Ножни

Розмір шрифту: - +

6

Минув місяць. Липень плавив київські асфальти. Таня все ще сподівалась з’їздити кудись відпочити. У п’ятницю ввечері їй подзвонила подруга Іра.

– Привіт, Танчику! Щось тебе давно не чути…

– Та кручуся туди-сюди, вистачає всього.

– Розумію. А як щодо вирватися з цього кола на деньок, відпочити, поплавати на каяках?

– О-о, цікава пропозиція. А хто ще буде, крім нас?

– Сашко Даниленко, Надя, Рома і Сашко Мосієнко.

– Непогано. Давно не бачились з ними.

– Так отож! Відкладай свої справи, а то літо, а ти все скнієш у своїх клопотах. Життя так пропустиш.

– Так, так і є. Добре. Де і коли зустрічаємось?

– Завтра об одинадцятій при виході з метро Гідропарк.

– Добре, домовились.

Таня була дуже рада, що про неї не забули зовсім. І до всього ж були вихідні – було з ким залишити Мирончика.

Одягнувши улюблену сукенку в горошок, підфарбувавши очі, Таня помчала на зупинку. Трохи хвилювалася, бо вже відвикла від компаній, від особистого спілкування. Все останнім часом робила через Інтернет.

Хлопці й дівчата уже зібралися. Таня трохи запізнювалась. Зайшла купити вина на розлив.

– О-о-о, нарешті! – мовив Сашко Даниленко.

– Зачекалися, – усміхнулась Іра.

– Думаю, вам не було нудно, – відказала Таня.

– Не було, ти права, – сказав Рома. – Ми тут тобі кісточки перемивали.

– Ах, ви такі-сякі! – зробила гримасу Таня.

Каяки були двомісні. Розбилися парами: Сашко Даниленко з Ірою, Надя з Сашком Мосієнком, а Таня сіла з Ромою.

Рома був давнім Таниним приятелем. Вона ділилася з ним різним. У той час, як Рома таємно зітхав за нею, сподіваючись, що одного дня дочекається взаємності.

Погода була чудова: тепло, але не спекотно. Саме на час катання на каяках сонце пірнуло у гущаву хмар. Відтак було дуже комфортно.

Пари то пливли разом, то хтось десь виривався вперед чи відставав.

Таня з Ромою підплили до острова. Вода при березі були вкрита листям латаття. Подекуди були пишні білі квіти. Прибережна гущавина дихала на них зеленою прохолодою.

– Добре ось так, нікуди не спішиш, вода тебе гойдає, лікує скалічені нерви, – мовила Таня.

– А що – дуже скалічені? – поцікавився Рома.

– Знаєш, нікому не розповідаю, вже місяць тримаю в собі…

– Розкажи, – Рома тепло поглянув Тані у вічі.

– На мене напали…

– Та ти що! Хто? Де?

– Я їздила на зйомки залишків Звіринецьких фортець. І в одному безлюдному місці якийсь наркоман накинувся на мене.

Рома з жахом дивився на Таню.

– Мені просто пощастило: там саме ішов один мажорчик. Він огрів того наркомана по голові.

– Ого! Не подумав би, що мажори бувають такі. Мені здається, вони лише про себе дбають.

– Так, я теж так думала. Я ще довго була в шоці. Думаю, що нажила собі фобію. Навіть не можу їздити на зйомки. Сиджу, пишу свої сценарії, няньчу Мирончика і все… Це вперше з вами вибралася в світ після того випадку.

– Так, Танюшко… Справді, халепа.

– Не розказуй нікому.

– Як скажеш.

– Поділилась з тобою – стало легше, – Таня усміхнулась.

Катання на човнах завершилось тараном незаконного ресторанчика на воді. Надя трохи не впоралась з керуванням. Сашко ледве загальмував каяк. Посміялися від душі.

За планом після катання був пікнік з купаннями. Небо прояснішало, і можна було засмагати. Хлопці розпалили багаття. Дівчата нарізали шматками сало, хліб і цибулю. Вийшов імпровізований сальний шашлик. Мирно спілкувались, було приємно посидіти біля вогнища і посьорбати вина. А потім усі разом плавали навипередки до сусіднього берега.

А коли вечоріло – почали плести вінки народних пісень.

Ішли до метро відпочилі, розм’яклі, щасливі. Таня так любила літні вечори на Гідропарку, вони нагадували їй море. Пляжна безтурботність, запах шашлику, легковажна музика… Як захотілося на море! Водночас була вдоволена, що хоч так можливо зануритись в атмосферу літа.

Усі йшли разом, але чомусь Таня опинилась трохи попереду, а інші відстали. Вона зупинилась почекати компанію. Раптом поряд з нею зупинився перехожий. Таня поглянула на нього і впізнала у ньому свого рятівника Артема.

– Яка зустріч! – Артем  широко усміхався. – Як ви – оговтались після того випадку?



Тетяна Гаркуша

Відредаговано: 30.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись