Останній дарунок лісового духу

Розмір шрифту: - +

Глава 15

Глава 15

Певний час Лаура дійсно спала спокійно, але потім все раптово змінилося. До неї знову повернулися дивні можливості, коли якась її частинка наче відділяється від тіла і самостійно парує у повітрі. Вона бачила себе збоку, спостерігала за тим, як сама ж і дихає розмірено, лежачи в ліжку з заплющеними очима, як обіймає ковдру. Але в одну мить кімната зникла. Частинка Лаури, як і колись, тепер опинилася в нічному місті. Вона літала над високими домами, роздивлялася ліхтарі, навідалася в парк. Цього разу чомусь зазирнула в міську бібліотеку, потім в лікарню, а потім, здається взагалі в університет. Та на цьому її незбагненні пригоди не закінчилися. Частинка мавки з’явилася в якійсь зовсім не знайомій кімнаті. В ній було багато книжок і різних паперів, на дерев’яному столі стояв ноутбук і велика кружка схоже ще з гарячою кавою. Поряд знаходилося аж три олівця, а трошки далі цікавий настільний світильник у формі дерева. І тут нічна мандрівниця зрозуміла, що не сама в кімнаті. З-за полиці з книжками вийшла якась молода жінка. Та навкруги все різко почало тьмяніти, ніби хтось навмисне чіткість і яскравість прибрав, тому обличчя часточка вже не розгледіла. Жінка сіла за стіл, дістала якийсь предмет із сумочки і почала завзято писати. Дивно, але щось в цій жінці здалося знайомим, ось тільки що? Та роздивитися нічого вже не можна було, все запливало сіруватим димом. Зображення віддалялося і віддалялося, поки зовсім не зникло.

Лаура буквально підскочила на ліжку. Але даремно мавка так різко підхопилася, голова просто розколювалась, вона ніколи раніше не відчувала такого противного ниючого болю, в очах паморочилось, в горлі пересохло так, наче вона три дні до цього нічого не пила. Страшенний, страшенний стан! Все навколо гудить, тіло ломить, нерви всі ніби як на поверхні, думок взагалі ніяких нормальних нема, хіба що одна – і та про холодну воду. Ох, хотілося всіх повбивати, і в першу чергу саму себе.

Лаура намагалася злізти з ліжка, але її нога знову заплуталась чи-то в простирадлі, чи-то в ковдрі, тому вона з успіхом гепнулася на підлогу. Ледь зібрала себе до купи і встала на обидві ноги. Хотілося свіжого повітря, можна навіть трохи прохолоди, тому мавка підійшла до вікна і відчинила його. Вперше в житті від яскравого сонця стало так боляче очам, з них аж сльози потекли. Лаура зовсім недовго постояла і пішла вмиватися. Як глянула на своє відображення в дзеркалі, ледь знову не впала в сплячку. Такою опухлою вона ще ніколи не була. Оце спробувала вина! І як тільки Кіра п’є його? Взагалі, які дивні у людей напої: від кави – з’являється бадьорість, від вина – спочатку сміливість і легкість, а зранку суцільний жах, від чаю хочеться безкінечно говорити, а головне, що всі вони так чи інше приносять задоволення, але наслідки від того задоволення можуть виявитися досить непередбачуваними.

Не пройшло і півдня, як мавка нарешті привела себе до ладу. Під одним тільки освіжаючим душем  стояла мабуть з годину. Їсти зовсім не хотілося, а ось тієї ж духмяної кави організм просто вимагав.

Пощастило, хоч вже далеко і не ранок був, але Лідія Василівна якраз вирішила також посмакувати кавою. Після декількох ковтків, в голові у Лаури трошки посвіжішало. Згадалася минула ніч, як її Орест ледь з розуму не звів своїми дотиками, який пристрасний поцілунок у них вийшов. Хто б міг подумати, що таке взагалі можливо? Якби хтось їй в лісі сказав, що в майбутньому з нею трапляться схожі речі, вона нізащо б не повірила. Добре, що Орест знову рано поїхав у справах, а то бачити його зараз трохи ніяково. Натомість Лідія Василівна вручила від нього конверт, в якому знаходилась записка, що призначалася мавці. Вирішила прочитати її, коли до себе підніметься або коли в садок навідається, адже зараз вона хотіла дещо запитати у Лідії Василівни, хоча і не знала як. Чогось їй соромно було. Але все-таки набралася сміливості і поставила одне хвилююче питання:

- Лідіє Василівно, а що відбувається між людьми, коли вони вирішують бути разом?

- Та різне відбувається, а чому ти запитуєш? – та тут одразу ж її реакція змінилася, - ви з Орестом разом?!

- Не зовсім впевнена, але виходить, ніби так.

- Почекай, тобто, що між людьми відбувається? А у вас відбулося щось таке…о матінко, хоч не те, про що ми колись розмовляли?!

Лаура одразу ж рум’янцем залилася, бо їй і так соромно було, що всі ті речі, які вони з Орестом робили, сподобались їй, а тут ще Лідія Василівна з такими конкретними запитаннями…. - Ні, ми нічого не робили з того, про що ви колись розповідали. – А в самої серце вже стугоніло, як ненормальне.

- Дитинко, ти не подумай, в тому немає нічого жахливого, просто мені здається вам ще не час, ви тільки почали придивлятися, притиратися один до одного, ліжко зараз лише все зруйнує.

Лаура думками погоджувалась, але тіло від самих лише спогадів тремтіло. Якщо так і далі піде, то між ними з Орестом точно повстане питання про ліжко.

- Так, ти вирішила, що залишишся з нами? – і ось тут мавка поникла. Страшне для неї питання, болюче і не зрозуміле, бо вона і сама не знала, як далі тепер бути. В неї є почуття до Ореста, можливо й не такі сильні, щоб вже зараз відати йому серце, але й не малі, щоб залишити його і повернутися до лісу.

Ліс. Як вона за ним скучила, якби хотіла обійняти своїх сестер, напитися води з таємного джерела, послухати батькові настанови, посидіти біля вогнища з мудрим лісовиком. У мавки одразу ж навернулись сльози на очі, вона так прагнула їх всіх побачити, насолодитись своєю природною легкістю і невагомістю, оживити когось – всього цього їй страшенно бракувало, але тепер в цьому новому для неї житті також з’явились дорогі люди: вона безмежно полюбила Лідію Василівну, знайшла подругу в особі Кіри, а про те, що відчуває, коли Орест поряд - годі й говорити. Вона наче як призвичаїлася до людського життя, важко навіть подумати, що доведеться все тут полишити.



Александра Чернобай

Відредаговано: 01.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись