Інтернет, хімія і детектив, або незвичайне літо Сніжани

Розмір шрифту: - +

Розділ 8

Сніжку привезли до великого будинку за містом. Трохи подумавши, Шеф розв'язав її ноги і зняв з очей пов'язку. 

Сніжка спершу хотіла закричати, але зрозуміла, що поруч немає ні будинків, ні людей, ні машин. Тільки ліс і поле. 

- Ви мене з кимось переплутали! Для чого я вам? Я не президент, не мільйонер. Що ви від мене взагалі хочете? - закричала Сніжка. 

- Спокійно. Ми тобі нічого не зробимо, жива зостанешся. А для чого ми тебе сюди приволокли, тобі знати не обов'язково, - твердо відповів Шеф.

- Ми хочемо, щоб твої батьки розповіли нам формулу речовини, яку вони... - почав Будильник. Він ніколи не відрізнявся особливим розумом.

- Замовкни! Ідіот, - мовив Шеф. Тоді звернувся до Сніжки, - а ти йди в хату. І не думай тікати. Ми тебе замкнемо.

"О ні. Ні, це просто якийсь страшний сон. Це не може відбуватися зі мною." - майнуло в голові у Сніжки, - "Треба придумати, як звідси втекти. Але я ж навіть не знаю, де ми. Їхали ми хвилин десять, навря чи вони їхали швидко, щоб не привертати увагу. Якщо вийде їх обманути, треба буде втекти в ліс. Якщо йтиму полем, мене побачать, а в лісі є хоч якийсь шанс."

Сніжку привели у кімнату на другому поверсі. У ній був диван, маленьке віконечко і стіл зі стільцем. "Тікати треба не одразу. Нехай впевняться, що я спокійна, як овечка, підуть кудись, а я зникну" - подумала дівчина.

Шеф і Будильник вийшли з кімнати. Сніжка почула, як ключ повернули в замку. Вона виглянула у вікно. Другий поверх. Високо. А висота була одним із найбільших страхів Сніжани. Зате вікно виходило на сторону лісу, можна було спуститися і одразу пірнути в кущі.

Сніжка виглянула в замкову щілину. Високий, якого інший називав Шефом, кудись пішов, а інший, з дивним  прізвиськом Будильник, стояв під дверима. 

"Гм. Схоже єдиний спосіб втечі - вікно. Але якщо я стрибну, можу зламати ногу, і тоді точно не втечу" - думала Сніжка. Вона могла б подзвонити в поліцію, якби ці двоє не забрали у неї телефон. 

І тоді вона згадала момент із фільму, в якому головний герой теж мав втекти з другого поверху. Він взяв простирадла, які були на ліжку, зв'язав їх як канати і ось так спустився вниз.

Але одного простирадла мало. Хіба що, можна розрізати його вздовж і зв'язати дві половини. Тільки зробити це немає чим.

На дивані  не було простирадл. Килим на підлозі занадто міцний, Сніжка спробувала його розірвати, але не вийшло. 

Дівчина сіла на диван, підперла голову рукою. Вихід точно мусить бути, мусить, просто вона його чомусь не помічає. Сніжка зазирнула у шухляди столу в пошуках чогось корисного. Якісь папери, калькулятор, ручка, ножиці... Ножиці! Мабуть, ними можна розрізати килим!

Сніжка одразу ж спробувала розрізати килим ножицями. Ні, не виходить. Що ж робити? 

Тоді Сніжка спробувала роз'єднати ножиці на дві частинки. Вийшло. І одною частиною вона просто пиляла килим, як дошку. Вийшло трохи надрізати. Так! Саме так вона і втече! 

Тільки треба, щоб ніхто не зайшов тоді, коли вона різатиме килим. Може, поставити стілець під двері? Але вони ж їх виб'ють, а хто сказав, що вони захочуть зайти тоді, коли вона вже буде в лісі? 

До речі, скільки часу вони планують її тут тримати? Цей нижчий, тупіший, щось говорив про її батьків і формулу. Формула...формула... Може, батьки щось винайшли? Якусь хімічну формулу? 

Якщо її викрали задля шантажу, навряд чи її триматимуть тут кілька годин. Скоріше за все, викрадачі хочуть, щоб вона тут переночувала. Отже, тікати треба буде вночі.

На підтвердження її думки про ночівлю, в кімнату зайшов Будильник з тарілкою картоплі. 

- Тримай. Твоя вечеря.

- Я не збираюсь це їсти! Випусти мене, ідіоте! Я взагалі не збираюсь тут вечеряти! Я вечерятиму вдома, за столом, разом з родичами! - на завершення цієї фрази розлючена Сніжка кинула тарілку з картоплею Будильнику прямо в обличчя. Картопля була ще гаряча.

- Ааай! Що ж ти наробила... - і тут пішов потік лайки і образ. Поки Будильник люто намагався відчистити обличчя від картоплі, Сніжка грюкнула дверима у нього прямо перед носом.

Сніжка сіла на диван і зловтішно усміхнулась, згадавши розлючене обличчя Будильника. А що? Має ж вона право хоч якось виплеснути свою лють!



Софія

Відредаговано: 20.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись