Нестерпно ненавиджу (кохаю)

Розмір шрифту: - +

Розділ 8

Ми всі сидимо за величезним столом у їхній вітальні. Я сиділа біля Кіри, а Влад навпроти мене. Мама про щось мило розмовляла з тіткою Катею, а я напружено дивилася на хлопця. Інколи він помічав мій погляд, але я відразу ж ховала очі. Хтось міг би подумати, що я як закохана дівчинка кидаю на нього погляди, щоб ніхто не помітив. Але насправді все набагато складніше, адже якщо він розкаже правду, то це повністю зруйнує моє життя. Напевно Кіра помітила, що я нервую, тому що в наступний момент вдарила мене під столом своєю ногою.
— Що з тобою?— прошепотіла вона мені.
— Нічого.
— Дивишся кудись незрозуміло куди, нічого не їси та ще й ногою стукаєш. Чого так нервуєш?
— Я не нервую!— роздратовано прошепотіла я.
— Ну-ну. Я бачу.— відповіла Кіра. — І ті погляди, які ти кидаєш на Влада, я теж помітила.
— Що? Які ще погляди?
— Такі, ніби ти закохалася. 
— Не мели дурниць!— різко сказала.
— Дівчата, — сердито сказав батько,— не забувайте, що ви в гостях! Надто голосно шепочитесь!
— Вибач, тату.— сказала я, а Кіра натомість продовжила їсти. 
— Нічого, донечко. Ми ж знаємо хто це все завжди починає.— відповів батько і подивився на сестру.
— Знаєте, — почала говорити Кіра. — Ми обговорювали смерть Соломійки.
Я аж закашлялася від її прямолінійності. Яка ж вона черства людина! Хіба можна так легко про таке говорити у присутності мами дівчинки? Я деколи дивуюся наскільки сестра може бути байдужою до чужого горя. 
— Кіро!— сердито сказала мама. — Ми не для цього сюди прийшли.
— Насправді вона права.— заговорив Влад і посміхнувся дівчині.— Нас всім вже давно треба обговорити ту ситуацію. 
— Влад,— звернулася до нього тітка Катя, — ти ж знаєш,що я не люблю цю тему. 
— Я щось таке чула,— почала говорити Кіра, а я аж зблідла від страху. — ніби Дана якось замішана в тій історії. Навіть говорили, що це вона винна у смерті дівчинки.
— Так. — відповів Влад і наступила довга і болюча пауза. — Я теж таке чув.
Я відчула,що моє серце почало швидше битися, а голова закрутилася від хвилювання. Невже він справді розкаже їм? Але ж хіба йому повірять?
— Я хочу сказати,— почав впевнено говорити Влад,— що це все плітки. 
Я здивовано подивилась на нього і з полегшенням видихнула. 
— Але хіба не ти їх розповсюджуєш?— не відставала сестра.
— Ні. Я до цього не причетний. — відповів Влад і подивився на мене.
— Ну то може розкажеш, як все було насправді!— кинула виклик Кіра. 
— Звісно.
Влад задумливо подивився кудись, а мені знову стало страшно. Можливо він дійсно розповість все батькам, але що ж тоді буде? Хіба вони зможуть пробачити і зрозуміти мене?
— Соломійка з Даною попросили мене піти з ними на озеро і я погодився.— почав розповідати Влад, а я аж рот відкрила від здивування.— По дорозі я зустрів свою дівчину і залишився з нею. Я не думав, що вони полізуть у воду без мене. Потім мені подзвонила мама і я прибіг на озеро, а далі ви самі все знаєте. 
— Тобто все було так, як і сказала Дана?— підозріло спитала сестра.
— Саме так.
— Давайте ми не будемо більше піднімати цю тему.— схвильовано сказала тітка Катя і піднялася з-за столу. — Я принесу десерт. 
Вона побігла на кухню, а мама пішла за нею. Я ще досі не могла повірити, що Влад не розповів всім правду. Він не зробив мене брехухою в очах батьків, але хіба ж мені від цього стало легше? 
— Кіро, — сердито звернувся тато до неї,— тобі пора навчитися вчасно закривати свій рот!
— А хіба я щось не так сказала?— сестра зробила невинний вираз обличчя. — Я просто підтримала тему розмови.
— Ти її почала! — крикнув на неї тато. — І навіть не подумала, що може комусь важко про це згадувати. 
— Я лише хотіла, щоб всі дізналися правду.
— Ми і так її знали. Не можу зрозуміти, чому ти так сильно хочеш принизити Дану. 
— Я лише хотіла відкрити вам очі на те, що вона не така вже і свята.
— Але тобі це не вдалося! На щастя, Влад хороший хлопець і не повівся на твої махінації. Не здивуюся, якщо ці плітки ти розпускала. 
— Що?— скрикнула Кіра і різко встала. — Невже ти думаєш, що я настільки жахлива?
— Сядь!— розлючено сказав тато.
— Не можу повірити.— ображено сказала сестра і побігла геть з будинку. 
Я сиділа і дивилася то на батька, то на Влада. Може побігти за Кірою і поговорити з нею? Але ж хіба це поможе? Вона ж зараз підліток. 
— То ти вчишся в нас в університеті?— спитав згодом батько в хлопця.
— Так. На архітектурному. 
— Ви однокурсники?
— Ні. — відповів Влад. — Я зараз на третьому. До того два роки вчився в іншому місті. 
— Чому ви з мамою вирішили повернутися? 
— Вони розлучилися з татом і ми зрозуміли, що там для нас нема місця. Тим більше тут є дещо для нас важливе. 
— Розумію.— відповів батько.
— А де Кіра?— спитала мама, коли повернулася з кухні.
— Нехай трохи погуляє. — сказав тато.— Багато собі почала дозволяти.
— Шкода. Тут її улюблений сирник.
— Обійдеться.
Ми ще трохи посиділи і напруга якось сама собою зникла. Тітка Катя ніби ожила, а Влад навіть декілька разів посміхнувся.  Може все ще не так зруйновано, як нам здається. Десь через годину ми попрощалися та поїхали додому. Мені дуже хотілося поговорити з Владом і дізнатися, чому ж він не розповів всім, але може це і на краще. 
Цієї ночі мені знову приснився кошмар, тому я пішла на кухню. Я вирішила зробити собі чай, щоб трохи заспокоїтися. Після декількох ковтків я почула кроки по сходах і до мене підійшла Кіра. Вона як завжди пішла до холодильника і витягнула морозиво. Схоже в неї сьогодні безсонна ніч.
— Чого не спиш?— спитала вона в мене.
— А хіба це має тебе хвилювати?— різко запитала я. — Мені здається, що останнім часом ти тільки те і робиш, що хочеш принизити мене перед батьками.
— Просто мені не подобається, що тато постійно порівнює нас.
— Ну то може досить шукати причину в мені? Може варто подивитися на свої недоліки?
— Напевно ти права. 
— Нарешті ти це зрозуміла.
— Дано, ти вибач мені. Я правда не хотіла говорити це все при батьках, а тим більше піднімати ту тему. Просто я була надто ображена. 
— Мені дуже складно повірити в те, що ти дійсно так думала про мене. 
— Ну ж не можуть всі бути ідеальними. От я і подумала, що ти теж щось утнула колись, але виходить,що ти виняток. 
— Я не ідеальна. Я — твоя сестра, тому ти не повинна мене ненавидіти. Ми з тобою не конкурентки.
— Гаразд, вибач. Я більше ніколи не буду піднімати цю тему.
— Обіцяєш?— прямо спитала я і подивилася на неї.
— Обіцяю. — сказала сестра і обійняла мене.— Ти ж знаєш, що я тебе люблю.
— Я тебе теж.— щиро сказала я і посміхнулася.
— Ну то що, йдеш зі мною дивитися фільм?— запропонувала Кіра.
— Йду. — погодилась я.
— Але візьми собі морозиво, бо я своїм не поділюся.— сказала сестра, а я засміялася.
— Я не їм о такій годині.
Ми подивилися якусь комедію і вже під ранок я пішла до себе в кімнату. Кіра з'їла майже ціле відро морозиво, а я все дивувалася, як це все в неї влазить. 
Наступного дня зранку я вирішила піти на пробіжку. Останні місяці я запустила цю справу. Все ж таки спорт — це основа здорового життя. Мій будильник продзвенів о 6.45 і я швидко зібралася. Вдягнувши свій спортивний костюм і чорні кросівки я побігла в парк. Це було найкращим місцем для пробіжок. Навіть зимою тут багато людей. Витягнувши навушники я включила музику на телефоні і почала бігти. Напевно це дивно, але я справді люблю такі ранки. Після того, як я приблизно пробігла пів своєї дистанції, то помітила знайому постать. Влад біг з протилежної сторони і досить здивувався, коли побачив мене. Він зупинився біля мене і я витягнула свої навушники.
— Ти бігаєш?— спитав він у мене.
Я закотила очі. Ні тобі звичайного « привіт», ні « як справи?», а відразу до суті. 
— А що не видно?
— Просто не бачив тебе раніше. 
—  Я давно вже не виходила на пробіжку. 
— Ясно. — просто сказав хлопець і зібрався вже був побігти далі. 
— Слухай, — зупинила я його,— чому ти не розповів вчора всім правду? 
— Про яку правду ти говориш?
— Ти добре знаєш про що я!— роздратовано сказала я.
— Та невже?— хлопець зробив задумливий вигляд. — Ти про те, як набрехала на мене тоді?
— Чому ти не сказав їм, що насправді нічого не знав?— прямо спитала я. 
— З чого ти взяла, що я нічого не говорив? Я навіть на озері кричав, що нічого не знав. Але мені ніхто не повірив. — він пильно подивився на мене.— Це ти в нас завжди така ідеальна дівчинка, яка ніколи не бреше. Тому всі повірили тобі, а мене зробили винним. 
— Я справді не хотіла, щоб так сталося. — я засоромлено відвела погляд.
— Ніколи не міг зрозуміти навіщо ти це зробила. 
— Якщо ти про ту брехню, то я сама не знаю. Мені просто не хотілося, щоб батьки про мене погано думали. — щиро сказала я.
— Я не про це. — Влад підійшов ближче. — Чому ви пішли самі на озеро?
Я глибоко вдихнула. Мені справді було складно зізнаватися у своїх почуттях йому. Тим більше він і так вже знає. Я зізналася йому ще тоді в університеті. 
— Я тобі вже казала.
— Якщо ти про ту дурню з коханням, то я навіть не хочу це слухати. 
— Але це правда.— я подивилася в його блакитні очі, які зараз були не такі вже злі. — Я була закохана в тебе і злилася, коли дізналася, що ти разом зі Свєткою.
— Так ось в чому причина? Ти просто ревнувала мене?
— Пам'ятаєш, я колись зізналась тобі, що ти мені подобаєшся. Я думала ти зрадієш, але все було навпаки. Ти посміявся і сказав, що я ще надто маленька для такого. 
— І ти вирішила довести мені, що вже доросла?
— Так. Я збрехала всім і покликала Соломійку на озеро. 
— Ти остання егоїстка, розумієш? Через твою довбану брехню померла моя сестра!— почав кричати Влад, а я лише закрила очі.
— Я не знала, що так станеться! Я не знала, що вона помре!— крикнула я. 
— І через що?— він скривився і важко видихнув. — Через якесь дурне дитяче кохання!
— Це, як ти кажеш « дурне дитяче кохання» не проходить, ясно?— почала голосно кричати я і відчула, як на очі навертаються сльози. 
— Що ти маєш на увазі?— він подивився прямо в мої очі і підійшов ближче. 
— Не пройшло! Розумієш?— я штовхнула його в груди. — Це кляте кохання досі живе в мені! Я...я
— Ти що?— здивовано спитав Влад і тільки тоді мені дійшло, що я зізналася йому в коханні.
Я похитала головою і побігла геть від нього. Ідіотка, яка ж я ідіотка! Отак легко зізнатися, що досі закохана у Влада. Як я могла таке сказати? Та я навіть собі довгий час не могла в цьому зізнатися! 
Через тиждень Єва запропонувала мені знову піти на якусь вечірку. Весь цей час я уникала Влада і як тільки помічала десь, то відразу бігла в іншу сторону.  Звісно я хотіла відмовитися, але вона сказала, що їй потрібна моя підтримка. Я вдягнула коротке чорне плаття на довгий рукав і черевики на підборах. Зверху накинула сіре пальто і вийшла на вулицю. Вечірка повинна була бути в Артура вдома. Напевно тому Єва так наполягала на моїй присутності. Я сіла в свою машину і поїхала до неї, попередньо написавши повідомлення, що вже виїхала. Єва зустріла мене біля воріт і міцно обійняла.
— Дякую ,що прийшла. — щиро сказала дівчина.
— Чого це у вас вечірка?— спитала я.
— Батьки вирішили поїхати на декілька днів відпочивати. От Артур і захотів використати вільний будинок. 
— А ти?
— А зі мною тут ніхто не рахується. — ображено сказала Єва. — Я боюся, що він може мені щось зробити. 
— Ну ти що? Не говори так!
— Я рада,що ти прийшла. — з посмішкою сказала дівчина і провела мене всередину. 
Я залишила своє пальто в машині, але телефон того разу взяла з собою. Артур вже був досить п'яний, а коли помітив нас, то голосно засвистів. 
— Євочко!— сказав він і потягнув її до себе в центр вітальні. — Знайомтеся — це моя прекрасна сестричка.
— Що ти робиш?— почала кричати на нього дівчина. — Відчепися!
— Ну чого ж ти така? Невже мій тато мало грошей вам з матусею дає?
— Замовкни!— крикнула Єва і вирвалася від нього. 
Я вже хотіла побігти за нею, але мою увагу привернуло зовсім інше. На дивані сидів Влад, а в нього на колінах була якась блондинка. Вона мило посміхнулася йому і він міцно стиснув її талію. В наступний момент вони почали цілуватися, а моє серце стиснулося від болю. Я ж не маю нічого відчувати, правда? То чого ж тоді так боляче? Я відчула, як по моїй щоці покотилася одинока сльоза і саме в той момент вони відсторонилися один від одного. Блондинка встала з його колін і кудись пішла. Саме тоді Влад помітив, як я витріщаюся на них. Я зустрілася з ним поглядом і розуміла лише одне — мені треба якнайшвидше тікати звідси.



Ксана Рейлі

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись