Несамовитість

Розмір шрифту: - +

2 розділ. Я у полоні твого подиху

 

  Його темні очі в пітьмі здаються чорними, темрява завжди контрастує з світлом, він же побудований на нюансах. Я не можу відвести погляду, не хочу… Мені всього замало, я спрагла до доторків, до слів, до його уст. Не можу відвести погляду, тону… Для мене занадто багато емоцій, занадто гострих, терпких…від них перехоплює подих і мені здається, що скоро мені бракне повітря, але він ділиться зі мною своїм подихом. Я вдихаю його.  Його подих, як міцний алкоголь - краде здатність думати. Я заплющую очі, більше не в силі зустрічатись з темрявою, яка затаїлась в його очах. Здається у мене тремтять пальці. Я несміло кладу їх на його груди, під долонями відчувається шерстка матерія його плаща. Я ж хочу відчути його серце. Його ж пальці тим часом легко проходяться вздовж моєї вилиці, через секунду той ж саме шлях повторюють його губи. Подушечками пальців торкається моїх губ , злегка натискає на них,  а потім він знову цілує мене на цей раз більш поривисто, так немов він вів довго боротьбу сам з собою і ось він програв, його долоня заплутується в моєму волосі. Він притискає мене до себе і більше між нами нема навіть одного кроку, останньої відстані, яка здавалась нас завжди розділяла. Над нами небо нічного  міста, краями наших пальт тріпоче холодний вітер, але ми не звертаємо на це уваги, вітер- це подих неба, а ми ж занадто захоплені подихами один одного.

* * *

   Я п’ю каву, її смак, як завжди занадто гіркий для мене. Ще кілька ковтків і по моїм венам пробігає тепло- прилив щоденної дози енергії, яка так необхідна мені для підтримки імітації повноцінного життя. Якби сто років тому назад, мені довелося вибирати, чи варто людству використовувати внутрішні резерви власної енергії, то я б не задумуючись голосувала проти. Але сто років тому назад мене ще не було на світі, тож мені доводиться пожинати плоди чужого вибору. Все розпочалось наприкінці минулого століття, на той момент людство вже зіткнулось з загрозою вичерпання природних ресурсів Землі. Звісно ж вчені з різних куточків світу зайнялись вирішенням цієї проблеми, було запропоновано варіанти альтернативних джерел енергії: енергії вітру, сонця, прилів-відпливів і т.д. І хочу сказати для людства це стало своєрідним рятівним жилетом, не знаю чи довго ми протримаємося на поверхні, я завжди думаю, що беручи до уваги те, що ми творимо з Землею, то з часом ми потонимо і ніякі «рятувальні жилети» нам не допоможуть. Але на цьому пошуки альтернативних джерел енергії не було припинено. Український вчений виявив, що джерелом енергії можуть бути не тільки природні явища, а й кожна жива істота в тому числі й людина, яка має не тільки фізичну енергію, а й духовну і цю енергію теж можна використати. Думаю в цей момент, коли Ярослав Терещенко, співробітник Української Академії Наук, у своїй скромній двохкімнатній квартирі, в якій він проживав з дружиною і двома маленькими дітьми дійшов до цієї концепції серед ночі, то він ще не розумів настільки поміняється його життя та й життя цілого світу загалом.  Ця мить являється відправною точкою для нової епохи технологій, завдяки яким можливості людини балансують на межі фантастики і хочу сказати, що ця межа є дуже тонкою.



Наталія Анна

Відредаговано: 25.02.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись