Одна

Розмір шрифту: - +

1 Частина «Дика»

Жодну з частин цієї книги не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу автора. Велике прохання до читачів, якщо ви побачили текст цього твору на будь-яких сторонніх ресурсах, повідомити про це  автору. Порушники понесуть відповідальність згідно чинного законодавства!

Нарешті вже минув ще один, з безлічі монотонних, за останнє її століття, день. Яка ж це мука, ходити отак весь час, поміж ворожих для неї людей. Їй було не зручно серед міста, серед безлічі брудних і недалеких облич, а найбільше її вимучив одяг, що поневолював кожен рух, закривав її м’язисте та повне сили тіло від такого приємного літнього вітерцю, від лагідного сонячного проміння.

Одиначка глибоко вдихнула вечірнє повітря, сповнене пахощами трав, та такої бажаної нічної прохолоди. Вона на вигляд була зовсім юна, довге темно-русяве волосся, витончені риси обличчя, бліда шкіра вкрита тоненькими білими ниточками шрамів. Її справжній вік видавали, хіба що очі. Глибокі, мов два смарагди. За її вроду і манеру не заплітати розкішне волосся, дівчину не раз прозивали відьмою. Вона зазнала чимало гонінь і нападів як від простого люду так і від служителів видуманих божків. Навіжена, повія, та нечисть. Їй було байдуже, вона звикла, що де б вона не з’являлась, її завжди супроводжує стишений шепіт, і прокльони.

Людські поселення все більше розростались, невеличкі хутори перетворювались на міста, все частіше з’являлись нові поселення. Люди потроху заселили майже всі землі, котрі колись належали її роду. Самітниці все тяжче було триматись осторонь. Доводилось селитись в невеликих містечках чи селах. На самій окраїні, подалі від усіх. Де б вона не селилась, її будинок був ветхий, пошарпаний часом, поле та сад навколо давно занедбані. Та і одяг був її не кращим, саме ганчір’я. Це все її мало обходило, воно було чужим для неї, хоч вона і розуміла, що має або пристосуватись, або весь її колись могутній рід, згине разом з нею.

На щастя, люди завжди обходили стороною її помешкання, і майже ніколи не займали, тільки все поширювали чутки про неї серед односельців, через які, власне, їй і приходилось зриватись з насидженого місця і шукати пристанище деінде.

Сьогодні вона прийняла важке та важливе рішення. Їй потрібно покинути рідні землі, взяти себе в руки, і спробувати жити поміж цих недолугих створінь. Надто довго вона йшла наперекір, і втратила більше ніж могла собі дозволити. Її дикий норов та прагнення свободи затьмарювало розум, та все ж, вона наважилась на цей крок. Сьогодні вона прощалась зі своїм домом.

Сонце майже сховалось за горизонтом, забарвивши все небо в багряно-червоні тони. Дівчина нечутно рушила до лісу, що височів вдалині мовчазною зеленою стіною.

Як тільки над головою самітниці зімкнулось шатро з віття дерев, вона швидко і з превеликим задоволенням скинула свій давно вже негодний одяг. Дівчина усміхнулась сама до себе. Лише якусь мить вона була зовсім нагою, аж враз все її тіло якось стрепенулося, напружився кожен м’яз, і за долю секунди вона вже перекинулась на здорового лютого звіра, коротке світло-коричневе хутро вкривало все її тіло, кремезні лапи, куций хвіст, з грудини долинуло гучне гарчання. Ось він її справжній дім, ось її справжня подоба. Дика могутня кішка. Це не було прокляттям, це була її істинна природа. Вона була звіром, останньою в давно згаслому роду. По котячи, беззвучно та граційно, рись бігла серед дерев, вдихала п’янкі пахощі лісу. Її вуха з довгими кисточками на кінцях вловлювали кожен порух безпечного зайця чи маленької мишки, вона жила, вона раділа кожній хвилині перебування в своєму справжньому лику.

Вздовж збитого возиками і візницями шляху, граційно йшла молода дівчина. Її волосся вільно лежало по всій спині, акуратно перев’язане ремінцем вздовж лоба. Дівчина була одягнена в простеньку, трохи завелику для неї сукню, а за спиною і в руках тримала невелику поклажу з лісових трав, корінців, та всіляких трунків. Поблизу дівчини зупинився чималий віз, запряжений двійкою гнідих коней. Коні тривожно форкали, і почували себе не зручно поруч з незнайомкою. Повозкою правив вже не молодий чоловік, разом з дружиною він прямував до міста на торги. Дівчина якогомога привітніше привіталась з людьми, і не зважаючи на стривоженість коней погодилась розділити з ними дорогу. Дика не любила подорожі в такому транспорті, але їй же потрібно було вчитись уживатись серед людей.

Її зелені очі хитро примружились, вона вже давно вигадала план, ще коли тихо поцупила одяг в однієї необачної жіночки. Одиначка представиться травицею, її знання в лікарській справі допоможуть їй швидко знайти собі місце серед цих метушливих створінь. Дивлячись на цю сім’ю, яка так безпечно запросила одиноку мандрівницю їхати з ними, дівчина припустила, що може вона таки звикне колись до людей.

А поки, вона буде обережною, вона вижидатиме як на полюванні, і знайде місце, де зможе бути собою, і не ховатись. А поки її гострому погляду відкривалась тільки брудна роз’їжджена сотнями коліс дорога, яка тонкою смужкою вилась ген за горизонт.



Міла Костриця

Відредаговано: 15.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись