Ножни

Розмір шрифту: - +

26

Таня телефонувала Артему і сповненим захвату голосу розповідала, які пречудові речі вони бачили у відвіданих за день садибах.

– Мені здається, чи ти сумний? Щось трапилось? – тривожилась вона.

– Та ні… Просто дуже скучив…

– Я теж дуже-дуже скучила, – розпливалася у ніжності Таня.

Артем не смів розказати їй про хворобу Мирона. Саме через його неуважність малюк змок і промерз, а тепер проходить інтенсивну терапію, і ще не відомо, чим усе закінчиться. Не хотілось думати про погане, але іноді думки приходили чорні.

Делегувавши в офісі всі справи своєму заступнику, Артем цілими днями сидів у лікарні.

– Привіт, мій маленький боєць! Як ти сьогодні?

– Ну, я ще кашляю, – говорив Мирончик.

– Кашляєш?

– Так.

– А як кашляєш?

– Вже не так голосно. Вчора було голосніше, – радів хлопчик.

– Ну молодець! Дай п’ять! – Артем підставляв долоню, і малюк радісно плескав у неї своєю ще кволою, пітною долонькою.

– А я тут тобі дещо приніс.

– Так?! А що? Покажи! – радів Мирон.

– В мене тут для тебе дуже цікавий пластилін. Ним треба обліплювати ось цю машинку. Як розмальовка, тільки з пластиліну.

– Клас! А потім даси мені планшет?

– Добре. Поліпимо. А потім будеш грати на планшеті.

– Ура! Ура!

Мирончик щиро радів. А в Артема піднімався настрій.

Ввечері Артем виловив Анжеліку Леонідівну:

– Як Артемчик? Є позитивні зміни?

– Артем, лікування проходить досить успішно. Але знаєш, у таких випадках бувають повторні пневмонії. Нема гарантії, що після цього курсу лікування, запалення не повториться. Легені дуже уражені.

Артем зітхнув.

– Зятьок, а чого ти так переживаєш? Він же тобі не рідний, – лікарка-теща була зверхня. Їй хотілося вщипнути колишнього зятя. Вона вважала, що з його вини Сніжана почала зраджувати. Надто багато часу Артем приділяв роботі і надто мало уваги залишалось для її улюбленої доці. І вже від безвиході Сніжаночці довелось шукати втіхи на стороні.

– А яке вам діло – рідний він мені чи ні? – сердито відповів Артем.

Анжеліка Леонідівна хмикнула і гордовито застукотіла каблуками, вибиваючи відлуння у лікарняному коридорі.

Артем не міг терпіти цю її зверхність і вічне відчуття своєї правоти. Вона не хотіла слухати нікого, крім себе і коханої донечки Сніжани. Чоловіком, паном Яворівським, вертіла, як їй того хотілося. Це в бізнесі він був акулою, а вдома м’яким ручним кошеням.

Усвідомивши всю цю ситуацію, Артем сильно розчарувався, що поступився вмовлянням батька і одружився зі Сніжаною. Вона була красунею, безперечно. Однак ця краса була порожня, звичайна. Просто підсолоджена пігулка. Та ще й шкідлива пігулка, яка завдавала болю і клопотів.

Якийсь час після своїх зрад Сніжана намагалась утримати Артема біля себе: то брехала, що вагітна від нього, то почала погрожувати накласти на себе руки, і навіть підтверджувала свої слова діями – за порадою своєї матусі напилась таблеток, що викликають глибокий сон, подібний до коми. Артем сильно переживав, і навіть був передумав розлучатися зі Сніжаною. Однак згодом випадково дізнався про обман. Тоді вже ніщо його не стримувало поставити хрест на цьому шлюбі.

До кабінету Анжеліки Леонідівни зайшла Сніжана. Вона роздратовано жбурнула сумку на диван і невдоволено плюхнулась туди сама. На очах у неї були темні окуляри.

– Що вже таке сталося, що в тебе такий настрій? – поцікавилась лікарка-мама.

– Мам, ну мам! – занила Сніжана. – Чому в мене все так?

– Що так?

– Одні козли трапляються!

– Що вже Ден начудив?

– Ну ти уявляєш, нажрався, як скотина, і припхався у нашу з ним квартиру з двома дівахами попід руку. Я почала їх виганяти, а він мені як заїде прямо в око. Кулаком! – Сніжана зняла окуляри.

– Ну ти подивись яка скотина! – в Анжеліки Леонідівни бракувало слів, щоб висловити свій гнів.

– Так, скотина! Але цим не скінчилось. Замість того, щоб зібрати свої манатки і забратися геть з цими курвами, він вхопив мене за шкірки і випхав з моєї ж квартири… – Сніжана заревіла на все горло. – Серед ночі!!!

Анжеліка Леонідівна пригорнула доньку і погладила по спині:

– Нічого, він за це відповість.

– Уже відповів, – схлипувала Сніжана. – Тато закрив його фірмочку і забрав за борги машину. Тепер побачу, за які шиші він буде гульбенити! – дівчина злорадно усміхнулась.



Тетяна Гаркуша

Відредаговано: 30.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись