Ніч із нареченою дракона

Розмір шрифту: - +

5. Повне фіаско

Червона куля невблаганно росла над горизонтом і змінювала колір на помаранчевий. Сонце відбивалося від сніжної перини та сліпило. 

Дзвінка зв'язка стала дивно мерехтіти, і це викликало паніку у Клима: він вихопив в Касяна ключ від верхніх замків і вже відмикав один з браслетів.

- Давай, Касяне, давай! - кричав борсук, простягши кільце із другим ключем. - А то ми напартачимо! Знову напартачимо! Нумо!

Та Касян звично склав на грудях лапи й захитав головою:

- Ні-і. Не буду. Твоя черга ноги нюхати. 

- Швидше, хлопці! - вирішив я підбадьорити ключників. - Будь ласка, звільніть мене! Касяне, прошу тебе!

- Твої ноги... неприємно пахнуть, - єнот повернувся спиною й милувався світанком. 

- Це мої ноги, значить, неприємно пахнуть?! Нічого собі... Та ви, єноти, взагалі найбільші смердюки у світі! 

- Що?

- Всі так і кажуть: "Зустрів єнота - тікай, бо просмердиш наскрізь". 

- Чого? - підстрибнув Касян від обурення. 

- Ага, як тільки побачите людину, так і мрієте бризнути своїм смердючим струменем з-під хвоста. А от мої ноги на таке точно не здатні. Та й смердять вони не більше, ніж твої зуби!

Касян стиснув кулаки і голосно сопів. Розумію, що в моєму випадку злити його було легковажно. Але цей прикол із нібито смердючими ногами явно затягнувся. Хоча сам якраз - ікона смороду. 

Чи ні?

- Взагалі-то, людино, - втрутився Клим, - стріляють смородом не єноти. А скунси. Ти знов облажався. 

Борсук несхвально зітхнув і продовжив копирсатися в замках. Ключі вже просто іскрилися - ось-ось повинні були зникнути. А значить, мої ноги точно залишаться прикутими до дуба. Бо очі Касяна почервоніли, а це не віщувало добра.

- Ти мене просто вибісив, мужик! - прогарчав єнот. - Зараз я відкушу твою носяру, тоді відгризу вуха, а наостанок я схоплю тебе за яй... 

- Так нечесно! - крикнув я. Тоді я вирішив отримати з лимона лимонад, адже борсук міг не встигнути відкрити всі замки. Касян повинен діяти і бути мотивованим. 

- А по-моєму, все чесно.

- Ні, мужики так не роблять! Ти ж мужик? - Єнот вже роззявив пащу біля моєї гомілки. Та завмер в останню мить. - Так мужик чи не мужик?! Давай розберемось по-чоловічому - тільки я і ти, просто тут і зараз.

- Я тебе зжеру! - сичав єнот. - Живцем.

- Дуже добре, але спершу відстебни мене. Дай мені хоч маленький шанс! Хоча б на один раунд... 

Касян глянув на сліпуче сонце. Потім на ключ, чорніючий в снігу. І з недовірою примружився:

- Ну добре, добре... Дам тобі фору. Але знай, бігаю я дуже швидко. Тож не втечеш від мене.

Підібравши з землі пару жолудів, він заткнув ними свої ніздрі та схилився над ножними кайданами. Ця мить нарешті настала - я зумів умовити борзого єнота. 

- Швидше, хлопці, швидше!

Сонце стало пригрівати, і ключ в лапах борсука зник: покрився інеєм, а потім ніби розсипався на дрібні сніжинки. Якесь чаклунство... Було дуже дивно. Схоже, звірі не брехали - ключі і справді зникають на світлі. 

Слава богу, Клим якраз відкрив другий замок, і мої руки стали вільні! Залишились ланцюги на ногах - вся надія на впертого Касяна. 

- Один є, - гугнявив єнот. 

Цій новині я зрадів. Ще зовсім трохи, і я зможу ходити.

Але далі сталося те, за що я хотів уже сам вчепитися в горло Касяну. Він азартно підкинув в лапі ключ, і той... 

- Зник! - крикнув я. - Ні, тільки не це!

На ключик блиснуло сонце, і він одразу ж зник, неначе й не було. Це повне фіаско!

- Касян, а ти не міг без викрутасів? - гарчав борсук. 

- Звиняй, бро, я захопився. Пробач. Але... ти все одно неправий, тому що ноги - твої. Це все через... через тебе сталося, ясно?

- Авжеж, звичайно. Це ж я простояв весь ранок з ключем, а потім підкинув його в небо. І він зник - яка несподіванка! Так, Касяне?

- Винен ти!

- Ой, яка вже різниця? Ми все запороли, - Клим насупився і сів на камінь. - Вихід лишається тільки один... 

- Ага, інакше вуйка не звільнити. Не сидіти ж йому тут вічно.

- Ох, медузи, тепер нам знов доведеться робити це. Діставай інструмент.

- Та не кажи... Г-гидота! Я так не люблю, коли вони кричать, - Касяна пересмикнуло.

- Може, зав'яжем йому очі? - спитав борсук.

- Краще вже рота...

- Що? Що вам доведеться робити?! - у мене починалася істерика. Я не знав, про що вони белькочуть. Та мої здогади були просто жахливі - тільки не пиляти ногу!

Єнот криво посміхнувся і сказав прямо в обличчя:

- Доведеться відгризти твою бліду ніжку. 

- Ні! Ні, будь ласка! Не треба! - я верещав як свиня, що побачила ножа. Намагався втекти якнайдалі, та ланцюг далеко не пускав. До того ж, в руках зовсім не було сил - тільки і зміг що впасти й перевернутися на спину. 

- Заспокойся, людино. Можеш нас не боятися, - звернувся до мене Клим і дав єноту знак. Той зняв із поясу ріжок та простягнув барсукові. 

Клим вдихнув повітря і притис інструмент до губ. 

Одразу ж по околицях розлився звук горну: він був таким сильним, що з гілок посипався сніг, а льодова кірка на заметах стала тріщати й розсипатися на друзки. 

Кому ж він призначався - цей заклик?



Нина Тульчий

Відредаговано: 08.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись