Орден Подорожніх

Розмір шрифту: - +

Вся версія

Вони були різні. До крайнощів різні. Свій особистий біль пробуджував кожного. Зрештою біль кожного був свій й до нестями неповторний.  Страхи, комплекси, болячки, втрати, зневіра, самотність, невдачі, безгрошів’я, пустота та  миттєва чи надмірно довга відсутність надії. Кожен будився від якогось свого приводу.

Лишень відкривши очі трішки-претрішки вже не було сил спинити бажання прокинутись на всі сто. Кожному було дано свій метод Пробудження. Кожного було прийнято до Ордену Подорожніх. Кожен хотів пробудити всіх. Хотів кричати на весь світ: “я знаю як. Я розкажу Вам. Послухайте тільки”. Більшість з Них не чули. Вважали божевільними. Кололи голками, били ногами й по нирках. Подорожні терпіли, часом вили, а потім просто йшли своєю божевільною для мас дорогою. Хтось малював абстракції, хтось чалапав калабанями під дощем, хтось рятував тварин, хтось останнє віддавав для тих, хто  є чи був під вогнем.

Вони зустрічались часом. Тепер мовчали, що вони з Ордену Подорожніх, бо так було краще.. На час.. Але кожен з них нюхом  чув, що єднає їх служіння одному. Величному. Нескінченому. Вічному. Випадкові чи чітко сплановані зустрічі Подорожніх були зі спалахами в очах. Радістю. Щастям.

Вклонялися вони один одному в думках та швендяли собі далі своїм шляхом…  



OMukha

Відредаговано: 14.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись