Не вір незнайомому принцу

Розмір шрифту: - +

Повернення з катрану

Ніна розмовляла по мобільному, але ледь я до неї підійшов, миттєво перервала зв'язок та без жодних сперечань погодилася їхати додому. Засмученою вона зовсім не виглядала, за кермо теж не рвалася. Вмостившись у машині, почала із захватом розповідати, які комбінації до неї приходили, як вона блефувала, та все таке інше. Розповіла також, як одного разу помилилася, що крутіше – флеш або фулхаус, було так соромно… А ще там був один смішний хлопчисько на ім’я Вадим, його дуже шкода, він програв десь так тисяч двадцять п’ять.

Ніні спочатку щастило, вона вигравала, але потім до неї прийшло тузове каре, а якомусь там Роману Андрійовичу, як потім виявилося – стріт-флеш. Отже, вісім тисяч помахали ручкою. Починати заново вона не схотіла – емоції вигоріли, та й в сон потягнуло. Вона відійшла від столу, і до неї миттєво підскочив Вадим, занепокоєнно питаючи, чи все з нею гаразд. Це той, хто програв двадцять п’ять тисяч! Вона відповіла, що все гаразд, але теревеніти ні з ким не хоче, навіть з єдиним тут чоловіком, який здатен розмовляти її мовою. Вадим закликав його не боятися, бо він добре знає Ніниного брата Дена, тобто мене, а Ніна й не боялася анітрохи – коли за спиною Рита, треба боятися тільки самої Рити.

Ніна вже збиралася зателефонувати мені, щоб сказати, що казино їй вже набридло, але Рита сказала, що в клубі до дзвінків ставляться дуже погано. Тоді Ніна зібралася йти до мене, але зробила дуже невпевнений крок на підборах, і охоронниця ледь встигла не дати їй впасти. Вадим охоче послужив поштовим голубом, і на цьому пригоди в казино завершились хеппі-ендом, якщо не зважати на втрачені вісім тисяч.

- Ти ж усі гроші програла, яке ще тут “починати заново”? – спитав я.

- Ні, не всі, - заперечила Ніна, нічого не пояснюючи.

- Я тобі дав на гру дві штуки баксів. Ще на чотири ти обчистила Вадика. Мабуть, ще дві чи близько до цього в тебе були від фрілансу. Отже, вісім. І вісім ти програла на останній роздачі. В мене виходить, що залишок – нуль. В тебе інакше?

- Звісно. В мене залишилося десь дві чотириста. Фріланс я не рахую, він тут ні до чого.

- Тобто, ти залишилася у виграші? – безмежно здивувався я.

- Так. Кажуть, що новачкам щастить. Ось мені й пощастило. Та й не азартна я.

Це правда, зовсім не азартна. Було б інакше, вона б ні за що не зупинилася, програвши вісім штук та маючи гроши продовжувати гру. До того ж гроші, які вона отримала з дозволом їх програти. Отже, вона не тільки Вадика пощипала, від нього надійшло менше половини її пікового виграшу.

- А оце неподобство, - скорчивши серйозну міну, проголосив я. – Майже усі мажори та мажорки програють все, що мають, а буває, що й набагато більше.

- Майже? А ті, хто не такі, що з ними?

- Ну, от на мене подивися. Я сьогодні без шансів програв десь з півштуки. Але мій батько цілком спроможний дозволити собі такі гігантськи витрати.

- “Хвост”, - раптом сказав Юрік.

- Що там за машина?

- Фари.

- Він бачить тільки фари, в темряві йому машину не розгледіти, - переклав Гриць.

- Ага.

- Бачу, дівчата їм вже займаються. Рита впорається, вона крута бабенція. Вона й зі мною впорається, і з Юріком теж.

- Ага.

- А от удвох ми б її подолали.

- Ага.

- Навіть якщо Оленка їй допоможе.

- Ага.

- Годі базікати, - наказав я. – Ви дєлаєтє мнє нєрви.

За пару хвилин тиші заздвонив айфон Ніни, вона відповіла, послухала та сховала його назад у сумочку.

- Це Рита, - сказала вона мені. – Каже, що машина того хлопця, що ходив тебе кликати до мене. Тобто, Вадима. І ще каже, що у машині він один.

- Це на видноті він один, - заперечив я. – А де, дозвольте спитати, його охоронець?

- Він був без охоронця, - нагадав Гриць. – Хоча, звісно, той міг стирчати на стоянці, поки хлопець спускав до унітазу батьківськи гроши.

Я швидко дістав айфон та викликав нашого ймовірного “хвоста”.

- Вадику, ти там що, оху… тобто, зовсім збожеволів? – заорав я йому. – Навіщо ти вперся у бампер машини моєї охорони?

- Ой, Дене, вибач! – розгублено відповів він. – Я не зрозумів, що це твій кортеж. Навіть взагалі не второпав, що це кортеж. Їду собі та їду, уявляю, що мені за сьогодняшній програш скаже батько, а машина нібито сама котиться. Все, я пригальмував, їдь спокійно.

- А як твій охоронець таку хрінь дозволив? Він що, теж корову програв та оплакує її, а на дорогу й не дивиться?

- Я один. Нема жодної охорони. Батько наказав, щоб вони мене до катранів й близько не підпускали. Бо я на тому тижні невдало зіграв. Але я спромігся від них втекти.

- Герой.

- І не кажи.

- Гаразд, твоїх фар вже й не видно, годі відволікати тебе від дороги.

- Зажди. Чому Мимра на тебе образилася?

- Бо не взяв її на роботу.

- Робота – вчити твою сестру?

- Так, вона геть неосвічена. Від цього суцільні проблеми. Наприклад, сьогодні вона за одну роздачу програла вісім штук.

- Як же я їй заздрю, - важко зітхнув Вадик. – Справжньою білою заздрістю. Якісь жалюгідні вісім тисяч… А я… До речі, а як ти зіграв?

- Теж програв.

- Скільки, якщо не секрет?

- Десь близько п’ятисот.

- П’ятсот тисяч? – приголомшено перепитав він. – Але ж це божевільні гроші!

- Нічого. Для мого батька це дріб’язок, він навіть сварити мене не буде.

- Оце так номер! А ти певен?

- Цілком. Я йому навіть нічого й не скажу.

- А хіба твоя сестра йому не розповість? Моя завжди на мене батькам стучала. Та що там стучала? Зараз теж стучить. До речі, чому ти ніколи не казав, що маєш таку чудову сестру?



Алекс

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись