Особливості магічного навчання

Розмір шрифту: - +

Розділ 20. «Початок»

Агата мирно сопіла на своєму ліжку. Зазвичай, саме вона прокидалася набагато швидше за мене, проте, як кажуть, кожне правило має виняток. Сьогоднішній суботній ранок був тим винятком.

Вчора відбулася грандіозна гулянка з приводу завершення усіх іспитів, і моя люба відьмочка повернулася аж під ранок. Таке воно, студентське життя.

Я лежала й милувалася сонячним промінням, яке прослизало крізь не надто щільно затягнені фіранки. Дзвінка тиша, приємно заповзала у вуха, налаштовуючи мене на філософський лад.

Не віриться, що вже промайнув мій перший навчальний рік у міжнародному магічному університеті. Не віриться, що я пережила стільки надзвичайних подій. Якби колись хтось мені розповів про все, що зі мною відбуватиметься, то я б гучно розсміялася і сказала, що та людина божевільна. Але якби я й знала наперед, що мене чекає, то все одно нічого не змінила б і пережила всі пригоди знову.

Після тієї страшної ночі я ще кілька днів пролежала у госпіталі. Виявляється магічне вигорання – це хвороба, як грип. І її потрібно лікувати різними настоянками та медитацією.

Та нудьгувати не довелося. До мене щодня приходили Агата та ще деякі студенти, які стали нещасними жертвами Ярика. Вони дякували мені за порятунок (хоч я й пояснювала, що не мені варто дякувати) та бажали швидкого одужання.

На жаль, не всі почували себе прекрасно. Деякі, а серед них і наша Жожо, так і не відновилися. З них було повністю висмоктано магію, і тепер вони були незрячими.

Поспілкуватися з Жоржеттою мені так і не вдалося. Її з самого ранку забрали батьки у свій далекий маєток. І хоч я регулярно писала їй листи, та жодного разу не отримала відповіді.

А що стосується Ярика, то його відправили в якесь невеличке містечко, де за ним цілодобово наглядають. Наглядають, але не втручаються. Тобто на мого брата чекає довге й важке смертне життя.

А от його доньку і мою псевдо-подругу Селену ніхто не знайшов. Вона наче розтанула серед того безладу, що панував деякий час після поразки Ярика. Зараз її всюди розшукують, але поки що безуспішно. Саме це іноді не дає мені спокійно заснути. Адже ворог є, і він не спить, а тільки чекає слушного часу.

Агата, коли чує такі мої теорії, каже, що в мене параноя. Але, як і я, починає штудіювати магічну науку вдвічі старанніше.

 До речі, всі іспити я здала на оцінку вічність. Професор Холодний просто не мав вибору і допустив мене до своїх занять. Його вимоги завжди були надто високими, та я все одно продовжувала щодня додатково займатися. Отож, він був змушений об’єктивно оцінити мої вміння, коли під час сесії показала найкращі результати у своєму класі. Ну, майже найкращі.

Ректор-Адам чомусь забажав продовжити грати роль студента. Він все ще залишався моїм одногрупником і безжальним тренером, через якого з мене щовечора сходило сім потів.

Звісно, у нас відбулася довга розмова про те, хто він такий і для чого був увесь цей маскарад.

– Тобі треба лежати, – сказав Адам і, обережно схопивши за плечі, силоміць змусив мене лягти.

– Мені треба знати правду, – заперечила я і знову вперто піднялася. – Я вже тут другий день скнію від нудьги й невідання. Міг би й швидше прийти.

– Не міг, – м’яко відповів хлопець. – Потрібно було негайно залагодити всі питання. Журналісти потребували інформації. Ти й не уявляєш, що тут почалося б, якби вони висунули свої версії позавчорашніх подій.

– Це не виправдання, – невдоволено буркнула я і, схрестивши руки на грудях, очікувально втупилася у сірі очі.

– А я й не планував перед тобою виправдовуватися, – стенув плечима Адам. – Якщо хочеш відповідей, то краще став запитання.

Ось тут я задумалася. Питань було так багато…

Адам сидів навпроти мене у своєму звичному одязі: футболці та подертих джинсах. Його чорна шевелюра була недбало відкинута назад, а обличчя мало мирний і спокійний вираз. Звісно, мені хотілося знати геть усе. Але одне питання муляло особливо сильно. Воно аж пропікало мене зсередини, тому я, кілька разів глибоко вдихнувши, висловила те, через що була так на нього сердита:

– То виходить, що ти – мій брат? Так?

Цього він явно не чекав.  Його брови поповзли вгору, наче дві дуги, а потім він гучно розсміявся.

– Я? Твій брат!? – реготав брюнет. – З чого ти таке взяла?

– Як з чого? – одразу обурилась я. – Якщо Ярик мій брат, а ти – брат Ярика, то виходить, що ти... – але не встигла я договорити, як Адам мене перебив.

– То виходить, що я і твій брат. Ага, логіка просто надзвичайна.

– А що не так з моєю логікою? – одразу почервоніла я, відчуваючи, що з нею таки не все гаразд.

– Злато! Розшифровую для особливо розумних. Мої батьки померли ще до того, як ти народилася. Тому очевидно, що ти не можеш бути моєю сестрою. Аж ніяк. Зведена сестра зведеному брату не буде рідною. Второпала?

– Здається, так... – невпевнено кивнула я, намагаючись розібратися у складних родинних стосунках.

А коли до мене нарешті дійшло, то  відчула себе повною дурепою.

– Буває, – помітив мій засмучений стан Адам і одразу перевів тему в інше русло. – Це все, що тебе цікавило?

– Ні, не все, – відповіла я. – Чому ти мене так ображав, коли був ректором, навіть, коли ми були наодинці?

– Я підтримував свій образ. Ніхто не повинен був здогадатися, хто я насправді, навіть ти.  Насправді мені шкода за всі ті образливі слова, – щиро сказав хлопець.

– Добре, прощаю, – усміхнулась я. – Але хто ти насправді? Огидний старезний ректор чи ось цей юнак, який зараз сидить навпроти? Хто ж ти насправді, Адаме?

– Це дуже довга історія, – зітхнув той.

– Ну, в мене зараз достатньо часу, щоб її вислухати.

– Гаразд, справжній я зараз перед тобою. А образ ректора – лише магія, вигадана зачарована оболонка, – після цих слів у мене одразу наче камінь з душі впав.

Отже, все не так погано, як мені спершу здавалося. Тим часом хлопець продовжував:



Вікторія Задорська

Відредаговано: 06.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись