Останній дарунок лісового духу

Розмір шрифту: - +

Глава 10

Глава 10

         

Крізь сон Орест почув крик. Спочатку десь далеко, а потім наче над самим вухом. Голос здавався знайомим та був сповнений шаленої паніки. Чоловік вмить підхопився над ліжком, швидко розплющуючи очі. В кімнату як вітер увірвалась Лідія Василівна, за все життя він всього лише вдруге бачить її такою переляканою.

- Оресте! Синку! Лаури нема. Двері чомусь відчинені, а її нема! Втекла. Хоча я точно пам’ятаю, що замикала кімнату. Так, я жінка в літах, але ж не пришелепкувата! – слова летіли як дріб з рушниці, чоловік ледь встигав їх ловити. Аж ось, ковдра поряд поворухнулась і з-під неї висунулася сонна мавка. І до того великі очі Лідії Василівни збільшилася ще в декілька разів. Вона вдарила в долоні і хотіла щось сказати, але так і не змогла видати ані звуку. Та з розгубленого і вкрай здивованого погляд жінки швидко перетворився на підозрюючий. Вона й Ореста уважно роздивлялася, але так, як просканувала Лауру, годі й уявити. Лідія Василівна хотіла вже обурюватися та загалом лише махнула рукою і спішно вийшла з кімнати.

Оце так нічка! Дивна і цікава водночас, проте залишила за собою багато незакінчених думок. Між Орестом і Лаурою відчувалася недомовленість. Обоє виглядали спантеличеними. Першим порушив тишу чоловік:

- Як ти себе почуваєш? Вночі заснула так швидко, що я спочатку подумав, ти втратила свідомість.

Мавка лише крадькома на нього зиркнула і коротко відповіла:

- Все добре. Не хвилюйся.

- Лаура, сьогодні вночі я дещо відчув… дещо досить незвичне, чого раніше ніколи не відчував. – Чоловік хотів злапати її погляд, але вона опустила очі і почала перебирати пальцями.

- Може проллєш світло на ситуацію? Бо я, власне, нічого не зрозумів, звідкіля ті почуття взялися і що вони означають?

- Оресте, будь ласка, не запитуй мене про це, адже я просто не знаю, що тобі відповісти. Я сама нічого не розумію і … - помітно було, як невідомість її нервує і плутає. Мавка дійсно уявлення не мала, що то за дивний і такий хвилюючий обмін енергіями відбувається між ними з кожним дотиком. А гірше за всього, що тепер все це відчуває і сам чоловік. Хтозна, до чого взагалі той обмін може призвести. Питань тільки більшає, а відповідей на них наче й не існує зовсім. Але Орест ні про що і не запитував, неочікувано для неї посміхнувся та цілком спокійно промовив:

- І нехай. Розберемося згодом. Давай я краще проведу тебе до кімнати, а потім будемо снідати. - Чоловік підвівся і накинув халат. Лаура одразу ж відвернулася, бо після нічних відвертостей, якось ніяково було його розглядати.

Кімната мавки, як виявилось, знаходилась досить близько. Перш ніж увійти, Орест задумливо глянув на замок:

- Дивно, двері б мали бути зачинені. Вибач, я просто не думав про це раніше, але тепер звісно ніхто тебе не замикатиме. Ключі є тільки в мене, Лідії Василівни і … Грегор. Точно! Я зовсім забув про Грегора. Напевно в нього залишився дублікат.

- Оресте, ти маєш забрати в нього ключі! Я йому не довіряю і зовсім не розумію, чому віриш ти? Він погана людина. Невже не бачиш? – вона сподівалась її слова змусять чоловіка замислитися, але він лише стримано пояснив:

-  Не такий вже Грегор і поганий, як ти гадаєш. Просто він звик завжди захищати мої інтереси. Не переймайся, я заберу в нього ключі і віддам тобі, домовились? – погляд Ореста змінився. Тільки зараз вона помітила, що чоловік вже зовсім інакше дивиться їй в очі. Він більше не приховує…ніжності? Так, ніжності, а ще неймовірного тепла.

 Її серце миттєво пришвидшилося. Вона хотіла скоріш відвести свій погляд, але Орест не дозволив, за один крок наблизився і ледь торкнувся пальцями її щічки. Потім ковзнув до підборіддя і обережно підняв голову, змушуючи знов на нього поглянути.

- Лауро, я ще вчора хотів запитати: скажи, а ти, щира зі мною?

Крізь неї пройшли одразу два полум'я: одне викликало знайому ниточку-провідника, і судячи з того, як потемніли очі у Ореста, він також це відчув, а ось інше полум'я міцно стиснуло все всередині. Болісно стиснуло. Її совість стукала в кожну клітинку тіла, благаючи розповісти чоловікові все, як є, доки ще не запізно та не сталося невиправного. Але Лаура лише легенько посміхнулась, повільно прибрала його руку і багатозначно кивнула. Потім поспішила в свою кімнату і скоріш зачинила двері. Чоловік пообіцяв, що скоро з’явиться зі сніданком і ключами, та мавці, насправді, вже нічого не хотілося. Вона підійшла до дзеркала і зупинилась напроти нього. Ким же вона стала? Ким? Прикидається, обманює, будує хитрі плани, а замість того, щоб спробувати врятувати, віддасть Ореста батькові на покарання. Ось так просто! А він же чесний з нею, вчора мавка відчула, що чоловік справді не бажає завдавати їй шкоди, він намагається знайти вихід і робить це заради них обох. А вона що ж? Горло стиснуло спазмом, мавку почало трусити, а потім Лаура не витримала і впала на підлогу, здригаючись від плачу. Ледь стримувалась, щоб не закричати, кусала руки і губи, щоб не видавати голосних звуків, але внутрішніх сил зупинитися не вистачало. Невідомо, чим би закінчилася ця істерика, та в кімнату зайшла Лідія Василівна. Декілька секунд жінка виглядала досить суворо, але коли побачила Лауру всю в сльозах та ще й на підлозі, миттєво підбігла до неї, допомогла стати на ноги і відвела до ліжка. Лідія Василівна міцно обійняла мавку та почала завзято гладити по спині:



Александра Чернобай

Відредаговано: 01.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись