Невідомськ

Розмір шрифту: - +

Глава 19. Неочікуваний провідник

Тетяна Андріївна привела Світлика з Лізою на руках і Аврору до дерев’яної хатинки. Всередині вона майже нічим не відрізнявся від лісового будиночка, в якому дівчатка знайшли порятунок минулої ночі. Тут була така сама глиняна піч під стіною, прості соснові лави і великий стіл в центрі кімнати. Ліжком слугувала ще одна, дуже широка, лава, на якій замість матраца була постелена ведмежа шкура, а зверху лежали вовняні ковдри. Стіни ховались за безліччю полиць з кухонним і іншим господарським начинням. Двері справа вели до ще одної, невеликої кімнати з двома вузькими ліжками, в якій, судячи з усього, жила господиня.

- Де вам зручніше буде, тут чи там? – вказала Тетяна Андріївна в прочинені двері.

- Де скажете там і оселимось – чемно відповіла Ліза. Аврора згідно кивнула головою.

- Тоді розміщуйтесь тут, а я залишусь у себе, – мовила жінка, знімаючи з полиці бинти і склянки з якимись настоянками, – зараз, Лізо, я огляну твою ногу і приготую компрес.

Світлик підійшов до лави, що слугувала ліжком, і обережно посадив туди дівчинку.

- Ну от, тепер можете відпочити, – посміхнувся він – я буду заходити час від часу. Видужуй, Лізо.

- До чого славний, – прошепотіла дівчинка, мрійливо посміхнувшись, коли Світлик, попрощавшись з Тетяною Андріївною, вийшов з будинку.

- Так, чудовий, – розсіяно відповіла Аврора, занурюючись у невеселі думки про долю своїх братів.

Наступні кілька днів подруги обживались на новому місці. Лізина нога, не дивлячись на лікування Тетяни Андріївни, все ще сильно боліла. Тому вона майже увесь час проводила в домі. І лиш раз на день, з допомогою Світлика, що регулярно забігав у гості, виходила посидіти на ганок. Аврора теж залишалась вдома, розважала подругу і допомагала Тетяни Андріївні в господарстві. Кожну хвилину її невідступно переслідували сумні роздуми про Ярему. Дівчинка намагалась уявити, як це сидіти в неволі в тій жахливій циліндричній в’язниці без вікон, у забороненій часині міста. Від одного брата думки її перебігали до другого, зовсім маленького і беззахисного. Здібності якого зараз безкарно і безконтрольно використовував Руслан Іванович на догоду своїй злочинній владі.

- О, Лізо. Коли ж закінчиться ця бездіяльність? Чому ніхто нічого не робить? Чому всі сидять і чекають результатів якоїсь експедиції, хоч не мають певності, що вони будуть? – обурено заговорила Аврора ввечері третього дня, коли Тетяна Андріївна ненадовго відлучилась з дому, – я маю щось робити, бо інакше з глузду з’їду від думок про Ярему і Андрійка.

- Але що ж ми можемо зробити? – схвильовано промовила Ліза у відповідь, – мені здається, що найкраще залишити все дорослим. Адже ми одного разу вже вирішили діяти самостійно, і в результаті ледве не загинули. Ти думаєш я не переживаю за Марину? Не думаю про беззаконня що панує в Невідомську? І про те, що за мій вчинок, з нею могли зробити будь-що.

- Вибач мене, Лізо, – відповіла Аврора, взявши подругу за руку, – я ніколи не сумнівалась в тому, що ти хвилюєшся за долю сестри. Я теж хвилююсь за неї. Але ти ж сама чула, що ось уже тридцять років ніхто з цього табору не може знайти дорогу в Невідомськ. Я просто боюсь, що ми будемо змушені просидіти тут роки, перш ніж зможемо допомогти тим, хто нам дорогий.

- Я теж, – зітхнула Ліза, – і з цим нічого не вдієш. Нам залишається тільки чекати і сподіватися на краще. А тобі, подружко, треба відволіктися. Зовсім не потрібно сидіти поряд зі мною всі дні. Прогуляйся табором, роздивись усе. Може знайдеш собі зайняття, що допоможе тобі частково розігнати сумні думки.

- Так і вчиню, дякую за пораду, – вирішила Аврора

Того ж вечора вона запитала Тетяну Андріївну про роботу.

- Точно знаю, що нам потрібні ткалі і швачки, якщо ти, звичайно, маєш хоч якесь уявлення про те, як ткати тканину і шити.

- Я вмію тільки плести з очерету, – зітхнула дівчинка, – і хотіла б працювати надворі. Можна навіть у лісі, за межами табору.

- Дай подумати, – промовила жінка, оглядаючи дівчинку, – є така робота. Але вона не з найлегших. В нас її виконують юнаки. Вони їдуть в глиб лісу, набирають сніг в великі бочки і затим привозять сюди. Їм саме потрібен четвертий працівник в команду. Спробуєш?

- Звичайно, – підтвердила Аврора.

- А навіщо вам стільки снігу? – поцікавилась Ліза.

  • Справа в тому, що пару місяців тому, в наших табірних криницях стало зовсім мало води. Її ледь вистачає для пиття і приготування їжі. Тому для інших потреб ми вирішили запасатися снігом.

Ранком наступного дня, Тетяна Андріївна привела дівчинку на околицю табору. Там троє молодиків прив’язували до саней величезні дерев’яні бочки і лопати.

- Доброго ранку, Ясене, ось привела тобі помічницю – звернулась жінка до високого, стрункого юнака з довгим зеленим волоссям, зібраним в густий хвіст.

- Доброго ранку, – привіталась дівчинка.

- Здорова була, помічниця, – мовив Ясен, оглянувши дівчинку з голови до ніг – знайомся Степан, Василь – відрекомендував він своїх співробітників.



Єва Ващенковська

Відредаговано: 08.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись