Невідомськ

Розмір шрифту: - +

Глава 24. Жарина

«Авроро, дівчинко моя, отямся» - дивний шелестливий голос був першим, що відчула дівчинка, приходячи до тями. Саме відчула, бо ці слова не линули зі сторони, а народжувались в її свідомості. Потім прийшов глухий біль в потилиці і холод, жахливий холод рівної гладкої поверхні на якій лежала Аврора. Дівчинка розплющила очі і вони наповнились знайомою, важкою, просякнутою електричними зарядами, темрявою. Звівшись на лікті, вона торкнулась розпухлої, пульсуючої болем, потилиці.

«Невдало вийшло з обвалом тієї халупи. Я мав врахувати таку вірогідність. Це Світанок. Я спілкуюсь з тобою подумки. Ти і твої друзі в темниці. Ніхто серйозно не постраждав. Тобі дісталось найбільше».

«Пречудово, – подумала Аврора у відповідь, – і що ж далі?. Як нам звідси вибратись?»

«Виберетесь і Жарину звільните. Тільки слухай мене і все вдасться. Спершу перевір праву кишеню. Я тобі там дещо лишив.»

Засунувши руку в кишеню, Аврора нащупала там тонкий предмет в зазублинах. «Ключ» - промайнуло в її голові. «Він самий, ключ від всіх дверей. Тепер ти можеш вибратися звідси та звільнити друзів. Вони в сусідніх камерах».

Аврора обережно, наосліп, заходилась вивчати гладкі холодні стіни. Через деякий час відшукала тонку, щільно підігнану, але все ж відчутну дверну щілину, а поряд з нею, і круглу, замкову. Опинившись в ній, ключ враз потеплішав і, ніби оживши, сам повернувся в Аврориній долоні. Двері безшумно від’їхали убік. За ними панувала така сама темрява. Рухаючись якомога тихше, дівчинка продовжила досліджувати стіни і нарешті, після довгих старань, її пальці знайшли ще один замковий отвір. Відчинивши двері, Аврора примружилась від, різкого після цілковитої пітьми, світла, що линуло від закутого в ланцюги Світлика. Пошарпаний і з чималим синцем під оком, він все ж був живий-здоровий і зараз, не вірячи власним очам, дивився на дівчинку.

- Зараз я звільню тебе, – промовила Аврора і заходилась біля замків ланцюга, розповідаючи здивованому товаришу про ключа і незвичну розмову в своїй голові.

Разом з юнаком, що розсіював морок, визвольна місія пішла швидше і дуже скоро дівчинка змогла випустити Дуба, Ясена, Березу і нарешті, старшого брата.

- Я чекав на тебе, сестро – мовив Ярема, поки Аврора розкривала численні замки на його ланцюгах – Світанок зі мною теж говорить. Тільки-но розповів, що ми на шостому поверсі у верхній частині темниці. Цей поверх охороняє вісім чоловік. У них прилади нічного бачення і електрошокери. Маємо якось їх знешкодити,щоб вони не встигли натиснути кнопку тривоги і не підняли на ноги усю темницю.

Коли Ярему було звільнено, компанія, тихо порадившись, почала діяти. Заховавши за спиною Аврору і Березу, Ярема став справа від дверей, що вели з поверху, Дуб і Ясен зліва. Світлик зайняв позицію в центі, обличчям до дверей і почав голосно кликати на допомогу. Двері від’їхали убік, пропускаючи чотирьох чоловіків з електрошокерами напоготові, котрі відразу кинулись до яскравого юнака. Тієї ж миті вони були знешкоджені і оглушені Яремою, Дубом і Ясенем. Потім Аврорин брат, покликавши жестом Світлика з собою, вибіг за двері. Відштовхнувши охоронця, що вже простягав руку для виклику підкріплення, юнак неприступною стіною закрив собою щиток з кнопкою. Решта юнаків легко розправились із останніми трьома охоронцями. І от, переможені опинились в одній із камер. А переможці переодяглись у їхній одяг і озброїлись приладами нічного бачення і електрошокерами.

- Світанок говорить, що Жарина знаходиться на наступному поверсі. Її охороняє дванадцятеро чоловік, – мовив Ярема, дивлячись угору, куди вели закручені сходи.

- Чув, Михайловичу, що сьогодні діялось. Впіймали тут цілу команду шпигунів, з табору за стіною. Невідомо як сюди потрапили – самовдоволеним голосом розповідав високий товстун, з комічно випнутими з-під маски з приладом нічного бачення, щоками – заскочили їх в одному з тих будинків, що на околиці. Так він обвалився. Десяток наших солдатів в лікарні. Двоє у важкому стані. А цим пролазам нічого, всі живісінькі.

- Погані справи, – похитав головою другий, міцний коротун з круглою, лисою головою, – зараз кожен солдат на вагу золота. І що ж з цими непрошеними гостям будуть робити, не знаєш часом?

- Поки що сидять ось, під нами, – товстун постукав ногою по гладкій підлозі – а далі пан мер вирішуватиме. Сподіваюсь Звіра на них випустять. Хоч розважимось трохи, а то зовсім тут нудно.

- Хто йде? – лисий коротун відволікся від розмови, помітивши двох високих юнаків, в таких самих масках і зелених куртках охоронців, що піднімались сходами.

- Нас, шановний пане, відправили перевірити кнопку тривоги – чемно мовив один з юнаків, з довгим зеленим волоссям, забраним у хвіст.

- Якого біса її перевіряти, – недовірливо запитав коротун, намагаючись пригадати, чи бачив він серед солдатів чи охоронців хлопця такого зросту і з такою зачіско.. Як тебе, кошлатику, звати? Щось я тебе не пригадую.

- Нас Юрій Вікторович з нижнього пульта сюди направив. Кілька годин тому, коли сюди групу бранців привели, в них кнопка виклику з першого разу не спрацювала – пояснив другий юнак – а це Осокор з прислужників – юнак вказав на довгокосого сусіда – його зі мною в допомогу прислали. А я з електриків. Григорій Браткін.



Єва Ващенковська

Відредаговано: 08.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись