Нестерпно ненавиджу (кохаю)

Розмір шрифту: - +

Розділ 30

Я була дуже рада, що нарешті помирилася з батьком. Після нашої розмови мені стало набагато легше і я була йому вдячна за підтримку. Тижні минали, а я нарешті відчувала себе трішки краще. Від Влада не було ні слуху, ні духу та і я майже забула про нього. Хм, кого я обманюю? Звісно, я думаю про нього кожну вільну хвилину, але все ж намагаюся заглушити в собі цю біль. 
Ми з мамою досить непогано жили разом. Вона стала для мене дуже близькою, навіть більше ніж раніше. Хоча, якщо згадати, як вона поводилася зі мною, то не дуже і віриться в її зміни. Я так і не спитала в неї про домовленість з Владом. Чому? Напевно я боялася, що вона почне запевняти мене в його невинності. Хоч раніше мама вважала його жахливою людиною, то зараз зрозуміла, що сама не краща. Так само, як і я. Світлана все ж таки виїхала з країни. Не скажу, що мене це засмутило, але треба їй подякувати за те, що підштовхнула зізнатися в усьому тітці Каті. Щодо неї, то вона досі не хотіла мене бачити, а я і не намагалася. Навіть не знаю, чи в порядку вона. Декілька разів просила Єву дізнатися, але вона завжди казала, що не помічала її. 
— Як там твоя колекція?— спитала я у мами, коли вона повернулася з роботи. 
— Дано, я така щаслива. Ми вже придумали весь каталог, а з наступного тижня планується пошиття. Ці сукні — це щось неймовірне.— відповіла вона і сіла пити зі мною чай.— До речі, в мене сьогодні була зарплатня, тож я вже віддала всі борги Наталі.
— Справді? Це чудово!— радісно сказала я.
— Ага, і саме тому я купила торт.— мама витягнула з пакету велику коробку.
— Це мій улюблений?
— Так, шоколадний. Я знаю, що ти не їсиш солодкого так пізно, але думаю, що сьогодні можна.— відповіла мама і почала розраховувати.
— Сьогодні нам можна все!— з посмішкою відповіла я. 
— До речі, я бачила Катерину. Зустрілися в супермаркеті. — раптом сказала мама.— Я перепросила в неї за те, що не дозволяла тобі з нею бачитись.
— І як вона?— стурбовано спитала я.
— Здається, вже змирилася з тією ситуацією. Хоч і була не надто говірка. 
— Я рада, що вона в порядку.
— Знаєш, мені дуже соромно, що я ображала цю жінку.— зізналась мама і я помітила в її очах сльози.— Можливо я просто ревнувала тебе до неї. Я боялася, що вона стане для тебе ріднішою, ніж я. А потім ще та моя таємниця. Я думала, що ти не захочеш мене знати, не будеш спілкуватися з матір'ю-вбивцею. В мене був панічний страх того, що ти все дізнаєшся. Ти говорила, що стала важливою людиною в житті Катерини, а мені було так боляче. Весь цей час я жила в страху і не могла нікому про це розповісти. 
— Мамо, невже ти справді думала, що я проміняю тебе на когось?— сказала я і обійняла її.
— Потім я вирішила розповісти всю правду Каті, але Влад мене зупинив. Він дуже боявся за її здоров'я і попросив, щоб я мовчала. Я погодилася за однієї умови...
— Щоб він доносив тобі всю інформацію.— продовжила замість неї я.
— Так. Він спочатку відмовився і сказав, що не буде цього робити. Насправді Влад дуже хороший хлопець.
— Хм, такий хороший, що погодився на твою пропозицію.— фиркнула я.
— Послухай мене, це дуже важливо.— сказала мама і подивилася мені в очі. 
— Ти ж не змушувала його. Він сам погодився і зробив це свідомо.— уточнила я.
— Після того, як він відмовив мені я вирішила ризикнути і написала листа-зізнання, в якому розповіла про твою причетність. Я підкинула його до поштової скриньки, але якимось чином цей лист потрапив до рук Влада. Він був дуже розлючений, а я знову запропонувала йому ту домовленість. В пориві злості він погодився, а я була рада, що все склалося саме так. 
— Мамо, мені здається, чи ти зараз намагаєшся виправдати його в моїх очах?— спитала я і пильно подивилася на неї.
— Я ж бачу, що ти сумуєш за ним. Помічаю, як сильно ти його кохаєш.— сказала мама і взяла мене за руку.— Я дуже добре знаю відчуття розлуки.
Я не зрозуміла, чи це вона мала на увазі Дмитра, чи батька? Надіюсь, що все ж таки другий варіант. Мені б дуже хотілося, щоб вони помирилися. 
— Він мене не кохає.— сумно сказала я. 
— Сонечко, якщо він тобі цього не говорив, то не означає, що це неправда. Кохають не словами, а вчинками, легкими дотиками, солодкими поцілунками та ніжними обіймами. Тобі можуть говорити прекрасні речі про кохання, але вони ніколи не зрівняються з тими відчуттями, які з'являються в тобі, коли саме він поруч. П'янке тремтіння всередині, бурхливі «метелики» в животі, схвильовані погляди — це все кохання. Якщо між двома є справжні почуття, то слова нікому не потрібні. Інколи мовчання — солодше будь-яких фальшивих розмов. 
— Які прекрасні слова.— зауважила я.— Оці всі відчуття, які ти зазначила у мене, звісно, були, а от щодо Влада сумніваюся.
— І дарма. Ти навіть не уявляєш, як сильно він хвилювався, коли ти пішла на ту зустріч з Дмитром. Помітив, що з тобою щось не так і прослідкував, а потім повідомив мені. Боявся, щоб з тобою нічого не сталося. І я його дуже добре розуміла. Все ж таки Дмитро стільки часу просидів у тюрмі, а ти отак сама пішла з ним на зустріч.
— Я лише хотіла дізнатися всю правду.
— Знаю і дуже шкоду, що не розповіла тобі цього сама. 
— Мамо, а чому ти була проти моїх стосунків з Владом? Ти ж ніколи не хотіла, щоб ми були разом, а тепер виправдовуєш його.
— Просто я думала, що це все було дитячою прив'язаністю і не більше. Ну а потім я частіше помічала схожість між вами і мною з Дімою. Такі ж закохані та щасливі, коли разом, тому я не хочу, щоб тобі було боляче. От і все! — відповіла мама і посміхнулася. 
Раптом ми почули стук у двері. Навіть не знаю, хто б це міг бути? Я  відчинила двері і в квартиру увірвалась розлючена Ліна. Я здивовано витріщалася на неї, а мама налякано відійшла на декілька кроків. Мені стало дійсно страшно, але я намагалась це не показувати.
— Чого ти прийшла?— спитала у неї мама.
— А ти як думаєш, Тетяно?— зробила наголос на її імені жінка. — Хочу справедливості. 
— Не знаю, що ти собі придумала, але  не роби дурниць. Всі вже і так поплатилися сповна. — сказала мама.
— Справді? Тоді чому вона мертва, а ти маєш жити?— спитала Ліна і витягнула з-під куртки пістолет. 
Я налякано підбігла до мами і встала перед нею.
— Дано, йди звідси, прошу.— зі сльозами на очах почала благати мама.
— Я нікуди не піду, а ви,— звернулась я до Ліни,— краще забирайтеся геть звідси. 
— Знаєш, я спочатку теж думала, що це Дмитро вбивця.— почала розповідати жінка.— Але потім, коли мені віддавали речі сестри, я помітила одну річ, яка їй не належала. 
Ліна витягнула з кишені якусь заколку на волосся у вигляді метелика. Вона простягнула її матері, а та ніяк не наважувалася взяти це в свої руки.
— Візьми. Не хочеш? Це ж твоя заколка, правда?— я бачила, як мама нервово взяла.
— Ось так я і зрозуміла, що це ти в усьому винна. Довгий час намагалася знайти, але ти зникла. Я вже навіть полишила ту думку, тож просто жила далі. Вивчилася на психотерапевта і старанно працювала. Поки у моєму житті не з'явилася Катерина з її проблемами. Через неї я познайомилась зі Сергієм і у нас зав'язалися стосунки. Я відчувала, що все так, як і має бути. Допоки одного разу, вона не взяла на черговий сеанс альбом з фотографіями. Катя гортала його і розповідала мені про різні події в житті її донечки. Раптом я помітила дуже цікаву фотографію. Це було святкування дня міста і ви всі були зображені на ній. Я ледь не втратила дар мови, думала, що помилилася. Почала розпитувати в Каті про жінку на фотографії і нею виявилась ти. 
—  Чому тоді одразу не знайшла мене?— спитала у неї мама.
— Взнала, що вагітна. Вирішила спокійно народити дитину і зачекати, коли Дмитро вийде з тюрми. Він теж, як і я дуже сильно хотів помсти. Коли я дізналась, твою адресу, то він почав надсилати тобі листи, хотів, щоб ти боялася його. Та, коли Діма вийшов на свободу, то щось змінилося. Він постійно намагався відмовити мене від цієї помсти. Сьогодні Дмитро подзвонив і сказав, що більше не збирається грати в цю гру. — сказала жінка і наставила дуло пістолета на маму. 
Я одразу ж налякалася і мені стало не по собі. Дивне відчуття поселилося всередині.
— Ти забрала у мене найціннішу людину, тому я дуже хочу, щоб ти страждала, як і я.
— Ліно, опусти пістолет.— раптом ми почули чоловічий голос.
Жінка так швидко увірвалася в нашу квартиру, що я навіть не встигла зачинити дверей. Прямо зараз на порозі стояли Дмитро і ...Влад? Що він тут взагалі робить?
— Ліно, ти чуєш мене?— голосніше сказав чоловік.— Навіщо тобі це робити? Хіба ти хочеш потім стільки часу відсидіти у в'язниці? Повір, там добра нема. Я дав собі слово, що ніколи туди не повернуся. Цей злочин вже відплачено, і відсидів за нього я.
— Але ж вона винна і не отримала за це ніякого покарання!— зі сльозами крикнула жінка і я помітила, що в неї почала трястись рука.
— Ліно, муки совісті — це найгірше покарання. Подивись, в неї нема тої щасливої сім'ї, що раніше. Ця правда зруйнувала її життя, тож ми не можемо казати, що вона не покарана.
Ліна раптом опустила пістолет і сіла на підлогу , спершись спиною до стіни. Вона почала голосно ридати, а мені стало її так шкода. Жінка сиділа, охопивши коліна руками, і голосно схлипувала. 
— Вона мені була так потрібна.— плачучи сказала Ліна,— Вона була для мене захисницею, а коли її не стало, то він ще більше знущався наді мною, розумієте?
Я не знала, про що саме вона говорить, але в мене на очах виступили сльози. В цієї жінки теж було не мало страждань і горя. Можливо їй просто потрібна допомога.
Я невпевнено підійшла до неї і присіла поруч. 
— Ліно, вам є заради кого жити.— сказала я і взяла її за руку.— У вас є Софійка, яка потребує вашої уваги і підтримки. Є чоловік, який справді любить вас. Ця історія вже давно позаду, не живіть цим страшним минулим, а відкрийте своє серце для щасливого майбутнього.
— Я просто так сильно її цінувала.— сказала жінка і взяла мене за руку.— Віра була для мене всім.
— Послухайте, ми ніколи не знаємо, як наші вчинки можуть вплинути на інші долі, але все-таки спершу краще добре подумати. На місці вашої сестри могла бути моя мама. Якби не мама, а Віра випадково штовхнула її. Ваша сестра теж би втекла і мовчала, а Дмитро весь цей час би думав, що вбив свою кохану дівчину. Думаєте, так було б краще? — я міцно стиснула руку жінки.— Так само і я могла бути на місці Соломійки. Яка ймовірність того, що в той день мала потонути саме вона? Ми не можемо знати, що буде з нами в майбутньому, але якщо є заради кого жити, то ти не маєш права здаватися і бути слабкою.
Ліна слабо посміхнулася і повільно піднялася. Вона подивилася на всіх нас і засоромлено відвела погляд. 
— Вибачте мені,— сказала жінка і вийшла з квартири.
— Я прослідкую, щоб вона добралася додому.— мовив Влад, а я просто кивнула. 
Ми стояли і перебували в деякому шоці від всіх подій, які щойно відбулися. Мама знесилено сіла на диван, а я підійшла до неї.
— Все добре,— прошепотіла я.— Тепер все буде добре.
— Пробач мені.— сказала мама і подивилася на Дмитра. — Тоді все так швидко вийшло, що я навіть не встигла нічого зрозуміти. Втекла і не могла нікому зізнатися. 
— Я не шкодую, що відсидів за тебе.— відповів чоловік.— Не знаю, як би склалося моє життя, якщо б ти зізналася. Думаю, я б спився чи став наркоманом. Не знаю. Але в тебе зараз є такі прекрасні донечки і чоловік. 
— Ми розлучаємось.
— Можливо, все ще попереду і на тебе чекають світлі дні.— мовив Дмитро і посміхнувся.— Ну а я обіцяю, що більше вас не буду турбувати.
— Чому ви змінили своє рішення?— спитала я в нього.
— Звісно, в тюрмі я тільки і думав про помсту. Проте, коли вдихнув запах свободи, то не хотів більше туди повертатися. Спочатку мені хотілося налякати Таню і тоді, коли я прийшов до вас і назвався її братом, то я зрозумів, що мені це вдалося. Вона ніколи на мене не дивилася з таким страхом. Декілька разів вона намагалася потрапити до мене у в'язницю, але я кожного разу відмовлявся від зустрічей. — сказав чоловік і подивився на мене.— Чому? Хотів зробити феєричним своє повернення. І погодься, саме таким воно і було. Потім я зрозумів, що це зовсім не те, чого я хочу. Намагався відмовити Ліну від її божевільного плану, але вона навіть не слухала мене. Батько постійно бив то її, то Віру. Старша сестра намагалася захистити молодшу, саме тому Ліна так сильно дорожила Вірою. Вчора зі мною зв'язався Влад і запропонував зустрітися. Цей хлопець відкрив мені очі на багато речей. Він такий же, як і я. Довгий час жив з помстою, але одна дівчина змогла його змінити.
Я дивилася на цього чоловіка і мені не було страшно, так як раніше. Він здався мені доволі непоганою людиною. Все-таки бажання помсти не перетворило його на жорстокого злочинця. 
— Він допоміг мені зрозуміти, що якщо ти любиш людину, то ніколи не повинен бажати їй поганого. Я втратив стільки багато часу, і я більше не хочу його витрачати даремно. Я просто хочу жити.— мовив чоловік і посміхнувся.
— І що ти тепер плануєш робити?— спитала у нього мама.
— Те, про що мріяв усю свою молодість. Буду їздити в експедиції на археологічні розкопки. В мене хоч і незакінчена вища освіта, але є.— відповів чоловік і пішов до дверей.— Прощавай, Таню.
Ми з мамою ще трішки посиділи мовчки на дивані, але потім все ж розслабились. Ці всі події нас дуже сильно втомили, а зараз я була в страшній невідомості. Я просто не знала, що мені робити з Владом. Здається, він справді хвилювався за мене. Але сумніви ніяк не покидали мене.
— Ох, Дано, твій принц чекає тебе.— сказала мама, коли подивилася з вікна.
— Що ти таке кажеш?— спитала я і підійшла до неї.
Виглянувши у вікно, я помітила Влада. Він стояв біля своєї машини і про щось думав. Я швидко накинула куртку і взула черевички. Мені було байдуже, як я виглядаю, бо я просто хотіла з ним поговорити. Коли я вийшла з під'їзду, то невпевнено підійшла до нього. Я встала біля Влада і не знала з чого почати.
— Як Ліна?— спитала я перше, що прийшло мені в голову. 
— Я відвіз її додому і тато вколов їй заспокійливе. Довелося про все розповісти батьку і він зараз думає, що їм робити далі. 
— Ясно.— відповіла я.
— І я теж думаю, що мені робити далі.— сказав Влад, а я нічого не розуміючи подивилася на нього.
— Тобто?
— Я збираюся поїхати з цього міста. Ще поки не вирішив куди, але, яка різниця?
— Назавжди?— схвильовано спитала я.
— Дано, я прийшов попросити у тебе вибачення, — сказав Влад і сумно подивився мені в очі.— і попрощатися...



Ксана Рейлі

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись