Останній шанс на порятунок

Розмір шрифту: - +

3

– А тепер, будь ласка, поясни мені, що там сталося і у що ти мене втягнула? – запитав Ілан, нервово втискаючи педаль газу. Він не вмикав фари, щоб легше було відірватися у темряві, орієнтуючись виключно на свою пам’ять і місячне сяйво. Поки що знав дорогу, та чи надовго вистачить його пам’яті і як швидко вони наткнуться на перешкоду та розіб’ються?

– Я тебе не втягувала, – обурено заперечила Бісиця. – Ти сам до мене причепився.

– Ну вибач, що врятував тобі життя! Наступного разу тричі подумаю, перш ніж утнути таку дурницю.

– І справді, навіщо ти мене рятував?! – Бісиця розвернулася до нього обличчям, хоча, в темряві практично нічого не було видно, крім світла фар переслідувачів далеко позаду. – А потім, навіщо повернувся? Міг би просто вийти з колиби і піти геть. Ти ж мені нічого не винен. Чому не залишив? – уже спокійно, майже пошепки запитала дівчина.

– А ти ще не збагнула? – він теж повернувся до неї обличчям і раптово змінив тему: – Доведеться стрибати. Зараз почнеться ліс. Негайно!

Він на мить зменшив швидкість, Бісиця схопила торбу і безпечно вискочила з авто. Ілан втиснув педаль газу і заблокував її. Сам теж стрибнув, проте його приземлення було не таким м’яким. Автомобіль мав ще якийсь час проїхати далі, і таким чином, збити переслідувачів зі сліду. Ілан рушив назад, а Бісиця – вперед. І хоча вони ні про що не домовлялися, та розуміли, що поки що їхні шляхи ідуть в одному напрямку. Повз провчав Мойсей, не помітивши їх на узбіччі у темряві.

– То що ти мав на увазі? Що я мала збагнути? – щойно вони зустрілися, з викликом у голосі запитала дівчина. Замість відповіді Ілан раптово обійняв її та поцілував. Сам від себе не очікував такої рішучості, але не зміг стриматися. Темперамент у неї – не подарунок. Та, схоже, саме це зіграло вирішальну роль і змусило його серце битися частіше, коли вона поруч.

Бісиця просто хотіла почути, що він хвилювався, а натомість отримала значно більше. Не було в його поведінці нахабства. Не було власності. Відчувалися лише щирі почуття та емоції. Невже можна так швидко до когось прикипіти? Хоча, звідки їй знати? В Мойсеї вона знайшла хоч і досить своєрідну, але батьківську турботу, якої так бракувало все життя. Трішки краще ставлення, ніж рідного батька – уже було за щастя.

Потім їй здалося, що вона закохалася у Мойсея. Та то знову ж таки була ілюзія, викликана відчайдушним бажанням кохати та бути коханою. А зараз – вона тремтіла в руках цього чоловіка. Відчуття, наче розтане від його дотиків. Хотілося, щоб це тривало вічно і він ніколи її не відпускав. Жодного «я мушу, бо він про мене піклується». Бажання йде зсередини і йому неможливо опиратися.

– Тепер розумієш? – ніжно прошепотів Ілан, пригортаючи її до себе. Він нарешті збагнув, чому вона так опирається, чому не хоче визнавати очевидного – бо так само, як і він, боїться обпектися.

– Не зовсім, – схвильовано відповіла дівчина. Вона знайшла те, заради чого варто боротися. І всі її переконання раптово зруйнувалися, як картковий будиночок. Бути самотньою – не означає бути сильною. Не обов’язково близька людина ударить в спину. Близька людина спину тобі прикриє, як і ти їй. В іншому випадку, ця людина чужа.

Вона торкнулася його грудей і відчула, що з правого боку його шкіра дивна на дотик, наче штучна. Невже... Він взяв її руку у свою, ніжно перебираючи пальчики.

– Я ледь не загинув в дитинстві. Деякі частини мого тіла і органи замінені на штучні. Коли ми з тобою зустрілися, я ледве втік від тих, хто намагався мене розібратися на запчастини. Тож тобі тепер вирішувати, що з цим робити: прийняти, зрадити, чи піти геть, – про своє завдання поки вирішив змовчати.

Раптом весь її світ вдруге зруйнувався. Ось воно – багатство, прямо в її руках. Можна рік, чи навіть більше прожити, ні про що не хвилюючись. Та чи важливіше матеріальне багатство за духовне? Це людина, яка врятувала її життя, нічого не вимагаючи навзаєм. Це людина, яка пробудила в ній досі невідомі почуття. Це людина, заради якої варто боротися, навіть, якщо боротися доведеться з собою. Бо бажання наживи в неї в крові...

– Ходімо, поки Мойсей нас не знайшов.

Бісиця взяла його за руку і рушила вглиб лісу. Друга автівка з рештою зграї проїхала дорогою, залишаючи позаду стовп пилу.

***

Кілька годин втечі виснажили обох. Тішить лише одне: навіть якщо переслідувачі натраплять на їхній слід, вони теж муситимуть рухатися пішки. Цими лісами ледве сам продираєшся, не кажучи вже про те, щоб їхати автомобілем. Зупинилися перепочити й поїсти, обравши зручну невелику улоговину між дерев. Незабаром світанок. Потрібно рухатися вперед і не втрачати пильність. Джерело енергії десь поблизу, але довкола крім лісу нічого не видно. Де ж тоді механізм? Потрібно зайнятися пошуками джерела, пояснити все Бісиці й не напоротися на зграю Мойсея. Але спершу не завадить відпочити.

Вмостилися на м’який мох один напроти одного, використовуючи земляні стіни улоговини як опору. Мовчки поїли. Краще поводитися тихо, щоб не привертати зайвої уваги. Темрява потроху відступала, і навіть в лісі вони можуть стати легкими мішенями.

Раптом Бісиця підвелася і зробила кілька швидких кроків вліво від себе. Ілан з цікавістю спостерігав за нею. Дівчина повернулася, схопила речі й рукою поманила його за собою. Вона знайшла вузький прохід, майже непомітний. Його видно було за хащами лише з її місця. А щойно потрапляєш всередину – і відкривається досить широке приміщення, з проходом далі. «Невже це воно?» – захоплено подумав Ілан, і вголос додав, обіймаючи Бісицю:

– Ти – диво!

– Як гадаєш, це лігвище якогось звіра? – запитала пошепки Бісиця, списуючи емоції юнака на банальну радість, що вони знайшли укриття. Краще вже зі звіром боротися, ніж з бандою головорізів Мойсея.



Алиса Ольгич

Відредаговано: 04.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись