Назавжди

Розмір шрифту: - +

Розділ 21. Підозра

Розділ 21

          Щойно почуті слова вибухнули в моїй голові. Всі мої здогади й припущення, де би міг бути зараз Леон, в одну мить змело ударною хвилею. Думки немов би завмерли, спинившись в одну мить. Я наче перебувала в пастці часу, споглядаючи на себе зі сторони. Стоячи в ступорі, я чула лишень ритм свого серця.

          - Що? – Це було єдине слово яке я змогла вимовити. Від несподівано почутих слів телефон випав у мене з рук. Я не сподівалась почути таке.

         Удар, з яким він впав на підлогу, змусив мене отямитись. Я нахилилась і знову приклала телефон до вуха.

          - Я не розумію… - розгублено промовила я.

          - Я теж. – сказав Григорій Іванович. – Але це все, що мені наразі відомо.

          - Як? Чому? – Лишень одні запитання вимовляла я.

          - Діанко, лягай спати, дитинко. – з турботою в голосі, сказав Грег. – Завтра я буду знати більше. – запевнив мене він. – Я передзвоню тобі.

          Він поклав трубку, залишивши мене на самоті з моїми думками.

          На годиннику було вже половина першої ночі. Але спати мені не хотілося. Я просто лежала в ліжку, дивлячись в стелю. Варто було мені заплющити очі, як з’являлось обличчя Леона. Таке рідне, що аж серце стискалося від почуттів, що нахлинули на мене.

          Я не могла повірити в те, що сказав мені Григорій Іванович. Леон в СІЗО. Це якась маячня! Такого не може бути!

          Що ж такого трапилося, що його запроторили в слідчий ізолятор? В мене не складалася в голові ця картинка. Я просто не могла уявити собі Леоніда за гратами.

          Його виваженість і спокійний характер могли б будь-кого запевнити в тому, що він законослухняний громадянин. Я була впевнена, що сталася якась прикра помилка й Леоніда завтра відпустять додому і ми забудемо цю ситуацію, як поганий сон.

          Я б все віддала на світі, лишень знову б відчути його дотики і теплий подих його губ! Від відчаю, що я нічим не можу допомогти коханому, я зіщулилася й згорнулася калачиком. Душевний біль важким тягарем лежав на серці, змушуючи мої очі наповнюватися слізьми. Як же ж мені не вистачало його в цю мить!

          Заплющивши очі, я пригадала наше з ним перше побачення. Я механічно стиснула в кулаку золоту зірочку, яка висіла в мене на шиї. З того часу я ні разу її не знімала. Наївно вірячи, що мені це допоможе, я загадала їй бажання. Напевно мною керував відчай. Чи безпорадність? Я не знала, чим це було викликано. Але я щиро бажала, щоб Леонід якнайскоріше опинився біля мене.

          Не помітно для себе, я заснула. Цілу ніч мене переслідували кошмари. Я то прокидалася, то знову провалювала у сон.

          Це була ніч суцільних жахіть, які вимальовувала моя налякана підсвідомість. Під ранок мені наснився Леон, увесь в татуюваннях, змарнілий і схудлий. Наче він відсидів в тюрмі десять років за зґвалтування і скоро мав вийти на волю. Я бачила його чорні, лихі очі, які дивились з гнівом на мене, а вуста промовляли: «Ти наступна!»

          Налякана, я прокинулася важко дихаючі. Я була вся спітніла, а в очах ще й досі стояв злий образ Леоніда. Сон був настільки реалістичний, що мені аж не вірилось, що я спала.

          Мене трясло. Я не розуміла від чого. Страх переповнював мене, намагаючись змусити повірити в щойно побачене сновидіння. Немов хотів переконати, що це і є та сама дійсність. А образ хорошого й доброго Леона є плід моєї дівочої уяви.

          Я потягнулась за телефоном, щоб дізнатися годину. Була восьма ранку.

          Сьогоднішня ніч не дала мені відпочити. Я почувала себе розбитою й абсолютно немала сил, щоб встати з ліжка. Але й спати далі я не могла.

          Мені потрібна була кава. Я підвелася з ліжка і намагаючись не шуміти, пройшла на кухню. На Різдво батьки завжди мали два дні вихідних. Тож сьогодні вони навряд чи прокинуться швидко.

          Діставши джезву з полички, я важко зітхнула, згадуючи про нашу з Леоном київську квартиру. «Це й твій дім, крихітко» - згадала я його слова й серце стиснулося в грудях.

         Я вже почала жалкувати, що ми приїхали сюди. Краще б залишились вдома, святкуючи Різдво вдвох. Тобі б не трапилася вся ця неприємна ситуація з Леонідом. Я знала, що він поїхав сюди лишень заради мене. А тепер сидить в СІЗО, по невідомій мені причині.

          Заваривши кави, я наповнила нею горнятко й присіла за стіл. Потихеньку смакуючи гірким напоєм, я розмірковувала над всіма можливими варіантами, які б могли причиною його перебування у відділку поліції. Жодний я не могла пов’язати з Леонідом.

          Потрібно було освіжитись. Я допила каву й направилась в душ. Він допоміг мені трохи оговтатись. Стоячи у ванні перед дзеркалом, я подивилась на своє стомлене обличчя. Очі злегка були спухлі від вчорашніх сліз. Сьогоднішня ніч без сну виснажила мене.



Уляся Смольська

Відредаговано: 13.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись