Одна у світі

Розмір шрифту: - +

Глава 1

   Все сталося дуже швидко і нічого вже не можливо змінити. Зараз я можу бути впевненою, що є речі гірші за смерть. Але я б віддала все, щоб забути цей жах. Як це закінчити? Скажіть мені хтось, будь ласка. А точно, ви не можете, бо я тут абсолютно одна... 

  Як я вже сказала, все сталось несподівано. Я прокинулась у своєму ліжку: легке почуття холоду пробудило мене від сну. В кімнаті все було, як завжди, та і в будинку в цілому, але щось було не так і це не давало мені спокою: я була дома в самоті. Тоді я не могла зрозуміти, куди поділася моя сім'я, в неділю зранку в них зазвичай не має ніяких справ. Я вирішила не гадати й подзвонити чоловіку, але зв'язку не було. Як і доступу до wi-fi. Потім я подивилась у вікно, де небо - хмарне, а вулиці окутані туманом. Я вдивлялась у нього і думала: "Куди Доріан міг відправитись з дітьми в таку погоду, несказавши мені?" Далі я вирішила подивитись ранкові новини, але телевізор не уловлював радіосигналів. Проте електроенергію, воду і газ не відключили. Я одянгулась і, вийшовши на вулицю, пішла до парку, який знаходиться недалеко від мого дому. Я йшла по дорозі і всі вулиці, мовби опустіли. Не було чути ні привичних звуків тварин, ні розмов людей і, навіть, зник шум від автомобілів. Прийшовши в парк, я сіла на лавицю і ще хвилин 10 дивилась кудись удаль. Я не могла зрозуміти: невже я залишилась одна в цілому місті? Навколо мене стояв густий і холодний туман, який не дозволяв мені бачити нічого далі ніж на відстань 10 метрів, проте це не завадило мені освідомити, що нікого тут немає. Мене заворожував його вигляд, та це просто біла пусота. А якщо довго вдивлятись в пустоту, то і вона починає вдивлятись в тебе. Я шукала причини, які могли змусити людей покинути це місто. Можливо, екстрена евакуація або ще щось. Але всежтаки голос розуму мені підказував, що моя сім'я мене б не залишила. Проте в такому разі все стає ще складніше. І я, навіть, не знала про що і думати. Я продовжувала згадувати факти, які б могли мені скласти пазл до купи. І тут я раптом зрозуміла, що абсолютно не пам'ятаю вчорашній день. Ні одного спогада, навіть найменшого, але я прекрасно пам'ятала свою п'ятницю. Ця звичайна-звичайна п'ятниця. Тоді я посварилась з начальником через те, що він почув, як я з колегою обговорювали його нову зачіску. Та зачіска була і справді сміхотворна, проте в старого ворчуна була зовсім інша думка. Мені здавалось, що це велика проблема. Як я помилялась, думаючи, що це має хоч якесь значення. І взагалі, що хоч щось має значення. Далі я пішла в магазин, що також знаходився недалеко. Він завжди здавався мені затишним місцем. Там постійно було багато людей, які кудись поспішали, це непомітно для мене створювало метушливу атмосферу, але таку звичну і приємну. На касі мене зазвичай зустрічали два персонажа. Один із них - це добра і привітна студентка, яка не дивлячись на проблеми була позитивною і життєрадісною. Вона постійно підіймала мій настрій. А другий - повна її протилежність - озлоблений на весь світ чоловік середніх років. Я старалась бути доброю з ним і тому коли він пробував мене задіти чи принизити, я на уявляла на його місці мопса. Це було доволі смішно і тоді моєю основною задачею було не не образитися, а не засміятися. Але зараз я, навіть не впевнена, що це той самий магазин. Тут так пусто, так темно і так моторошно. Я взяла із полиць весь свій улюблений шоколад і моментально згадала, як мій син Стівін, постійно просив купити весь шоколад в магазині, а я йому чесно відповідала, що не готова тратити стільки грошей на шоколад. Тепер я можу взяти, що захочу і скільки захочу, але на фоні всього іншого це знецінювалось. Завжди ти хочеш те, чого не можеш отримати, а коли отримуєш, то вже не хочеш. Я, навіть, посміхнулась в той момент, бо ця фраза мого чоловіка завжди здавалось мені пафосною і складною, при цьому маючи очевидний зміст. Я вирішила покинути то місце, бо надто багато хороших спогадів нахлинуло на мене. І з одної сторони вони мене радували, а з другої на їх контрасті реальність здавалось ще похмурішою. Повернувшись додому я взялась шукати старі диски з фільмами. Їх було в мене тільки три, бо з поширенням інтернету, вони стали просто непотрібними. Один із них - "Один вдома". Мені це здалось забавним. Адже я також одна вдома і також чекала свою сім'ю і думала, що вона ось-ось повернется. Я ніколи його не додивлялася до кінця, бо перший і останній мій перегляд цього фільму припав на Різдво, коли до нас вперше приїхали мої батьки. Моя мама пробувала кожну страву і критикувала її, а тато пробував її відволікти від цього заняття. Саме в ту ніч ми сіли дивитися "Один вдома", але моя донька Венді вже бачила цей фільм і розказувала про майбутні події. На всі вмовляння та благання перестати заважати перегляду вона ніяк не реагувала, а на середині фільму пропало світло. І це було жахливе Різдво, але згадуючи про нього зараз воно здається й не таким поганим. Цього вечора я мала намір додивитись його повністю. І на цей раз мені це вдалось і мене ніхто не відволікаю, бо не було просто кому. В кінці фільму я дивилась на двері очікуючи, що і мої рідні повернуться, але цього так і не сталось. Тоді я себе відчула маленькою безпомічною дитиною, яка не може і дня прожити сама. Під час перегляду я також з'їла весь, шоколад, чого я від себе ніяк не очікувала. Тоді лягла спати з відчуттям, що це все не реально і завтра я пронкинусь від голосу моїх дітей. Вони скажуть: "Вставай мама, ти проспала вчора цілий день, а сьогодні нам треба в школу." 
 



Rubinrose

Відредаговано: 28.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись