Невідомськ

Розмір шрифту: - +

Глава 4. Школа

Неспішно спливав час. На зміну сонячному, гарячому серпню, прийшов більш свіжий, часом дощовий, вересень. Настала пора приступити до занять у школі. Першого вересня Аврора прокинулась о п’ятій ранку і більше не змогла заснути. Її охопило хвилювання. Вона намагалася вгадати, яким буде її клас, чи сподобається їй вчителька і чи вийде стати гарною ученицею. Ярема сопів, натягнувши  на голову ковдру і виставивши кощаві, бліді стопи.

   Дівчинка тихенько встала, накинула халат, підійшла до сплячого хлопчика. Акуратно потягнула одіяло, вкриваючи його ноги. Затим взяла зі столу новеньку «Читанку» і вийшла на балкон. Присіла на плетений стілець і заходилася гортати книжку. Проглянувши всі сторінки і добряче змерзнувши, Аврора повернулась у кімнату. Не знаючи чим себе зайняти, почала заздалегідь вбиратися до школи. За годину подзвонив будильник, і, з під ковдри, показалась розкуйовджена голова Яреми.

  - О! – стогнав він, потягуючись, – ненавиджу ранній ранок і школу на додачу. 

  - Збирайся скоріше, або дізнаєшся, що таке справжня ненависть, – пробурчала тітка Катя, зазираючи в двері, – поглянь, Аврора вже готова.

   - Ох, Катерино Луківно, невже необхідно так мучити бідну людину, – вів далі своє Ярема, здивовано оглядаючи вдягнену в форму, ретельно зачесану Аврору з ранцем на плечі.

   - Щоб за п'ятнадцять хвилин був за столом на кухні, вмитий і одягнений, – гримнула тітка Катя, зачиняючи за собою двері.

   - Ти чого так рано зібралась, – запитав Ярема Аврору, не думаючи вибиратися з ліжка.

  - Рано прокинулась. Хвилююся.

  - Було б за що, сестро. Все буде чудово. Ніхто тебе там не образить. Враховуючи розміри нашого містечка, всім дітям вже, скоріше  за все, відомо, що в тебе є захисник. А як кому не відомо, то він швидко довідається, бо я буду поряд.

   - Це добре, братику – засяяла Аврора – а чому ти так не любиш школу? Там насправді так погано?

  - Як тобі сказати – діловито протягнув Ярема – часом там розповідають справді цікаві речі. Та мені здається, що для навчання, не обов’язково збирати дітей в закритих приміщеннях, змушувати їх сидіти без руху і слухати вчителя. Хоча тобі там може сподобатись. Ти терпляча.

  - Тоді порядок. Може ти вже вставатимеш. А ні, то буду змушена йти туди без свого захисника.

  За півгодини діти спустились на кухню.

   - Так-то воно краще, – сказала тітка Катя, критично оглянувши Ярему, – правда на голові те саме лахміття. Але тут ти вже сам винен. Говорила ж я тобі – давай все машинкою підрівняю. Згодом відросте і будеш красенем.

  - Е ні,  Катерино Луківно, мене в інтернаті вп’ятьох тримали і все одно обстригти не змогли. Ну майже. Людина має право на індивідуальність, навіть якщо їй десять років. Відросте – тоді будете рівняти.

  - Добре, мудрагелю, снідай скоріше. Нам скоро виїжджати. В нас з Миколою і без вашої школи сьогодні справи є.

  - Зрозуміло тоді, чому ви так рано сьогодні встали, Катерино Луківно. А що за справи? – запитав Ярема, смакуючи підсмажений хліб.

   Аврора теж зацікавлено подивилась на тітку Катю. Хазяйка будинку була рекордсменом по ранішньому сну і зазвичай раніше дванадцятої зі своєї кімнати не виходила.  Прокинувшись сьогодні, дівчинка була впевнена, що в школу їх проводжатиме один дядько  Коля.

   - Після занять дізнаєтесь. А поки що рота на замок і працюємо щелепами – пробурчала тітка Катя, полишаючи кухню.

   Проїхавши через кілька вулиць, дядько Коля заїхав у шкільні ворота і зупинився не далеко від натовпу святково вбраних дітей і їх батьків. Чоловік побажав Яремі та Аврорі удачі в школі. Тітка Катя буркнула щось про відповідну поведінку, виразно зиркнувши на хлопчика. Потім опікуни поїхали.

  - Що ж, – зітхнув Ярема, поклавши руку на плече Аврори, – назад дороги немає. Ходімо, сестричко.

  Аврорі було дуже легко і впевнено ступати поряд с таким братом. Вона зацікавлено роззиралась навкруги на чистеньких, ошатних дітей,  з букетами квітів в руках. Сама вона тримала в руці три пониклі квітки латаття, виловлені тіткою Катею з домашнього басейну перед виходом в школу.

   - А ось, мабуть,  і першокласники, – сказав Ярема, зупинившись біля маленького, білявого хлопчика і виразно на нього поглянувши. Той округлив сині очі і побіг до симпатичної жінки з квітами, скоріш за все, мами.

  - Так, перший клас ту, – сказала жінка, посміхнувшись Яремі, – ти привів свою сестричку?

  - Еге ж,  – хлопчик, здалось, на мить знітився,  але швидко знайшовся, – дуже вам вдячний – сказав він і повернувся до Аврори.

  - То як, підеш шукати своїх четверокласників? – запитала дівчинка.

  - Устигнеться. Почекаю, доки з’явиться твоя вчителька, а потім вже й туди – ще раз зітхнув Ярема.



Єва Ващенковська

Відредаговано: 08.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись