Ножни

Розмір шрифту: - +

27

Наступного дня Сніжана прийшла до лікарні нафарбована, надушена, в яскравій червоній шифоновій сукні, на високих підборах. Вона притягувала погляди маленьких пацієнтів та їхніх батьків – здивовані і захоплені. Вона була налаштована на перемогу.

Артем сидів біля ліжка Мирончика і читав йому казку. Завдяки Тані він відкрив для себе казки наново.

Звичайні казки, що в дитинстві читалися на ніч, показувались по телевізору, відкрилися новими гранями. Речі, зображені в цих розповідях, уже не здавались такими фантастичними. Це було відлуння колишніх епох, послання загиблих цивілізацій. Зараз у людства лише все з’являється по-новому. Все колишнє пере відкривається. І вже існують летючі ступи, на зразок ступи Баби-Яги. І є чоботи-скороходи – у своєрідному виконанні. І клубочок, що вказував дорогу, у вигляді навігатора. І яблучко, що котилося по тарілочці, і показувало все, що відбувалося на відстані, – у вигляді Інтернету. (І як певна насмішка сильних світу цього – логотип у вигляді яблука.) А скільки ще не явленого сучасному світу: шапка-невидимка, скатертина-самобранка, чарівна паличка… Скільки ми не знаємо того, що знали наші попередники?

Артем відшукав повні зібрання руських казок і залюбки читав сам. А тепер у лікарні – уголос Мирончику.

У цей момент до палати зайшла Сніжана. Артем сидів спиною до дверей. Сніжана стиха підійшла і закрила йому руками очі.

– Танюшка? Ти повернулась?

– Ну чому одразу Танюшка? – обурилась Сніжана.

– Що? Ти? Що ти тут робиш?

– Здрастуй, Артемчику. Ти не радий мене бачити?

– Якось не дуже, – пробурчав Артем.

– Отже, все-таки трішечки радий, – зацокотіла Сніжана.

– Сніжана, ти яким дивом тут?

– Ти забуваєш: моя мама тут працює.

– І що – вона тебе підмовила зайти до мене?

– Ні-ні, вона просто розказала, що бачила тебе. А я… Я так скучила за тобою. Я не могла не зайти, незважаючи на всі образи, які досі мене душать, – Сніжана зробила награно трагічний вираз обличчя. – Просто з часом деякі почуття проявляються ясніше. Ти мені снишся. Я тебе досі кохаю.

– Сніжано, у мене вже інша дружина. Пізно тобі говорити такі слова…

– Артемку, дай мені час, і ти зрозумієш, що те, що тепер – це не справжнє. Дівчина просто вийшла за тебе, щоб зручно влаштуватися в житті. Он, сина свого скинула на тебе, а сама де? Десь гуляє? Часом не з якимось «другом дитинства», до якого в неї почуття?

– Не кажи так, Сніжано, ти нічого не знаєш. По собі судиш, чи як?

– Артемчику, повір мені. А так, як тебе люблю я, ніхто не любитиме. Бо мені не потрібні твої гроші. Мені потрібен саме ти. Я хочу любити тебе, – Сніжана підійшла до Артема і обійняла його. Маленький Мирон здивовано дивився на сміливу тьотю. Артем випручався.

– Сніжано, йди. Наші з тобою стосунки закінчились.

– Добре. Я піду. Дам тобі час. Не все ж одразу. Подумай над моїми словами. Я готова все почати знову. Я усвідомлюю, що була неправа. І мені дуже хочеться все змінити, щоб ми знову були разом. Бувай! – Сніжана послала Артемові повітряний поцілунок і вийшла з палати.

Артем сидів вражений. Ні, він зовсім не хотів повертатися до Сніжани. Але слова про Таню зачепили його. Вона мала рацію. У компанії Тані був Рома. Її вірний друг. І він цілком міг скористатися шансом і проявити свої почуття до Тані в такій романтичній подорожі. І хто б устежив за ними? У грудях в Артема щось боляче защеміло. Він уявляв картини, як Таня обіймається і цілується з Романом у замку, в якому вони вінчалися. Артем стиснув кулаки. Однак не міг показати маленькому хлопчику свого хвилювання.

– Я зараз прийду.

Артем вийшов у коридор. Як він міг дозволити Сніжані говорити такі речі в присутності Мирончика? Це не давало йому спокою нарівні з думками про можливу Танину зраду. Він набрав її. Але телефон був поза зоною досяжності.

 



Тетяна Гаркуша

Відредаговано: 30.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись