Ножни

Розмір шрифту: - +

22

Микола Артемович погладжував бороду і уважно дивився на Костика через окуляри.

– То ти кажеш, що наша Тетяночка не намагається робити нові відео?

– Ви мені не вірите? – кришталево чесними очима дивився Костик на пана Терещенка.

– Вірю. І я думаю, в твоїх інтересах, щоб я тобі вірив.

– Я це розумію, Миколо Артемовичу.

– Це добре, – пильно поглянув на Костика будівельний магнат. – І ти там якось її помалу обробляй: що її ідеї хибні, що все це домисли, що варто це все облишити не лише на час, а назовсім.

– Я розумію. Я вже стільки відосиків переглянув на цю тему. Активно працюю. Я вже скоро буду експертом.

– Ти молодець. Я завжди вірив, що в тебе світла голова. Трохи легковажний, тому в боргах. Але казанок варить, – Микола Артемович засміявся глибоким сміхом впевненої людини.

Костик не дуже любив цей зверхній тон старого Терещенка, і нагадування про борги було колючим для нього, однак він засміявся також – дрібно, лякливо, підлесливо.

– Вже майже весна. Всіх тягне на подвиги, – задумливо додав пан Микола.

– Отож, треба пильнувати більше, – виявив кмітливість Костик.



Тетяна Гаркуша

Відредаговано: 30.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись