Не вір незнайомому принцу

Розмір шрифту: - +

Важкий шлях додому

На карі вистачало місця лише для двох, тож рулити доводилося або мені, або Ніні. Спати хотілось шалено, тримався я тільки власною впертістю та цигарками, та й вони майже не допомагали. До дому ми їхали з середньою швидкістю вагітної черепахи. Спершу за кермо сіла вона, пристроївши собі на коліна Мусю, але миттєво заснула. Довелося посунути їх на пасажирське сидіння та взяти керування на себе. А сам я постійно тер очі, щоб хоч трохи бачити дорогу та не врізатися у якесь дерево. Вскочити в аварію на карі – це ж ганьба неймовірна. Була потрібна повна концентрація уваги, а мене відволікали зовсім недоречні думки про Риту.

Я ще могу повірити, що вона дуже кваліфікований та досвідчений слідопит, спроможний відрізнити свіжі сліди кара від давніх. Та й у геніальну здогадку, що у пекельну спеку ми неодмінно поїдемо до басейну – теж, хоча учора ми каталися у таку саму спеку, але до басейну не завернули. А ось усе, пов’язане зі спанієлем та його господарем – суцільна брехня. Пес та його хазяїн – з домашньої охорони батька. Рита – теж звідти. Отже, вони мають бути знайомі, принаймні в обличчя. Як той чоловік міг не впізнати одну з особистих охоронниць Ліанни?

Отже, він її знав, і погрози дати по зубам – це щось неможливе. Далі, собака, наздогнавши Риту, почав до неї ластитися. Вона каже, що це така вдача у цього пса, але ж він не ластився ані до мене, ані до Гриця, ані до інших. Скоріше за все, цей собака теж добре знайомий з Ритою. Отже, бійка з його хазяїном – вигадка. До речі, скоріше за все, не вона, а він телефонував Грицю з повідомленням про затримання кілера. Бо якщо Гриць розпізнав би жіночий голос, трохи пізніше могла б відбутися стрілянина між Ритою та моїми охоронцями з невідомими результатами. А чи потрібен їй такий ризик?

Навіщо ці потоки брехні? Хтось вистежує мене на синій “Лачетті”, Сірий каже, що це ворог, а Олена – що це Віка, підлегла Сірого. При цьому Гриць та Юрік стверджують, що Олена – людина Сірого, тож не має йому суперечити. Потім хтось мене вистежує вже на території моєї вілли у той час, коли тут перебуває та сама Віка. Ще можна згадати, як Пєтя привіз мене акуратно під приціл бандитів. Хоча у тому випадку мені не брехали, просто не пояснили геть нічого. Має ж у всього цього бути якась мета? Неодмінно. Але я не розумію, яка саме, і, на жаль, зовсім не тому, що втомився та хочу спати. Бо коли я був свіжий та відпочивший, я так само нічого не розумів.

Їхав я дуже повільно, але розмірковував ще повільніше, отже, коли все ж приїхав, так нічого путнього й не придумав. Що ж, усе відкладається на після сна. А тепер треба якось доправити Ніну до її кімнати. Сподіваюсь, майстри встановки сейфів вже скінчили свою важку та важливу роботу та забралися звідси геть. Поплескав її по плечу, але вона навіть не помітила цього. Отже, доведеться її нести, а я на такі подвиги зараз неспроможний. Доручив це Олені, нехай трохи розімне м’язи.

Але тягти Ніну на горбу нікому не прийшлося. Ледь Олена підійшла до неї, Муся заволала як божевільна, та ще й так голосно, що Ніна миттєво прокинулася. А прокинувшись, спробувала пійти своїми ногами, спираючись чомусь саме на мене. Я був, мабуть, найгіршою опорою з усіх можливих. А вона так хотіла спати, що навіть відмовилася від запропонованої цигарки. Довів її до кімнати, побажав гарних снів та вже пішов до себе, встигнувши зробити кілька кроків, але вона вискочила назад до коридору та побігла за мною, голосно вигукуючи моє ім’я та закликаючи зачекати.

Не дуже це мені сподобалося. Ніна не те щоб вкрай набридла, але вже хотілося би трохи відпочити від її товариства. Але не все в цьому житті залежить від мене, про інше життя навіть заїкатись не буду. Зупинився, повернувся до неї та став чекати, поки вона розкаже, що їй від мене знадобилося цього разу. Майже добігла, та наприкінці дистанції запнулася підбором о підбор. Я ще дивувався, що з нею такого не трапляється, і ось собі маєш. На підлогу вона не впала, я встиг підхопити, але засумнівався, чи воно випадково так вийшло, бо спіткнулася вона дуже своєчасно, відбудься це хоч кроком раніше, і я б нічим бідоласі не допоміг. Може, їй подобається, коли вона падає, а чоловіки її підхоплюють?

- Що трапилося? – прямо спитав я, перервавши зовсім мені непотрібний потік її подяки.

- Сейф встановили, - повідомила вона.

- То й що?

- Мої брюлики у твоєму сейфі. А я хочу, щоб були в моєму.

І сейф, і коштовності були не її, а моїми. Або, точніше, належали батьку, бо заплатив за них саме він. Але нехай поки що каже, що її, не сперечатись же з такого дріб’язкового приводу.

- А спати ти не хочеш? – натомість спитав я.

- Ще й як хочу! Але перед сном мені конче треба помацати брюлики. Ти їх багато разів мацав, а я – ще ні. Це ж такі незабутні відчуття! Магія камінчиків перетікає до моїх пальчиків, і всередині відразу стає так тепло та затишно… Та ти й сам маєш це знати, якщо їх мацав!

Я теж дуже хотів спати, а не обговорювати привабливість магії діамантів. Отже, запросив її до своїх апартаментів і навіть запропонував руку, у яку вона вчепилася мертвою хваткою та не відпускала до самих дверей. Назад, згідно з моїми планами, її відведе якась з покоївок, вони до такого звичні, вже не раз розтягували по кімнатам п’яних в сісю дівок та баб, а інколи й чоловіків. А Ніна навіть і не п’яна, а просто втомилася. Хоча якщо як слід засне, усім стане байдуже, твереза вона чи ні.

Щоб відперти та відчинити сейфа, потрібні обидві руки. Щоб їх вивільнити, Ніну довелося посадити на ліжко. Код вдалося набрати лише з четвертої спроби, а якби не вдалося з п’ятої, сейф довелося би відкривати ключем. Витягнув з нього пакет з цяцьками, хотів передати їй, але як? Ніна вже не сиділа, а прилегла у чому була, та заснула. Як ні намагався, розбудити не вдалося. Мабуть, якщо облити водою – прокинеться, але це ж моє ліжко, і воно теж стане мокрим. Якщо вже стояв поруч, глянув на її синець під оком. Вода у басейні геть змила увесь грим, але я би залишки синця й не помітив, якби не знав, що вони там мають бути.



Алекс

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись