Інтернет, хімія і детектив, або незвичайне літо Сніжани

Розмір шрифту: - +

Розділ 11

Іванка і батьки Сніжки зустрілися у відділку поліції. Іванка швидко пояснила всім, що сталося, а Наталія Яблуновська розповіла про телефонний дзвінок. 

Поліцейський одразу вирішив знайти Сніжку за допомогою телефону, але передбачливі викрадачі вимкнули його, а може, й завезли куди подалі. Іванка назвала номер машини, а тоді хотіла показати сторінку "Невідомого" в інтернеті,  але її вчасно видалили. 

- Так, схоже, вони не дурні... - сказав поліцейський, - Але ж не могли вони передбачити все! Спробуємо знайти їх за номером авто. Може, хтось бачив, куди вони поїхали.

*              *               *

Сніжка поглянула у вікно. Було вже темно. Невідомо, котра година, але зараз літо, тому дев'ята точно давно минула. Треба тікати. Або зараз, або ніколи.

Сніжка подивилась крізь замкову шпарину, чи хтось її стереже. Тільки той, низький і дурнуватий, але він спить. Аж хропе. Сніжка акуратно почала розрізати килим. Це було довге і нудне заняття. Ну, не дуже нудне, бо щомиті хтось міг зайти і побачити, що вона робить. 

Коли вона нарешті розрізала килим, почала зв'язувати частини. Це виявилось не так просто, як здавалось. Тоді Сніжка ще кілька разів понадрізала краї. Після цього стало легше, Сніжка зробила великий і міцний вузол.

І куди ж його прикріпити? В цей момент Сніжка пожаліла, що ніколи не займалась альпінізмом. Тоді вирішила прив'язати залишки від килима до віконної ручки, але спершу потрібно було перевірити її на  міцність. Сніжка трохи її поторсала. Ніби міцна. Тоді Сніжка прив'язала туди імпровізований канат, а сама стала на підвіконня. Нахилилась, щоб побачити, чи є внизу вікна. Їй пощастило - вікон не було, її не мали побачити. 

Сніжка перекинула канат назовні і вчепилася в нього обома руками. Вона спускалась якомога швидше і якомога обережніше - хтозна, скільки протримається канат.

До землі залишалось не менше половини метра, коли ручка відпала. Сніжка зістрибнула з падаючого канату і спіймала віконну ручку, щоб не шуміти зайвий раз. Тоді миттю шугнула в найближчі кущі. Від них перебігла до наступних, тоді до наступних, і так далі. 

Сніжка йшла через ліс, але так, щоб бачити дорогу, якою її везли. Тому вона могла бачити, чи переслідують її, а от хтось, хто йшов по дорозі - ні. Сніжка оглянулась на будинок, з якого втекла. Схоже, її почали шукати. У всіх вікнах горіло світло, було видно,що хтось бігав кімнатами. Сніжка наддала ходу. Вона не знала, як дійти до її міста, грошей на таксі або маршрутку в неї не було. Та й ніч, на вулиці нікого не має. Та яка вулиця - за весь час, що вона йшла, бачила лише дві-три хати. Але попереду було якесь село. Сніжка вирішила дійти туди.

Вона знову оглянулась на будинок і помітила, як звідти виїхала машина її викрадачів. Сніжка стрибнула у кущі. Авто проїхало мимо неї, тоді повернулось назад. Викрадачі зупинились десь посеред дороги, метрів за п'ятдесят від Сніжки, вийшли з машини і почали її шукати, підсвічуючи ліхтариками. 

Сніжка боялась поворухнутися. Вона знала, що і найменший порух може видати її, хоч вона й далеко.

 



Софія

Відредаговано: 20.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись