Особливості магічного кохання

Розмір шрифту: - +

Розділ 4. «Перше побачення»

 Карета була схожа на перестиглий гарбуз з колесами та кучером. Ми з Агатою показали квитки та розмістившись на шовкових подушках рушили до Світлотіні.

- Це так бентежно, - мовила Агата, розглядаючи килим з білосніжних хмарок.

- Ти про політ чи...

- Та про все, - перебила мене подружка. - Карета, сукня, перше побачення. Це надзвичайно романтично! Я аж заздрю вашим стосункам з Адамом.

- Ще немає чому заздрити, - відмахнулась я, намагаючись зазирнути через віконечко, щоб второпати, яким таким чином карета летить.

Адже в упряжці не було ніяких коней чи пегасів, які б пояснювали причини нашого швидкісного руху.

- На що ти там дивишся? - запитала відьмочка, коли я кілька разів проігнорувала її репліки.

- Поки не знаю. Але як дізнаються - то скажу.

- Що? Ти про що? - не зрозуміла вона.

- Про політ наш, - врешті відліпилась я від віконечка. - Це якісь особливі чари, так?

- Та ні, - гучно розсміялась дівчина, - річ у тім, що карета зроблена з летючого дерева. Кучер просто керую нею, напрямляє...

- Летючого дерева? - перепитала я, адже вперше почула подібне словосполучення.

- Так! З нього й виготовляють мітли, ступи... Та все що літає зроблене з його гілок, листя або плодів. Навіть літаючи килимки чи велосипеди!

- Чорт, а я про таке й не чула ніколи. А як виглядають ті дерева?

- Хм, як звичайні: широкий стовбур, густе зелене листя. Плоди схожі на грушки, тільки прозорі. От єдине, що їх відрізняє від всіх інших дерев - це те, де вони ростуть!

- І де ж вони ростуть? - не вгавала я.

- На хмарах, - приголомшила мене відьма. - Є цілі ліси за якими доглядають маги вітру. Зазвичай такий бізнес родинний та дуже прибутковий. Адже цінна сировина потрібна в усіх галузях.

- Зрозуміло, - відповіла я та знову зазирнувши у віконечко, уявила, як серед хмар ростуть загадкові летючі ліси...

* * *

Дві години дороги промайнули майже не помітно. Агата розповідала останні плітки університету, а я уважно слухала вряди-годи киваючи, таким чином демонструючи своє зацікавлення.

- Прибули, - мовив кучер, відчиняючи дверцята карети. - Чекатиму на вас тут.

- Дякуємо, Чарльз, - мовила Агата розминаючи затерплі кінцівки.

Адже хоч карета це ефектний транспортний засіб, але все ж не надто зручний. Адже місця всередині мало та й стеля досить низька. Закладаюся, якби всередину зайшов якийсь високий юнак, тому йому б довелося сидіти зігнувшись в три погибелі.

- Куди тепер? - запитала я випхавшись з карети та роззираючись по сторонах.

Чарльз припаркував карету на широкій мощеній площі, посередині якої бив розкішний фонтан. Я в цьому місці ніколи не була, тому не знала куди йти, щоб потрапити на центральну вулицю.

- Нам потрібно на бульвар першого Дня. Там безліч крамниць з сукнями, а ще там є салон краси, який перетворить тебе на справжню принцесу.

- А це обов’язково? - тяжко зітхнула я, адже ніколи не любила ось ці всі безкінечні маніпуляції з зовнішністю.

Постійне обрізання-відрощування волосся, фарбування в сіро-буро-трендовий тон сезону, манікюр, педикюр, епіляція, брови, вії, очі, губи, вуха, ніс. Здавалося існують процедури та засоби для кожної частини тіла. І якщо ти зайшов в такий заклад, то вже не повернешся звідти живим.

- Звичайно, потрібно привести тебе в порядок! - відповіла Агата.

- А хіба я не в порядку? - скептично поглянула на подругу. - Мохом ще не обросла, пилом не вкрилася...

- Припини, це ж не муки якісь, а справжнє задоволення, - заперечила дівчина та схопивши мене за руку потягла в сторону якогось провулку.

Ех, якби ж це була правда! «Не муки, а задоволення»... Через три години я вже була зовсім іншої думки. Коли міряла-переміряла десятки суконь, здебільшого дивної мішанини з тюлі на вішалці.

- Це остання з колекції, вона не зовсім актуальна в цьому сезоні, але спробувати варто, - винуватим тоном промовила продавчиня, що за цей час стомилася не менше, ніж я.

Вона вручила мені червону шовкову сукню і я для себе твердо вирішила: це остання, яку на сьогодні міряю, і якщо вона не підійде, то піду на побачення в джинсах та мантії, і нехай вже Адам вибачає.

- Ти неймовірно прекрасна, - захоплено сплеснула в долоні Агата, коли я вийшла на її ясні очі в обновці.

- Так, наче під замовлення на вас шита, - задоволено усміхнулася продавчиня та професійно розправила кілька складок на спідниці.

Я поглянула на себе в дзеркало, і у мене з’явилося таке відчуття, що широка посмішка більше ніколи не зійде з мого обличчя. Якою б недолугою виглядала ця тканина, втім мушу визнати, що вона перетворила мене на іншу людину. Набагато красивішу людину. І цей насичений відтінок червоного пасував до мого волосся та підкреслював білизну шкіри. А ще крій зі спущеними плечима робив мене схожою на якусь спокусливу баронесу.

- Купуємо, - виголосила я і найскладніша частина дня залишилася позаду.

Далі ми пішли до салону краси, де мила ельфійка, накрутила плойкою моє волосся й зафіксувала його якимсь сяйливим гелем. Я була вражена, від того, як одразу почали блищати та переливатися кучері. Після цього вже інша працівниця взяла якийсь порошок у свої долоні та дмухнула ним у моє обличчя. Тон шкіри миттєво вирівнявся, вії сталися ледь не вдвічі густіші та чорніші, на вуста ліг блиск, а щоки зарум’янилися.

- Все готово, - оголосила вона.

І я справді була готова, залишилося тільки повернутися до замку та дочекатися заходу сонця.

* * *

- Привіт, студентко... - «студентко» Адам ще спромігся вимовити, а от «Жовтень» - вже не зміг.

Він стояв на березі озера, одягнений у фрак, який вигідно підкреслював його фігуру та чорні лакові туфлі, і це вперше відколи я його знала, йому, вочевидь, забракло слів. Принаймні такий він мав вигляд.



Вікторія Задорська

Відредаговано: 22.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись на передплату