Нестерпно ненавиджу (кохаю)

Розмір шрифту: - +

Розділ 10

Коли я зрозуміла, що саме відбувається, то швидко відштовхнула його від себе. Не довго думаючи, я підняла свою праву руку і вліпила йому добрячого ляпаса.
— Не смій! Чуєш? Я не дозволяла тобі мене цілувати!— крикнула я на нього.
Влад здивовано подивився на мене, але на обличчі красувалася усмішка. 
— Щось я не помітив, щоб ти була проти!— нахабно сказав хлопець, а я ще більше розлютилася.
Що це взагалі таке? Він знущається з мене? Не витримавши, я штовхнула його ще раз, але він навіть не похитнувся. Дощ продовжував падати і я вже повністю промокла, так як і він. Мені хотілося якнайшвидше втекти з цього місця, тому я розвернулася в іншу сторону. 
— О ні! Ти нікуди не підеш!— різко сказав Влад і схопив мене за руку. 
— Чому? Чи ти ще мало погрався зі мною? Я — не твоя іграшка!— крикнула я і забрала свою руку.
— Господи, до чого тут це? — спитав він і подивився на мене.
— Навіщо ти це зробив? Навіщо поцілував мене?
— Бо мені так захотілося! 
— Бо тобі так захотілося!— повторила я і голосно засміялася.— А знаєш чого мені хочеться? Якнайшвидше втекти звідси і більше ніколи не бачити тебе у своєму житті!
— Я тобі не вірю!— сказав хлопець і теж підійшов ближче.— Ти ж говорила ніби закохана в мене. Хіба ти в такому випадку хотіла б мене позбутися?
— От знаєш, в мене було теж саме питання, коли я думала, що ти теж до мене щось відчуваєш. Але я так сильно помилилася! В тобі нема нічого хорошого і живеш ти лише заради своєї довбаної помсти!— з якоюсь огидою сказала я.
— В цьому ти права. Так, всі ці роки я тільки й хотів, щоб твоє життя перетворилося в пекло. 
— Вітаю, тобі це вдалося!— ображено крикнула я.
— Ну це ще тільки початок 
— Цей поцілунок теж був частиною твоєї помсти?
— Частково. — він подивився на мене і нахабно усміхнувся.— Ти навіть не уявляєш, які в мене на тебе грандіозні плани. 
— Оце і є проблема! Для мене цей поцілунок — це почуття, а для тебе — всього лиш гра. — останні слова я майже виплюнула.
Дощ вже перестав крапати, а я продовжувала дивитися на Влада. Він став для мене так огидним, таким жорстоким і таким непотрібним.
— Знаєш, можливо я справді була в тебе закохана, але тільки зараз я зрозуміла, що не варто витрачати своє життя на таку безсердечну людину, як ти!— впевнено сказала я і розвернулася, щоб піти геть. 
— Ти сама заплуталась в своїх почуттях! І я тобі раджу якнайшвидше розібратися з ними. 
— Я вже давно розібралася зі своїм серцем. І можеш бути впевненим — для тебе там місця нема!
— От і добре. Такого, як я не варто кохати. — розчула я накінець, коли вже вперто прямувала додому.
Дорога була короткою, але бігти по мокрому асфальті і калюжах не було хорошою ідеєю. Ще й коли з тебе безперервно скапує вода. Я зайшла в тепленький дім і повільно зняла свою курточку. Я надіялась, що мене ніхто не помітить, але Кіра, як завжди, була на кухні. 
— Ого! Що з тобою сталося?— вона підійшла ближче і почала мене розглядати.
— Потрапила під дощ.— просто відповіла я і пішла до себе.
— А чого це твоя подружка тебе не підвезла?— спитала сестра і попленталася за мною. 
— Бо я не хотіла. 
— Ну ти і дивна! В тебе точно щось відбувається останнім часом, але ти навіть нічого не розповідаєш.
— Та бо нема чого розповідати. — втомлено сказала я і зайшла в кімнату. 
— А я думаю щось є.— відповіла Кіра і закрила двері. — Це якось пов'язано з Владом?
— Що?— я здивовано подивилася на неї. 
— Можеш навіть не заперечувати. Я ваші гляділки ще на тій вечері помітила. Дивилася дивно один на одного, ніби розмовляли одними очима.
— Що ти мелеш? І взагалі вийди. Мені треба переодягнутися.
— Між вами щось є?— не відставала сестра.
— Не говори дурниць!
— То ви зустрічаєтесь!
— Нема нічого такого. Ти що вже  остаточно з глузду з'їхала?— огризнулася я, бо дівчина справді почала діяти мені на нерви.
— Але ти б хотіла цього, правда?
— Чого ти до мене причепилася? Нема чим зайнятися?— голосніше сказала я.
— Просто хочу дізнатися, що відбувається. Ти ж нічого не розказуєш.
— Дізнатися, що відбувається? Добре, я тобі розкажу. — роздратовано сказала я.— Може ти думаєш, що між мною і Владом божевільне кохання, але це не так! Я тебе трішки розчарую! Між нами одна суцільна ненависть і неприязнь!
— Ого!— Кіра здивовано подивилась на мене.— Це ти його ненавидиш чи він тебе?
— Спочатку він мене, а тепер я його. 
— Та я бачу в тебе тут шалені пристрасті. Хіба ти не знаєш, що від ненависті до кохання один крок?— сестра посміхнулася.
— Ага, звісно! Тільки є одна маленька проблемка.
— І яка? 
— Він звинувачує мене в смерті своєї сестри. — вирішила сказати правду я, щоб хоча б комусь виговоритися.
— Що?— Кіра округлила очі від здивування. — Що значить звинувачує?
— Те, що я вбивця!— крикнула я і відчула, як з'явилися сльози. 
— Не кричи! А то ще батьки почують!— стурбовано сказала Кіра. — Як це так? Ти що її вбила?
— Це було ненавмисно! Я не знала,що так станеться.— відповіла я і повільно сіла на ліжко.
— Дано, розкажи мені все.— Кіра присіла біля мене і взяла мене за руку. — Я знаю, що в нас з тобою нема таких стосунків, як у справжніх сестер, але ти можеш мені довіряти.
— Гаразд. — я подивилася прямо на неї і почала свою історію.
Весь час, що я розповідала про свою брехню, про трагедію, про кошмари, про ненависть Влада і його гру, Кіра уважно слухала. Я вирішила розказати їй все. Навіть наші перепалки з хлопцем. Деколи вона навіть хотіла, щось прокоментувати, але коли бачила, що я продовжую, то зупинялася. 
— От і вся історія.— сказала я витираючи сльози.
— Дано, мені так шкода. Я не знала, що ти стільки всього пережила. — щиро сказала Кіра і обійняла мене.
— Тепер ти знаєш, що я зовсім не така ідеальна, як ти думаєш.— розчаровано сказала я і гірко посміхнулася. 
— Даночко, можливо Влад зрозуміє тебе і пробачить. Він же ж не дурний хлопець.
— Так, але хіба таке можна пробачити?
— Напевно можна.
— Не сміши мене. Ти ще нічого не розумієш в тому житті. 
— Якщо, закохається — то пробачить. Все! У мене є план! Ми закохаємо його у тебе і тоді він забуде про ту свою помсту!— захопливо сказала сестра. 
— Ох, яка ж ти ще наївна. Такі, як він не вміють кохати.
— Звідки ти можеш це знати?— сказала сестра і сердито подивилася на мене.— І пам'ятаєш тоді на вечері? Він не розповів всім правду про твою брехню. Як ти думаєш, чому?
— Він сказав, що йому б ніхто не повірив. 
— Може б і не повірили, але засумнівалися б точно. Тим більше ти своїм хвилюванням дуже палилася. Я, наприклад, відразу помітила, що щось не так.
Я подивилася на Кіру і задумалась. Ай, справді! Якби він хоча б мінімально натякнув на правду, то мій батько одразу ж би засумнівався. Хіба це не те чого він хотів? Тим більше в мене тоді був такий стан, що якби на мене хтось трішки натиснув, то я б без вагань зізналася. 
— Тоді я не знаю.— розгублено сказала я.— Можливо хоче використати це в ще одній своїй тупій грі.
— Або може він не хоче руйнувати твої стосунки з батьками та й взагалі життя? Може він закохався в тебе?
— Ой, Кіро, все в тебе зводиться до одного!
— Ну а що? Ти дівчина красива, доглянута з гарною фігурою. Такі притягують хлопців.
— Але не таких, як Влад.
— Навпаки, саме таких. — впевнено сказала сестра.
— Ой, багато ти знаєш!— скептично сказала я і піднялася з ліжка.— Я ще досі не переодягнулась.
— Не хвилюйся. Я вже йду геть. 
— Кіро,я тебе попрошу, щоб ніхто про це не знав. — сказала я і подивилася їй в очі. — Я не хочу потім шкодувати про те, що відкрилася тобі.
— Дано, я дуже рада, що ти мені розповіла. І повір, я ніколи нікому цього не розповім. Обіцяю.
— Гаразд.— я посміхнулася, а сестра пішла до себе.
Я знала, що розповісти все Кірі було не найкращим варіантом. Але хіба рідна сестра може використати цю інформацію якось проти мене? Не знаю, але буду надіятися, що вона була щира в своїх словах.
Весь тиждень пройшов досить спокійно і я навіть забула про всю ту ситуацію з Владом. З кожним днем ставало все холодніше і тому вдягатися потрібно було дуже тепло. Сьогодні я вирішила вдягти чорні джинси і блакитний светр. Кіра вже чекала мене на кухні в своїй теплій сукні. Вона хоч і поводилася інколи як пацанка, зате смак в одязі в неї був справді хороший. Біля виходу я накинула чорне пальто і ми сіли в машину. 
Після тієї розмови наші з сестрою стосунки стали значно кращими. Ми постійно розмовляли і ділилися всякими таємницями. Їй особливо не було чого розказувати, але я зрозуміла, що перебувати в її компанії вже не так дратівливо.
Коли я прийшла на факультет, то відразу ж помітила Єву в коридорі. Вона як завжди бездоганно виглядала.
— Привіт. — сказала я і зупинилась біля неї.
— Чому ти мені не сказала?— обурено спитала у мене Єва.
— Ем, не сказала чого?— я здивовано подивилася на неї.
— Ти ще й питаєш?
— Єво, я нічого не розумію. Поясни, що відбувається.
— Чому про те, що ти маєш хлопця я дізнаюся від чужих людей?— ображено спитала дівчина, а я подивилася на неї, як на божевільну.
— Що? Якого хлопця?
— Що значить якого? Твого!
— Ти знущаєшся з мене, так?
— Які знущання? Всі про це говорять!
— Говорять про що?— крикнула я, бо вже не витримувала.
— Ой, не прикидайся! Ти навіть зараз не хочеш мені про це розповісти. 
— Єво, я нічого не розумію. Про що ти говориш? Який нахрен хлопець?— сердито сказала я.
Напевно вона зрозуміла, що я не в курсі цієї справи, бо я ніколи при ній раніше так не висловлювалась.
— Тобто як? Ти нічого не знаєш?
— Господи, ти розкажеш мені, що взагалі відбувається?
— Артур сказав мені вчора, що ви з Владом зустрічаєтесь.
— Що?— надто голосно крикнула я.— Це неправда! Що за дурня?
— Ну не знаю, але Влад розказує, що ви разом.
— От же ж придурок!— розлючено сказала я.— Я його приб'ю!...
 



Ксана Рейлі

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись