Особливості магічного навчання

Розмір шрифту: - +

Розділ 14. «Світлотінь»

За вікном лютувала справжня буря. Сніг, підхоплений шаленими потоками вітру, закручувався, наче смерч. Все рипіло, завивало, стогнало. Але те, що відбувалося надворі, і в порівняння не йшло з атмосферою в університеті.

Виявляється, в той нещасний день, окрім нашої Жожо, зникло ще троє студентів: одна цілителька-старшокурсниця та двоє першокурсників: алхімік і демонолог. Подія швидко набула скандального розголосу в усьому магічному світі. Репутація найкращого магічного університету було стерта в порох за кілька годин.

Тривало слідство, нас кілька разів допитували й навіть перевірили менталістами. Батьки забирали студентів додому, на всіх входах і виходах стояла цілодобова охорона. На пари нас супроводжували спеціальні наглядачі. Навколо коїлося щось лихе, але ніхто не міг з цим нічого зробити. Від зниклих не залишилося жодного сліду.

Ми весь вільний час проводили в бібліотеці, намагаючись знайти хоча б натяк на те, що ж відбувається. Здебільшого намагалися знайти схожі випадки або інформацію про ритуали, де використовуються людські жертви. Але вже минув тиждень, а ми ще нічого так і не знайшли.

– Нам потрібно потрапити у Світлотінь, – задумливо сказала Агата, коли ми вкотре обговорювали події останніх днів.

– Для чого? – запитала Соня, по вуха загортаючись в ковдру.

Після зникнення Жожо ельфійка одразу перенесла ліжко до нашої кімнати: спати самій їй було страшно.

– Тому що там ми знайдемо відповіді, – повільно промовила відьма. – На чорному ринку є дві крамниці, туди часто потикаються різні темні особи. І саме там продавці знають багато такого, про що не знають пересічні маги. Розумієте, про що я?

– Розуміємо, – відповіла я. – Але так само розуміємо, що велика дурість наражати себе на таку небезпеку. До того ж ми банально не зможемо вибратися з університету. Тут охорона на кожному кроці.

Мені ці аргументи видалися достатньо вагомими, щоб ми одразу припинили обдумувати цей варіант, але Агата здавалося зовсім мене не чула (ну, або просто не хотіла чути).

– В будь-якому випадку, якщо нам не допоможуть продавці, то ми зможемо купити книги з чорною магією та іншими забороненими ритуалами. Це дасть нам хоч якесь розуміння.

– Агато, твій план не-здій-сне-ний, – по складах промовила Соня.

– Ні, неправда! – гаряче вигукнула відьма. – Я вже все продумала. Ми зможемо це зробити. Тільки погодьтеся, дівчата! Ну ж бо, самі подумайте, як це важливо! Згадайте нашу крихітну веселу Жожо. Вона ж довго не протримається у такій халепі.

Останньою фразою відьма поцілила в самісіньке яблучко. Така юна й наївна дівчина, як Жожо, не здатна була витримати звичайної критики викладачів, одразу зривалася на сльози. То що говорити про полон.

– Гаразд, – тяжко видихнула я. – Якщо у тебе є здійсненний план, то я в ділі.

– Тоді я теж, – неохоче кивнула ельфійка. – А тепер краще розповідай, що до чого. Я впевнена, ти не просто так розпочала цю розмову.

– Ну, загалом все достатньо просто. Я приготую сонне зілля, яке відразу знешкодить охорону. Ми візьмемо мітли. Трьох-чотирьох годин цілком вистачить, щоб добратися до Світлотіні. Ще дві години ми проведемо там і до початку занять мали б повернутися. Але є один нюанс, – сказала Агата, підозріло мило і благально на мене поглянувши.

– Здається, він не один... – пробурмотіла я, відчуваючи, що почую зараз щось не надто приємне.

– Так от, Злато, щоб ми швидше впоралися, потрібно буде розділитися, бо ті крамниці розташовані в протилежних кінцях однієї довжелезної вулиці. І нам буде потрібна допомога твого милого однокурсника. Здається, він був би не проти… – запитально зиркнула відьмочка.

– Адам? Не проти? Милий? – з кожним словом моя іронія все зростала. – Е, ні! Повір, з ним краще не зв'язуватися.

– Ага, цей хлопець повний придурок, – одразу набурмосилася Соня.

– Ну, в принципі, у нас не має вибору. Тому що... – зробила паузу Агата й, опустивши погляд донизу, швидко випалила, – тому що він вже погодився.

– Що? – одночасно зойкнула я з ельфійкою. – Цього не може бути!

– Може, – тихенько відповіла дівчина.

– Але як? Але чого? – не розуміла Соня.

– Я випадково його зустріла в коридорі й вирішила порадитися. Він сказав, що знає це місце, і щоб без нього ми не відправлялися в таку небезпечну подорож. Тому, якось так і вийшло. До того ж він пообіцяв дістати мітли. А це єдиний доступний для нас швидкісний спосіб пересування. І припиніть так на мене дивитися, – не витримала наших докірливих поглядів Агата.

– І хто ж тоді буде з ним у парі? – гнівно просичала ельфійка. – Попереджаю одразу: якщо це буду я, то взагалі відмовляюся брати участь в цій справі.

– Ну, гадаю, всім буде зручно, якщо це буде Злата. Вони все ж таки добре одне одного знають, – ніяково стенула плечима дівчина.

– Чудово. Тоді я не проти! – Соня з очевидним полегшенням відкинулася на ліжку.

Я витріщилася на неї, як на справжнього зрадника, але на ельфійку це зовсім не подіяло. Тоді вирішила посвердлити поглядом відьму, проте вона досі не підвела очей від підлоги. Відступати було нікуди, тож я вирішила погодитися:

– О’кей. Без проблем.

– Це просто неймовірно! – радісно вигукнула Агата. – Повірте, Жожо нам колись за це подякує.

– Було б класно, – прошепотіла я. – А тепер я йду спати.  Завтра на нас чекає ще одна небезпечна пригода, тому потрібно добре виспатися. Всім на добраніч.

– Солодких снів, – сказала Агата.

– І нехай нам всім присниться прекрасний маг на білому єдинорозі, – промовила Соня, вимикаючи світло.

* * *

Мабуть, для Агати вже стало традицією перетворювати нашу кімнату на смітник щоразу, коли потрібно було зварити складне зілля. Але я знайшла спосіб, як з цим миритися, не викликаючи надмірного подразнення своєї нервової системи. А саме: крадькома покинути територію, поки не припиняться бойові дії.



Вікторія Задорська

Відредаговано: 06.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись