Останній дарунок лісового духу

Розмір шрифту: - +

Глава 5

Глава 5

Як і обіцяв, тільки-но сонячні промені завітали до будинку та поглинули темряву, Орест вже стояв у її кімнаті, тримаючи сніданок на двох персон. Йому так хотілося застати лісову красуню сплячою, але сьогодні фортуна не посміхнулася чоловікові, мавка ніби вже знала, о котрій чекати непроханих гостей. Але вона все-таки спить, минулого разу він піддивився через приховану камеру, як на декілька годин її тіло розслабилося, дихання вирівнялося, а повіки сховали блакитну безодню очей. Хотілося глянути поближче, але не постукати він ніяк не міг, ну і звісно ж розбудив норовливу надприродну бестію.

Привітався та почав сам готувати стіл до сніданку. Вона ж дивилася на нього як на повнісінького дурня, якому більше нічим зайнятися.

- Знаєш, якби ти назвала своє ім'я мені було б набагато простіше. – Та де там! Вона аж розігналася говорити.

- Послухай, ти хоча б вже скажи, то таємниця якась чи просто чергова твоя примха? –  та мавка лише повела бровою і склала руки у замок.

- Ну і добре. Не бажаєш розмовляти – то твоя справа, але сьогодні так чи інакше я тебе нагодую. – Не просто до відома довів, оголосив як наказ, хоч й сам ще не дуже розумів як буде його виконувати. Поклав їй на тарілочку бутерброд з паштетом із авокадо та горіхів, а поруч поставив склянку морквяно – яблучного фрешу. Вона спостерігала за всім цим дійством без апетиту, але і без відрази - взагалі без усіляких емоцій. Не в Грегора випадково навчилася?

- Ти вже як привид виглядаєш, тобі треба чимось харчуватися. Он і символи на твоїй шкірі ледь помітні. Лісової магії в мене тут нема, тому живитися енергією сонця чи насититися джерельною водою не вдасться. Але мені відома маленька таємниця про одну досить цікаву традицію, деталі якої, знаєш, наштовхують на певні висновки. – Ага! Ось і він, проблиск подиву так і майнув в її очах, а значить чоловік на вірному шляху. – Я знаю, що ваш народ по-особливому вшановує кожну пору року. Ви збираєтеся біля найбільшого та найстарішого дубу в лісі, який уособлює всю міць навколишнього світу, головний дух розпалює церемоніальне вогнище, а потім ви віддаєте данину минулим та прийдешнім силам. – Орест підійшов ближче і трохи нахилився до її обличчя. -  При цьому насолоджуєтесь дарами матінки-природи, смакуючи всім, що вона щедро дає. Якщо не помиляюсь, в тому арсеналі є і смачні фрукти, чудодійні рослини, які ви збираєте, коли вони закінчили свій життєвий цикл, і цілюща вода з вічного джерела, що взагалі-то становить таємницю, та, як бачиш, не для всіх. Правда ж, логічно припустити, що ти цілком можеш споживати звичайну їжу, як і під час ваших святкувань? Тим паче, що вона абсолютно з натуральних і корисних інгредієнтів. Тому буду тобі вельми вдячний, якщо нарешті перестанеш демонструвати свій невгамовний характер і не змушуватимеш мене вдаватися до…

- Звідки? Звідки ти це знаєш? – вона не дозволила йому і речення закінчити. Підняла до нього голову і вмить схопила своїм поглядом, чоловік аж забув, що далі хотів сказати. Їх розділяли всього лише декілька сантиметрів, Орест відчував її дихання на своїй шкірі і не міг відвести очей від чуттєвих спокусливих губ. Простір навкруги ніби затвердів, не рухаючись та вже зовсім не думаючи, він зісковзнув до тоненької шиї, на якій звабливо напружився м’яз, а потім і до оголеного плеча. Зловив себе на думці, що йому ще ніколи так сильно не хотілося доторкнутися до жіночих плечей, а уява вже малювала, як він обережно, самими лише кінчиками пальців обводить її загадкові символи, ніжно опускається до передпліччя, та далі картинку розвіяв вимогливий голос:

- Відповідай! Звідки тобі це відомо? Люди не можуть такого знати. – Чоловік трохи відсторонився, але далеко відходити не став.

- Інші – не можуть. А я знаю. – Тепер його черга берегти інтригу. – Мені, до речі, ще багато чого відомо, інакше як, по-твоєму, я зміг відшукати вас? -  хитрий блиск в його очах неймовірно дратував. Їй кортіло жбурнути все, що було на столі прямісінько йому в пику! Але й сама чудово розуміла, що вже впритул наблизилася до межі, і навіть просто встати на ноги буде не так легко.

- Тобі хтось допоміг?  - довелось збавити оберти і говорити більш спокійнішим тоном.

- Скоріше «щось». Хоча..., - він на декілька секунд замислився, - давай так: ти відповіси на мої питання, а я на твої. Допоможемо один одному, добре? Тільки спочатку з’їж хоч щось, бо мене не дуже надихає вести розмови з зомбі. - Мавка опустила погляд на свої руки. Ким? Ким вона буде для свого народу, якщо не дізнається звідки у цього чоловіка така детальна інформація про їхній магічний світ? Звісно, можна й далі не поступатися та продовжувати висушувати себе, аж поки не прийде кінець, та хіба це його зупинить? Швидше за все – ні. Знову піде до лісу з тим покидьком, з паскудною мерзотною рідиною, від якої стигне все всередині, знову когось схоплять і все повторюватиметься, аж доки вони не отримають свого. Вона не має права так вчинити, повинна подумати про своїх сестер та про їх спокійне буття. Повільно підняла голову і тихо промовила:

- Пити. Я дуже хочу пити. – Орест одразу ж наповнив порожню склянку свіжою водою і простягнув їй. Мавка обхопила ту склянку обома руками і невпевнено піднесла до губ. Чоловік не зводив з неї погляду, чекав, ніби на якусь визначну подію. Нарешті вона зробила декілька маленьких ковтків. Та разом з полегшенням пришла і біль. В роті занадто пересохло, всі дрібні тріщини одразу дали про себе знати, горло почало дерти, ледь втрималася, щоб не закашляти.



Александра Чернобай

Відредаговано: 01.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись