глава Третя

Сукня

Не завжди брехня – котра іде на благо, може виправдати себе… Та буває і так – що сама правда не завжди корисна…

 

Через тиждень

 

Віта сердилась. Ні, не на Дарія – що так легковажно вчинив не послухавши її. На себе! Увесь тиждень вона як могла – уникала хлопця. Намагаючись зберегти парубка від посягань таврованих на його життя Віта щоразу зникала, як тільки Дарій маячив десь поблизу.

Як тільки хлопець з’являвся у кав’ярні – дівчина одразу ж зникала то в переодягальню, то до комори, то на маленький склад з товарами. Коли Дарій проїздив повз зупинку біля їхнього будинку віта слідкувала у вікно, і намагалася вийти пізніше, і навіть одного разу спізнилась на автобус. А коли була вдома – намагалась взагалі не виходити з будинку, щоб не привертати зайвої уваги. Та нажаль довго так тривати не могло.

Ось і сьогодні, новий ранок, нова зміна. Поряд Лада, замість Максу за прилавком стоїть Тарас. Все чудово, і тихо. Відвідувачі спокійні, Тарас зосереджено управляє каво машинами, Лада крутиться поміж столиків посміхаючись клієнтам. Ідилія робочого дня – що може бути краще? Віта відчувала – що вже майже заспокоїлась, і хвилюватись немає чого, якщо і надалі так продовжувати, та нажаль всі ми помиляємось.

По між робочими розмовами дівчина випадково почула, як Тарас казав Ладі про те – що Дарій нажаль не зможе сьогодні зайти, бо в нього є невідкладні справи. Це надало Віті трохи сміливості, і вона дозволила собі лиш краплю спокою. Нарешті сьогодні не потрібно було постійно прислухатися, і дивитися навсібіч, аби вчасно втекти з очей.

Десь опівна першу дня до прилавку підійшла звичайна дівчина, таких як вона за день у кав'ярні буває чи мало, і поміж розмовою що до замовлення кави на виніс, промовила:

  • Слухайте, там на вулиці евакуатор чиюсь машину забирає, я поки бігла сюди за мокачино, такого від водія спец машини наслухалась, здуріти можна. Уявляєте, він вирішив – що авто моє!
  • Чекайте,– зацікавився Тарас,– яку машину?
  • Та он, у вікно погляньте,– відповіла дівчина, забираючи свої напої.

Лада, котра чула цю розмову – бо була неподалік від друзів, підбігла до одного з вікон, і поглянула на вулицю. І миті не пройшло – як її обличчя витягнулось, і вона, повернувшись до коханого – промовила:

  • Тарасе, то твоє авто.
  • З чого це раптом?– здивувався парубок,– я не викликав евакуатор.
  • Та чесно, подивися сам,– натомість відповіла здивовано Лада.

Хлопець вийшов з-за прилавку, і підійшов до лади. Здивування на його обличчі підтвердило – що то дійсно його автомобіль збираються забрати.

  • Так,– швидко промовив парубок, взявши себе у руки,– нехай Віта поки що стане за прилавок, а ти подзвони Максові, хай якомога швидше приїздить вам на поміч.
  • А ти?– запитала ще досі здивована Лада.
  • А я спробую розібратись хто викликав спец машину і навіщо,– відповів Тарас, і навіть не забравши своєї куртки з кабінету, неначе вжарений вилетів на вулицю.

Віта з Ладою лиш провели його здивованими поглядами навіть не підозрюючи – що це все означає. Та потім схаменулись, і узялися за свої справи. Подруга набрала Макса, і попросила щоб той приїхав на допомогу. Дякувати випадку що той не відмовив, і повідомив що буде через пів години.

Це все не вчасно, подумалося Віті. Вона стала за прилавок і продовжила справу Тараса, адже клієнти не будуть чекати. Час уже був обідній, і людей у кав’ярні було чимало, тому Віта намагалась виконувати замовлення якомога швидше. Зараз до них хлине чергова хвиля працівників з найближчих офісів, і тоді вже зовсім буде не до жартів… 

 

* любі читачі, залишайте будьласка свої коментарі, автору конче необхідно знати вашу думку. Дякую що завітали*



Сьюзен Муз

Відредаговано: 14.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись