Папороть

Розмір шрифту: - +

Пролог

Паша нервово раз за разом поглядав на двері. Над правою бровою у нього залишилися сліди від гриму. Він спеціально не змив його до кінця. «На щастя» - подумав він, коли побачив у дзеркалі виходячи з гримерки.

Таня – його агент, запропонувала піти додому і відпочити, поки прийматиметься рішення, та Паша вирішив зачекати тут, під дверима.

«Я не зможу знову прийти додому без роботи».

Паша намагався заспокоїтися подумки читаючи вірші, та думки плуталися і знову поверталися до тих дверей.

Так близько до головної ролі в кіно він ніколи не був. Паша приходив на цей кастинг 4 рази. Спочатку, крім нього на роль претендувало близько 50 чоловік. З кожним наступним прослуховуванням їхня кількість зменшувалася. На останньому, який закінчився годину назад, їх було всього троє.

Всі троє були чорняві, кароокі, середньої статури і доволі гарні. Хоча під гримом мутанта, якого вони мали грати, цього не було видно взагалі. Таня сказала, що вони обиратимуть між двома. Третій мав трішки зависокий голос для ролі.

Фільм, а точніше серіал називався «Виживання». Він розповідав про мертву пост-апокаліптичну землю, на якій жили лише два ворогуючі племені: мутанти та клони. Решта людей або загинули, або втекли з планети ще до катастрофи. Якщо Пашу візьмуть на роль він стане вожаком мутантів – потворним, але мудрим і сильним персонажем, який постійно мусить протистояти клонам – однаковим ідеальним красунчикам з пробірки.

- Вони хочуть зіграти на контрасті, - казала Таня, - вони покажуть на екрані потвору, а коли знімуть грим, а під ним має бути красень.

Паша чекав. Двоє інших акторів вже давно пішли додому чекати дзвінка від своїх агентів.

«Я маю пройти. Це такий шанс!»

Таня стверджувала, що він надзвичайно талановитий, хоча до того випадку Паша ніколи не грав ні в кіно, ні в театрі. Одного разу його друг-актор захворів і від безвиході попросив Пашу зіграти замість нього у виставі. Паша погодився. Потім режисер вистави запросив його на роль в своїй наступній п’єсі. А потім ще в одній. Спочатку Паша сприймав це, як розвагу, та одного разу, після виступу, до нього підійшла Таня. Вона переконала Пашу, що його призначення – грати і пообіцяла, що він стане кінозіркою. Паша повірив і вже більше року безнадійно тинявся по прослуховуваннях. Але поки що в кіно його не хотіли брати.

Давно вже пройшли ті часи, коли акторів для кіно брали з вулиці. Їх почали пачками випускали з університетів, де вчили правильно показувати емоції, імпровізувати та чітко декламувати. А Паша був лише аматором, хоч і талановитим. Тим не менше: Таня пообіцяла.

«Ті університетські актори - то шаблонні емоції, - казала вона йому, - а ти живеш роллю на сцені. Ти справжній!»

«Поки що, крім тебе , цього ніхто не помічає, - відповідав він їй».

«Поки що. Але обов’язково хтось помітить! Головне зачепитися, наповнити портфоліо».

«Мене навіть стажистом не беруть!» – обурювався він.

«Так, але то якраз робота для студентів – акторів, тримай планку вище і не марнуй свій талант на дріб’язок».

Паша не тримав ніяку планку. Він просто робив те, що йому наказувала Таня.

І от він зараз тут, чекає результатів під дверима, як останній дурень. Він на хвилю заплющив очі і зробив кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися. В цей час його плеча торкнулися. Він розплющив очі і побачив перед собою Таню. Його серце закалатало.

- Вже відомо?

- Так, - відповіла Таня.

Паша з надією поглянув на неї та вона лише похитала головою. Паша зігнувся вдвоє і обхопив голову руками.

- Мені дуже шкода, - мовила Таня.

Таня мала прекрасні зелені очі і каштанове волосся. Вона була старшою за Пашу, але він не знав скільки точно їй років. Можливо 40, можливо 50. Між ними ніколи не було ніякої близькості чи натяку на флірт. Вони були друзями та компаньйонами. І Паші це подобалося.

- Я більше так не можу, - важко вимовив Паша і знову сів прямо. Він поглянув Тані в очі.

- Повір мені – всі початківці через це проходять, - Таня погладила його чорне волосся, - Багато хто хоче бути актором, але мало кого затверджують.

- Вони взяли Артура?

- Ні, іншого – Юру.

- Ти казала, що в нього зависокий голос.

- Вони вирішили, що це додасть герою харизми.

- А ще, в нього вже був досвід зйомок в університеті, - додав Паша, - в кількох фільмах в якості стажиста і в дрібних ролях, він сам мені казав. А що в мене є? Кільки аматорських вистав.

- В тебе є талант, - заперечила Таня, - непідробний талант.

- Може мені в універ піти? Почну як усі? Відшліфую свій талант теорією.

- Вони випускають шаблони, копії. Ти – не такий.

- Знаю, знаю. Та вони отримують ролі, а я сиджу під дверима після ще одного провалу.



Іва Білка

Відредаговано: 20.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись