Перехрестя

Розмір шрифту: - +

10

  Я продовжувала уривками читати щоденник. Але часто траплялися події, які відволікали мене від цього захоплюючого заняття.

  По-перше, я знову побачила Наталку. Це було так. Однієї неділі Марисі заманулося спекти торт, і я взялася допомагати їй у цій нелегкій справі. Тамарі Федорівні ми вирішили зробити сюрприз, тому для своїх кулінарних експериментів вибрали час, коли вони з Юрієм вирушили до міста  по продукти. Олександр Іванович теж кудись поїхав ще зранку, удома був, окрім нас. один Анатолій. Він розбирав якісь папери у своєму кабінеті.

  Ми з Марисею місили тісто і вже були по вуха в борошні ( бо обидві до цього про кондитерську справу мали лише приблизне уявлення). коли з рецепта довідалися, що для приготування крему необхідний лікер. Повідчинівши дверцята кухонних шафок, нічого схожого я не знайшла. Марися сказала, що спиртне зберігається у спеціальному погребі, але їй туди ходити заборонено, тому доведеться вирушати на пошуки мені.

 Я нашвидкуруч обтрусила сукню і спустилася в підвал, де в кількох просторих приміщеннях зберігалися консервація і вино. Крізь невеликі загратовані віконця падало трохи світла, тому я не стала вмикати електричну лампочку, подумала, що й так розберуся.

  У ту мить, як я нишпорила по полицях, розглядаючи етикетки на пляшках, на сходах, що вели в підвал, залунали чиїсь кроки і почулися приглушені голоси. Ще секунда - і підвал залило яскраве світло. Від несподіванки я сахнулася вбік і сховалася за шафу. Мабуть, це було  не зовсім вдале рішення, але я уявила собі, що Анатолій ( я упізнала його голос), який любив над кимось поглузувати,  почне всім розповідати, що я у підвалі тишком-нишком, не вмикаючи світла, цуплю спиртне. Може, я таємна алкоголічка? Чи варто такій персоні довіряти виховання підростаючого покоління? Все це промайнуло в мене в голові, і я вирішила краще не показуватися на очі господарю та його супутниці.

 Я почула, як клацнув замок - Анатолій замкнув двері.

 - Тут ніхто тебе не побачить, - сказав він із погано прихованим роздратуванням. - Не дай Бог, батько дізнається, що ти приходила, тобі ж не поздоровиться.

 - Ой, налякав їжачка, - засміявся тихий жіночий голос. - До всіх своїх талантів ти ще й боягуз, Толику. Боїшся зіпсувати свою дорогоцінну репутацію? Чи тремтиш за свої мільйони? А ти спробуй себе на моєму місці уявити, коли кожна сволота на мене пальцем показує...

  Я упізнала цей голос. То була та дівчина із Річищ, Наталка. Значить, все, що розказала поштарка, не було плітками.

 - Про це тобі треба було раніше думати, - відповів Анатолій. Чулися кроки - певно, він нервував і від того ходив туди-сюди.

 - А може,  я заміж збираюся! Може, хочу жити як усі люди! - сказала з притиском Наталка.

 - То живи собі, що тобі від мене треба - мого благословення?

 Настала пауза, певно, дівчина жестом показала, що їй потрібно.

 - Скільки? - за мить сердито спитав Анатолій.

 - Десять тисяч "зелених".

 - Ти з глузду з'їхала, - Анатолій додав ще кілька не зовсім цензурних слів. - Навіщо тобі скільки?

 - Хочу купити квартиру у місті. Поїду геть з того гадючника.

  Знову запанувала тиша, тоді тихий шурхіт посвідчив, що Анатолій рахує гроші.

 - Ось усе, що в мене зараз є, - нарешті сказав він. - Тисяча. Бери і вимітайся звідси.

 Наталка знову засміялася.

 - Може, хоч поцілуєш мене на прощання?

 - Мені самому тебе викинути? - Анатолій аж кипів від злості.

 - Колись ти був значно лагідніший... Але я не ображаюся. Чула, збираєшся обзавестися сім'єю, а молода дуже багата... Може, вона виявиться більш щедрою?

 - Іди ти...

 - То що, де ще дев'ять тисяч?

 - Почекай, я випишу тобі чек, - здався Анатолій.

 - Ніяких чеків, тільки готівка. Не прибідняйся, я знаю, скільки у вас "тугриків" в сейфі лежить. І ждати тут я не буду!

 Двері зі скреготом відчинилися,  світло погасло, і голоси почали віддалятися. На моє щастя, Анатолій не замкнув підвал - видно, йому було не до того. Схопивши першу-ліпшу пляшку, я поспішила на кухню.  Марися зустріла мене, аж підстрибуючи від нетерпіння.

 - Софі, це ж не вишневий лікер, а чорносмородиновий! - вигукнула вона.

 - Яка різниця, все одно буде смачно, - сказала я. У підвал більше повертатися не хотілося.

 - А чому ви так довго?

 Іноді буває легко збрехати.

  - У мене раптом заболів живіт, - сказала я. - Довелося шукати таблетку.

 - А що ж буде з вами, коли ви покуштуєте моє творіння, якщо від самого його вигляду у вас заболів живіт? - пожартувала дівчинка.

  Я підійшла до вікна і встигла побачити невисоку фігурку в темних джинсах і шкіряній куртці, що прошмигнула попід стіною. Вона швидко йшла до воріт, притискаючи ліктем до плеча смугасту господарську сумку.

  У протилежному крилі будинку на другому поверсі хитнулася штора. Це був кабінет Анатолія Потоцького.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 31.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись