Особливості магічного навчання

Розмір шрифту: - +

Розділ 16. "Несподіваний поворот подій"

На превелике щастя, до своєї кімнати ми дісталися без пригод. Не знаю, що то за диво трапилося, але, коли ми відчинили вхідні двері, охорони на місці чомусь не було. На годиннику саме пробамкала восьма ранку, і на пари ми встигали.

Але встигати-то ми встигали, а от чи хотіли йти – інша річ.

Провівши без сну цілу ніч, ні в кого не було бажання сидіти на довгих лекціях. Нашвидку порадившись, ми вирішили прогуляти, а точніше проспати, сьогоднішній навчальний день.

Тому прокинулися після обіду, не зовсім бадьорі, але і не зовсім нещасні.

– Я б ще подрімала, – сонно промуркотіла Агата, коли Соня спробувала стягнути з неї ковдру.

– Годі спати! Я оголошую термінове засідання нашого тимчасового комітету з питань порятунку талановитої студентки та нашої з вами подруги Жожо. На порядку денному: розглянути важко здобуту інформацію, – продекламувала ельфійка.

– Можливо, трішки пізніше, – простогнала я, перебуваючи ще в полоні дрімоти.

– Якщо ви негайно не піднімете свої сідниці, то я вам влаштую контрастний душ просто в ліжках! – погрозливо промовила Соня.

– Добре-добре, встаю вже, – вилізла з-під свого білосніжного сховку відьма.

Мені теж потрібно було повертатися в непривітний грішний світ, повен різних Адамів, професорів Холодних та інших бритоголових телепнів.

– Через кілька хвилин буду, як нова копійка, – запевнила я і першою зайняла стратегічне жіноче місце – ванну кімнату.

Через якихось пів години, коли всі привели себе до ладу, засідання нашого комітету було нарешті відкритим.

– Пропоную розпочати з того, про що ми дізналися, адже про Златину пригоду вже дещо почули, – взяла слово Агата.

– Я не проти, – сказала я, смакуючи запашною свіжоспеченою булочкою (і що б ми робили без старань Соні, яка наче справжня матуся, стежить за нашим регулярним харчуванням).

– Отож, на чорному ринку я зустріла кількох відьом, які інколи навідувалися до моєї бабусі. Вони й порадили одну книжку, в якій детально розписані найвідоміші чорні ритуали.

– І саме в цій книзі ми знайшли дещо дуже вагоме, – доповнила дівчину ельфійка.

– Так, думаю ми знайшли те, що шукали. І воно називається «обряд накопичення енергії». Використовується цей обряд, щоб дати силу якомусь могутньому артефакту, потім з її допомогою відкрити той артефакт і керувати ним, як тільки забажає володар. Я гадаю, що це з цим ми зіштовхнулися. Хтось хоче відкрити скриню Пандори, хтось хоче знищити усіх незрячих, – ледь не тріумфально проголосила відьма останнє речення.

– Ковен Правдивих, – прошепотіла я згадуючи свою подорож на кладовище. – Точно, це, мабуть, Ковен Правдивих.

– Не виключено, – сказала Агата. – Їх не всіх знищили, але це може бути й будь-який інший божевільний маг, поведений на масовому вбивстві та чистій крові.

– Хм... До речі, а що то за ритуал такий, в чому його суть? – запитала я, намагаючись вибудувати у своїй голові хоч якийсь логічний ланцюг.

– От у ньому й уся заковика. Адже для багатьох інших схожих обрядів неважливо, хто жертва. Просто собі маги чи люди, чи представники інших рас. Без різниці. А ось у цьому ритуалі потрібно конкретно по одному представнику кожної магічної раси. Кожної. Розумієш, про що я, Злато? – пронизувала мене своїм поглядом дівчина.

– Ем... ну кожної, начебто все зрозуміло.., – пробурмотіла я, слідкуючи за думкою відьми.

– Та ні, не розумієш, – відмахнулася та. – Ось, послухай – цей ритуал вважається вже століттями неможливим для виконання. Чому? А тому, що одна раса безслідно зникла з історії магії. Я теж не одразу доперла, що до чого. Адже я давним-давно знала про цей ритуал, колись читала про нього. Але тепер пазл склався. Цей чортів маг – клятий геній, і він десь відшукав справжнього моріона. Ось до чого був цей надпис на тій сторінці. І тепер нам потрібно все повідомити ректору, нехай розбираються з цим вищі маги, а не ми.

– Я думаю, це погана ідея, адже… – сказала Соня, але не встигла договорити. Двері рвучко розчинилися, і в кімнату зайшла Вона.

– Це прекрасна ідея, але втілите ви її в життя вже без Агати, – сказала жінка, підходячи до центру кімнати.

Вона мала сиве, аж біле, волосся, заплетене в довгу міцну косу. Статуру мала дужу, спину рівну, а ноги довгі. Одягнена в полотняний, дуже простий одяг, але який неймовірно личив до лиховісних вогників в карих очах та міцно стулених вуст.  Хоч на її обличчі й були зморшки, але вони згладжувалися алебастровою шкірою та додавали їй мудрої жіночності. Відьма, а це була точно відьма, гостро дивилася на нас.

– Через п'ять хвилин твої речі мають бути зібрані, – звернулася до Агати. – Ми їдемо додому!

– Але... – несміливо заперечила їй дівчина, вмить розчервонівшись, як помідор.

– Ніяких «але». Час пішов! – відрізала відьма і, сівши на стілець, уважно поглянула на нас з Сонею.

– А ви, як я розумію, причина проблем моєї внучки? – запитала жінка.

– Мабуть, так,– знічено пробурмотіла я, не маючи сил витримати її гострого погляду.

Таке враження, наче тебе сканують на молекулярному рівні. Жахливо неприємне відчуття.

– Ми не проблеми, а її друзі, – гордо підняла голову Соня.

Мені захотілося натякнути ельфійці, що не варто так себе поводити, але та ні на що не звертала увагу. До того ж, на моє превелике здивування, відьма не відповіла якимсь жорстоким слівцем, а навпаки, смачно розсміялася і сказала:

– Друзі... І справді, друзі... У мої студентські роки в мене теж були такі друзі. Частенько ми разом отримували від ректора, від викладачів, від батьків, потім від чоловіків... – занурилася в спогади жінка. – Ох, до речі, я зовсім забула відрекомендуватися. Мене звати Зельда. Але можете називати мене Зеленкою. То моє давнє прізвисько, – хитрувато підморгнула мені відьма.

Вражена такою переміною, я не спромоглася нічого відповісти, тому ситуацію виручила Агата, яка вже встигла за цей час наполовину скласти дорожню сумку. Відьмочка мала дуже мало одягу, майже всі її речі – самі лише книги та трави.



Вікторія Задорська

Відредаговано: 06.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись