Не вір незнайомому принцу

Розмір шрифту: - +

Прогулянка до басейну

Поки я майже безуспішно намагався витягнути крихти інформації з Сірого та батька, Ніна, не марнуючи часу, пробіглася по Інтернету та нахапалася по верхах знань по алмазах та засобах їх огранювання. Отже, за обідом вона теревеніла про це, ні на мить не закриваючи рота. Залишалось тільки дивуватися, яким чином вона ще примудряється досить жваво жувати та глотати. Не запинаючись, вона впевнено розповідала мені про якісь таємничі панделокі, ступінчасті грані, огранювання під смарагд та ще багато чого іншого. Якби не знав, нізащо би не повірив, що ця дівчина вперше доторкнулась до справжніх діамантів лише с півтори години тому. Я б охоче про все це послухав, вона розповідала натхненно, але зараз через втому був спроможним лише кивати з розумним виглядом, пропускаючи повз вуха майже усю її розповідь.
Я теж мав трохи діамантів. Дивна епатажна мода на чоловічі сережки обійшла мене стороною, але пару перснів та декілька защіпок для краватки лежали у сейфі та чекали свого часу. Повернувшись з війни, я жодного разу не чіпляв на себе жодних коштовностей. Я їх й не потребував – у Запоріжжі мій статус сина “того самого” Коваля вартував набагато дорожче, ніж будь-який діамант, окрім, можливо, найбільших каменів з довгими та кривавими історіями.
Від кави я відмовився, попив замість неї охолоджений вишневий сік, бо по обіді збирався влаштувати собі щось на кшталт сієсти, тобто, лягти та поспати. Але Ніна заявила, що потребує сієсти не менш ніж я, отже, ляже спати у моїй кімнаті. Виявилось, що в її кімнаті саме зараз якісь роботяги встановлюють сейф, а в їхній галасливій компанії вона спати геть неспроможна. Тут я згадав, що ще учора замовив цю роботу саме на обідній час. Без сейфа ніяк – Ніна не взмозі безперервно таскати усі коштовності на собі. Принаймні одночасно три пари сережок напевно не зможе. А кидати діаманти там, де до них досить легко доберуться покоївки чи ще хтось з прислуги – це вписувати в історію діамантів чергові криваві сторінки. Мало хто в змозі не піддатися страшенній спокусі та не вкрасти збіса привабливі камінці.
Саме проти сейфа Ніна аж ніяк не заперечувала, вона була цілком згодна, що потребує надійного місця для сберігання коштовностей та, можливо, ще чогось. А от спати поряд з незнайомими роботягами не бажала, та й годі. Я пробував пояснити, що в домі до хріна вільних спалень, і вона може тимчасово, на день, вибрати собі будь-яку з них, ніхто її навіть не думав примушувати до неналежного товариства, і все таке інше. Але її не влаштовувала жодна спальня, окрім тієї, де вона спала минулої ночі. Нібито дівчина може спати або у знайомому помешканні, або поряд зі знайомою людиною. Отже, або її кімната, а роботяги нехай приходят пізніше, або у будь-якій кімнаті, але поряд зі мною, або відкласти сон до ночі, але тоді вона все одно потребує мого товариства.
Спати з нею я не хотів. Ні в якому сенсі цього слова. Відкладати встановлення сейфу теж було б небажано – фірма виставить гігантську неустойку, навіщо це мені треба? Отже, пообіднього сну Ніна буде неминуче позбавлена. Спробував її підкупити – запропонував їй поїхати до ювелірного та прибарахлитися якимось додатковим кольє чи ще чимось таким. Вона рішуче відмовилася. Сказала, що на сьогодні придбання коштовностей їй більш ніж достатньо, а завтра ми, можливо, повернемося до цієї розмови, але й це не обов’язково. Мій затуманений нестачею сна мозок з останніх сил подавав тривожні сигнали – щось в її поведінці не так, воно не притаманне ані жінкам, ані дівчатам. Але щоб зрозуміти, що саме не так, потрібно було добряче поміркувати, а на такі подвиги я був зараз геть неспроможним.
- Коли ми учора тут каталися на карі, мені здалося, що справа від дороги я бачу відблиски як від води, і досить недалеко, - згадала вона. – Це був міраж або десь тут є якійсь невеликий ставок? Поплавати у таку спеку було б досить непогано.
- Ставка нема, - відповів я. – Але є басейн. Тож щодо поплавати – жодних перешкод.
- Точно! Коли ти примушував мене прийняти душ, я щось чула про басейн.
- А чому ти тоді пручалася? – це питання мене цікавило дотепер.
- Пообіцяй, що не будеш реготати, тоді скажу.
- Обіцяю, - у такому стані я міг легко пообіцяти що завгодно, ось виконання цих обіцянок – то вже зовсім інша справа.
- Я боялася, що якщо змию з себе весь той бруд, що на мене налипнув, то стану достатньо привабливою, і ти мене зґвалтуєш.
- Маячня. Ти сама кого хочеш зґвалтуєш, - звісно, я все ж трохи реготнув, але саме трохи.
- Аж ніяк, - Ніна посміхнулася та облизала губи. – Мєнти мені погрожували цим обвинуваченням, але отой огидний адвокат сказав, що зґвалтування, не запам’ятала, яка це стаття…
- Сто п’ятдесят друга, - підказав я.
- Ти звідки знаєш? – здивувалася вона.
- Колись давно одна дівка мені нею погрожувала.
- А ти її дійсно?…
- Звісно, ні.
- Знаєш, Денисе, чомусь тобі вірю. І що було далі?
- Нічого. Дівка кудись зникла. Не хочу гадати, куди саме. То що сказав про цю статтю Геннадій Вікторович?
- Що по ній ніколи не судять жінок. Тобто, згідно з судовою практикою, жінка не може нікого зґвалтувати. Навіть іншу жінку і навіть палицею від мітли. Ось таке!
- Інші жінки не можуть, а ти така, що для тебе нема нічого неможливого, - бовкнув я.
- А це хіба погано?
Я не знайшов, що їй відповісти. Насправді я більш за все хотів спати, а ніяк не вести невимушену жартівливу бесіду з жінкою, нехай навіть деякою мірою приємною. Вона сама зголосилася вести кар, навіть пообіцяла не гнати, як скажена, а я пообіцяв не засинати та показувати їй, куди їхати. З каром вона поводилася вже досить впевнено, але чому дивуватися – карами вправно керують навіть дітлахи.
Вона хвацько зупинила наш екіпаж біля самого краю басейну, поставила його на гальмо та вправно стягнула мене з сидіння, бо я знову задрімав. Муся теж була тут, хоча я геть не пам’ятав, щоб ми її брали з собою. Дуже нав’язлива кицька.
Ніна роззулась, сіла на бортик та занурила ноги у воду. Я тим часом зняв джинси та футболку і скинув сандалі. Залишився в трусах, прихватити плавки я чомусь забув, але труси в мене досить пристойні, схожі на спортивні, навіть на громадському пляжі ніхто б на них не звернув особливої уваги. Стояв так та дивився на Ніну, намагаючись зрозуміти, чому вона не роздягається або не перевдягається. Це ж саме вона потягла мене купатися, то що ж їй, в дідька, зараз заважає?
- Перевдягайся, - не витримавши, порадив я їй.
- Що мені вдягнути? – с сумом спитала вона.
- Купальник, звісно.
- Ти затверджував перелік покупок. Хіба в ньому був хоч один-єдиний купальник?
- Але я його й не викреслював. Ти сама про нього забула.
- Так. Це я винна. Бо не знала, що тут є, де купатися. Точніше, забула. То й що ми з цим будемо робити?
Хоч як я хотів цього уникнути, але все ж довелося думати, щоб вирішити проблему. Як не дивно, я щось придумав.
- Поплавай в білизні, - порадив я. – Тут, окрім мене, все одне ніхто не побачить.
- Денисе, що ти називаєш білизною?
- Трусики та ліфчик. Тобто, як його там, бюстгальтер.
- Ліфчика на мені немає. Я їх навіть не розпаковувала. Як привезла з магазину, так вони й лежать. А трусики в мене з мережива, як павутинка. Зовсім прозорі.
- Давай я відійду подалі, а ти поплаваєш.
- Ні. Боюся утопнути, - вона знов посміхнулася, а мені здалося, що все відбувається за якимось її планом. – Гаразд, Денисе, ми з тобою вже дорослі, чи треба соромитися своїх тіл? До того ж, я обіцяла показати тобі стрижку на піхві. Гадала, що це буде не так скоро, але сталося, як вже сталося.
Вона рушуче скочила на ноги, стягнула з себе сукню, під якою дійсно не виявилося ліфчика, а потім, трохи повагавшись, ще більш рішуче позбулася трусиків, відкинув їх ногою геть. Вони дійсно були зовсім прозорими. А під ними знайшлася така собі зачіска, виголене на лобку сердечко з волосся.
- Подобається? – зухвало спитала вона. – Це знак, який вказує, що дорога до жіночого серця проходить саме тут.
- Подобається, - категорично схвалив я, і зовсім не брехав – у тому салоні краси усе робили на найвищому рівні.
- Тоді зроби так, щоб я почувалася невимушено.
- Ти про що? – не зрозумів я.
- Денисе, оголена жінка на нудистському пляжі – це просто жінка на пляжі. А от оголена жінка на звичайному громадському пляжі – це вже якась непристойна збоченка.
- Так і є.
- То й зроби цей пляж нудистськім.
- Як? – я все ще не розумів.
- Труси зніми, бовдур! – Ніна вже починала трохи нервувати.
- А! Дійшло, - я їх зняв.
- Маестро, фанфари і туш! Денис отримує приз за величезну кмітливість – поцілунок прекрасної дами, у моїй особі. Ось тільки шкода, що я тобі не дуже подобаюся.
- З чого ти це взяла?
- Бо бачу. Я вірю власним очам, а не чиїмось словам. А ось тепер відчуваю, що подобаюся вже трохи більше, - це вона щільно притислася до мене. – Але перш за все – приз, тобто, поцілунок.
Вона встала навшпиньки та потяглася до моїх губ. Зростом вона мені уступала зовсім ненабагато, отже, тягтися їй було недалеко. Я застиг у солодкому очікуванні, але… Десь за деревами блиснув сонячний промінчик, хоча сонце залишалося в мене за спиною. Підсвідомість миттєво розпізнала цю знайому картину – саме так виблискує ворожий оптичний приціл.



Алекс

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись