Ніч із нареченою дракона

Розмір шрифту: - +

20. Мій внутрішній брехун

Піднявся сильний вітер. Все ревло і гнулося до землі, повз нас пролітало зелене листя, пелюстки квітучих троянд і травинки, зламані під час боротьби. Щось насувалося, і я знав, що саме - величезний хрест на моїх незрілих мріях.

Галактіон неначе прорвав діру у хмарах і кинувся до озера як винищувач на святкових авіашоу: масивний білий літак зі смужкою позаду. Від величезної швидкості його хвіст витягнувся рівною лінією і був схожий на слід від реактивного двигуна. Справжня машина смерті.

- Що трапилося?! - затрусилося повітря ще до приземлення. 

Дракон розчепірив крила немов парашут і різко сповільнився над берегом, щоб озирнутися. Не побачивши небезпеки, ленар плавно сів на траву, а потім за лічені миті став манірним блондином з позолоченою тростиною. Галактіон відкинув довгі пасма за плечі і підійшов до Ренати:

- В чому справа, мала? Людина проявила агресію?

- Ні, зовсім ні! - хитала головою дівчина. 

- Тоді що? Коли телепень кличе мене в твоїй присутності, то має бути вагома причина. Хіба я не правий? - Галактіон притиснув Ренату до себе і підняв її підборіддя, вдивляючись в очі. - Скажи мені, що сталося. Я ж бачу страх в твоїх очах, ти чимось налякана. Що тебе злякало, чого ти боїшся? Тільки скажи мені... 

- Це вовки! - не зміг я промовчати. - Вони напали на нас.

- Що? Це правда?! - скрикнув король і запитально глянув на Ренату.

- Н-ні, ні, це не так! - заперечила моя рятівниця. І я дивився на неї, оторопівши - в її словах я не знаходив ні логіки, ні сакрального змісту. Навіщо вона робить це, навіщо приховує правду від того, хто міг би вирішити проблему одним ударом?

- Чому борсук у болоті? Що з тобою сталося, Климе?! - гаркнув дракон. 

- Я... пане, я просто... 

- Він упав просто! - випалив Касян. - Перечепився і впав до яру. От і все. 

- Впав у яр? - засумнівався Галактіон. - А вовки тут до чого? Про що ти говориш, людино? Тут були вовки?! Відповідай же!

Всі погляди зійшлися на мені. Єнот, Рената і навіть знесилений Клим, вимазаний брудом - всі дивилися на мене. Та найбільше лякав погляд Галактіона, який, здавалося, був готовий вдарити мене в обличчя за будь-яке слово.

- Вовки... ем-м-так, в-вовки - вони просто були в яру. Ось. Йшли у своїх справах, я думаю. Нічого такого... А Клим - він посковзнувся і впав прямо на них, а вони... - Я перевів погляд на Ренату - вона ледве помітно посміхнулася.

- Що вони? Що зробили ці вовки?! - втрачав терпіння дракон. - Вони напали на борсука? Ти ж щойно сказав: "вони напали на нас"...

- А, та ні. Я сказав... тобто хотів сказати, що вони напали на слід. На слід зайця.

- Зайця, - повторив блондин. І по його усмішці я не зрозумів, вгадав мій внутрішній брехун чи облажався. Водяться тут зайці взагалі?

- Все нормально, Галактіоне, - Рената поклала руку на плече нареченому. - Просто хибна тривога. 

- Так, ти маєш рацію. Хибна тривога, - посміхнувся літун і міцно стиснув дівочу руку. - Ходімо додому, мені дуже потрібна твоя допомога.

- Допомога? У чому? - здивувалася Рената.

- Я дістав пляшку гарного вина з батьківських льохів. І хочу продегустувати його - не пити ж мені самому, - підморгнув Галактіон і потягнув Ренату за собою. Вона лиш крадькома глянула на мене через плече, але чинити опір не стала.

Втім, з чого б їй чинити опір - цей білявий її законний партнер. Вони живуть разом в королівському замку і зараз повечеряють за довгим столом з якогось там дуба. Щасливі і закохані, які дивляться один одному в очі і думають про одне й те ж... 

"Життя лайно", - думав я, дивлячись на те, як вони перетворюються в своїх крилатих двійників і піднімаються в небо. Мені ніколи не дотягнутися до таких, як вона. І таких, як він. Я невдаха, казковий придурок з палицею в руках.



Нина Тульчий

Відредаговано: 08.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись