Палітра часу

Розмір шрифту: - +

Глава 5

Наступного дня, в обід, я зустрілись в заміському комплексі "Оскар" з Діаною та Андрієм. Вони разом фантастично виглядали: темноволосий, стрункий хлопець ніжно підтримував за руку середнього зросту білявку, яка весело щось йому щебетала. І чесно кажучи я розуміла – якби не наше минуле, я була б рада за подругу, бо виглядало все так, наче Андрій справді дорожить нею. От тільки я сумнівалась що він може кохати апріорі.

Пара підійшла до мене і Ді міцно обійняла мене:

- Я така рада, що ти нарешті погодилась зустрітися. Стільки часу тебе не бачила, а тепер, коли ти на кілька днів у Києві, наче ховаєшся. – я відчула як до обличчя прилинула кров, Діана сама не розуміє на скільки точно попала в ціль.

- Я справді мала трохи справ, а ще готувала вам подарунок на весілля тому так вийшло .

- Подарунок? Але ще рано. – я подивилась на Андрія, який уважно стежив на нашою розмовою, але поки не втручався і видихнула

- Ді мені шкода, але я не впевнена, що зможу бути на весіллі, тому завтра я віддам подарунок, хочу зробити це особисто.

- Тобто не зможеш бути?! – Діана ледь стримувала гнів – Маш, так не можна, це що жарт?! Андрій, хоч ти скажи їй щось.

- Марія, все ж Діана твоя подруга і в такий день...

- Я розумію – нагло перебила я хлопця, ну не хватало щоб він мене вмовляв – але є речі які від мене сильніші. У мене контракти і я не можу їх зірвати. Я не обіцятиму, що буду точно, тому і дарую подарунки. Діано, можливо мені вийде приїхати, час покаже. Ближче до весілля я знатиму точно. На крайній випадок буде два подарунки. – я обняла подругу, але Діана вивільнилась і відійшла від мене в бік.

- Знаєш, я не очікувала від тебе такого. Всі ці роки ти була близькою людиною для мене, навіть на відстані, а зараз говориш, що не будеш на найголовнішому дні мого життя! – з цими словам дівчина розвернулась і пішла геть.

- Діано!

- Я піду зустріну Карпенків! - кунула навіть не обертаючись.

Я похитала головою і закрила очі, блін, все мало бути не так!

- Вона остине і ви поговорите.

- Угу.

- Але може справді варто приїхати? Хоча, розумію наше минуле..

- Річ не в минулому, Андрій! У нас обох давно зовсім інше життя, просто я не впевнена що мені місце на весіллі. Це не правильно! І тобі і мені так буде простіше!

- Ти сама собі заперечуєш! Якщо справді нічого не відчуваєш ,то чому втікаєш!?

- Втікаю!? Я не втікаю, дурню, мені потрібно трохи часу щоб все переосмислити! Я рада що ти так скоро прийняв цю ситуацію, а я досі не можу. Крім того, я сильно сумніваюся чи варто Діані виходити за тебе. Що зупиняє тебе від того щоб зрадити її, як колись мене?!

- Ти нічого не знаєш!

- Та ну, ти жалюгідний! – не знаю до чого б привела наша суперечка, але Андрій раптом завмер і тихо чортихнувся крізь стиснуті зуби, він дивився на когось за моєю спиною то ж я обернулась і ледь не розреготалась….

- Добрий день, Поліно Олександрівно – моя майже свекруха силилась щось сказати, але виходило лише беззвучно рухати губами – бачу час залишив на вас свій слід, та й коли ми бачились востаннє ви краще володіли своїми емоціями!

-Ти що тут робиш?! – жінка шипіла наче змія

- Не повірите, всі ці роки я так і не змогла забути вашого сина, от приїхала зруйнувати його шлюб. Він має бути моїм – здається остання фраза, сказана божевільним голосом, була зайвою, бо в мами Андрія намічалась втрата свідомості.

- Мамо, Маша так жартує. Нічого такого вона робити не збирається. – хлопець кинув на мене обвинувальний погляд і допоміг матусі сісти на найближчу лавку.

- Так, так, це все мої плебейські жарти. Піду знайду Діану, скажу що я готова бути її дружкою.

Поліна Олександрівна голосно скрикнула, а я розсміялась, хоч щось кумедне сьогодні сталося. Цікаво, як ця мегера зможе змиритися з фактом мого існування в житті майбутньої невістки? Сумніваюсь, що вона скаже хто я для Андрія, це явно не в її інтересах. Доведеться мене терпіти час від часу.

Я вмостилась на терасі кафе і замовила мохіто, природа навкруги була неймовірна – акуратний парк тонув у сонячному світлі, недалеко на озері плавали білосніжні лебеді, а близькість води дарувала прохолоду…кайф. Але моє блаженство перервали

- Навіщо ти так грубо. У мами хворе серце.

-А так зразу і не скажеш що воно в неї є .

- Маш, перестань! – Андрій строго прикрикнув і сів навпроти - Я знаю що моя сім’я принесла тобі немало болі, але давай почнемо все з чистого листа.

- І як ти це уявляєш? – я з цікавістю дивилась на співрозмовника

-Найперше, повір що я справді люблю Діану. І я ніколи її не зраджу. Знаю що прошу неможливе, але постарайся.

- Я хочу в це вірити, бо бачу як Діана закохано дивитися на тебе. Знаєш, вона мені нагадує мене три роки тому. І чим більше я це розумію, тим мені страшніше.



Kate Sahaidachna

Відредаговано: 30.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись