Нічний гість

Розмір шрифту: - +

Частина 04

         Пліт стрімко линув річкою, наближаючись до океану. Мандрівники приставали до берега лише пізнім надвечір¢ям, коли густа сутінь дерев налягала на всю широчінь плеса.

Фімбо розшукував галявини, вкриті густими соковитими травами й пускав коня на пашу. Рідлер вправно розкладав ватру та добував вогню. Ларрі з Фрідою ходили на полювання, щоб мати здобич на поживок, а коли повертались, то всі сідали до ватри, що гріла їх цілу ніч, і, поки на жару доходила печеня, слухали Рідлера. Багато стародавніх переказів переповів він своїм товаришам цими тихими й мирними вечорами.

         Як усі засинали, зоставляючи на сторожі Фріду, Ларрі теж хотів поринути в сон. Але не міг. Він довго лежав із розплющеними очима, вдивляючись у мерехтіння далеких загадкових зірок та все думаючи про те, що тепер діється там, у незмірній далині, де лежить його світ.

Неспокійними були ці думки. Юнак перекидався з боку на бік, тривожно дослухався таємничих нічних голосів. Тяжкий тягар налягав йому на серце, ніби чиясь немилосердна рука стискала його і намагалася видерти з грудей.

         Однієї з таких тривожних ночей Ларрі ясно відчув наближення зловорожої сили. В голові йому стуманіло, і він утямив лише, що падає вниз якимсь бездонним кам¢яним колодязем. Руками він не міг дотягтися до його цямриння, щоб якось припинити цей рух, якому, здавалося, ніколи не буде кінця.

Нарешті знизу виринула непроглядна пітьма. Вона здавалася твердою. Але від неї віяло смертним холодом. Темрява дедалі ближчала, і Ларрі заплющив очі, сподіваючись останнього жахливого удару. Але раптом падіння сповільнилось, а невдовзі Ларрі відчув під ногами опору. Розплющивши очі, він побачив себе на вузькому кам¢яному містку без перил. З усіх боків оточувала його темна порожнеча, у якій десь далеко-далеко зблискувало час від часу чимось багряним.

         Раптом міст під ногами задвигтів і десь поза плечима Ларрі щось загуркотіло. Він озирнувся й побачив, що міст розпадається на уламки, які з гуркотом падають у безодню. Тріщина ж у мості, що спричинила це, дедалі ширшає і скрадається Ларрі до ніг. Він ступив крок уперед, де міст був іще цілий. Тріщина поповзла за ним. Юнак наддав ходи, стежачи ще й за тим, щоб не впасти із зрадливо вузької підпори.

         Довго, дуже довго ступав отак Ларрі, і йому здалося, що час завмер, а сам він тупцює на місці.

Нарешті, мостові настав кінець, а попереду на того, хто ним йшов, чекала все та сама бездонна, безмежна і лиховісно чорна порожнеча. Ларрі, стоячи на самісінькому окрайці того, що зосталося від мосту, тоскно озирнувся назад. Грізна тріщина невблаганно підступала, і разом з нею підступала загибель.

         Пітьма попереду ще погустішала і обернулася кам¢яним троном, на якому сиділо щось довготелесе. Ні, не людина, а живе страхіття! Ларрі спершу не впізнав його, але потім, пойнятий жахом, аж відсахнувся: з холодною цікавістю на нього дивився Гіркан! Над його плечима здіймалися лускаті зміячі крила, а під потворною спідньою щелепою то надимався, то опадав білястий шкіряний мішок.

"Як у ропухи..." – подумав Ларрі.

         Гіркан відкинувся на троні, наче задовольнившись розглядом якоїсь цікавої речі. Простягнувши уперед руку, він глухо прогарчав:

         - Віддай мені меча, і я подарую тобі життя...

         Ларрі вихопив свого меча, що засяяв яскравою блакиттю в пітьмі, й зготувався до бою.

         - Цей меч ніколи не буде в твоїх лабетах! – вигукнув юнак.

         Гіркан подавсь уперед, намагаючись вихопити зброю з юнакових рук. Той змахнув мечем і, вкладаючи в удар цілу свою силу, рубонув по ворожій руці.

         Гіркан хижо й люто заревів, стиснувши лівицею рану на правій долоні. Чи то Ларрі здалося, чи й справді бракувало на ній кількох пальців?..

         Чаклун підвівся на цілий свій зріст і прогарчав якесь заклинання. Рештка мосту завалилася, тягнучи в безодню й Ларрі. Але в останню мить він помітив тонесеньку білу ниточку, що спиналася вгору, і на відчай душі ухопився за неї.

         - Ларрі! Тримайся! - долинув здалеку слабкий голос Ліни, і нитка потягла його на білий світ.

А розлютований Гіркан жбурляв навздогін знавіснілі прокльони...

         Юнакові знову стуманіло в голові. Коли ж він отямився, то побачив стурбовані обличчя своїх товаришів. Дівчина важко дихала, тримаючи його руку між своїх долонь. Друга рука Ларрі заклякла на руків¢ї меча.

         - Ну й налякав же ти нас! - полегшено зітхнув Фімбо. - Так стогнав і побивався , що всі попрокидалися. Пробували тебе розбудити, та нічого не виходило. Потім ти так збілів, що я вже подумав був про смерть. Та Ліна повернула тебе до життя.

         Ларрі вдячно подивився на дівчину, а вона зніяковіло одвела погляд.

         Рідлер, що не зводив із Ларрі очей, замислено похитав головою:

         - Здається мені, що Ліна врятувала тебе од чогось страшнішого за смерть...



Сказочник

Відредаговано: 23.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись